22 червня, коли Трамп оголосив війну Ірану, в Україні Зеленський у досить буденному режимі ввів чергові санкції. Президент підписав указ, яким затвердив новий пакет санкцій РНБО проти 185 фізичних та юридичних осіб. Нас у цьому списку цікавить лише одне ім’я — Хіллар Тедер. І одна компанія — Arricano Real Estate PLC, мажоритарним акціонером якої він є.
Силовики Зеленського з’ясували, що, згідно зі звітом на сайті Лондонської фондової біржі, компанія Arricano Real Estate PLC станом на 30 червня 2022 року управляла торговельними центрами не лише в Києві, Запоріжжі та Кривому Розі, а й в окупованому Сімферополі. Більше того, у звіті чорним по білому було зазначено, що активи бізнес-групи розташовані «в Україні та Російській Федерації».
Втім, ні ім’я Хіллара Тедера, ні назва його компанії нічого не кажуть широкій українській аудиторії. Ситуація змінюється, якщо додати ще кілька рядків: цей пан володіє згаданою компанією у співпраці з набагато відомішим в Україні бізнесменом чеського походження — Томашем Фіалою, чия інвесткомпанія Dragon Capital пустила щупальця в чимало секторів української економіки — від експорту зернових до банківської справи, страхування, фармації та комерційної забудови.
Фіала, не маючи в своєму походженні зв’язків зі «старими» олігархами, пішов іншим шляхом — забезпечив політичний тил для бізнесу Джорджа Сороса і здобув вплив. Сьогодні він — один з найбільших спонсорів та покровителів сектору української політики й активістських груп, що узагальнено називаються «соросятами». Це — масштабна й впливова «грибниця», з якої вийшли сотні, якщо не тисячі, професійних активістів, псевдоекспертів, агентів впливу, блогерів, журналістів-розслідувачів, «антикорупціонерів», чиновників, депутатів і навіть міністрів.
Слід додати, що головним інвестором, а по суті — власником Dragon Capital, є фінансовий спекулянт Джордж Сорос. Тобто Фіала має тісні зв’язки не лише з «колективним», а й з цілком реальним Соросом — уже не як грантожер, а як бізнес-партнер у конкретних комерційних проєктах в Україні та за її межами. До того ж він — власник трьох найвпливовіших в Україні медіа-холдингів ліберально-західного спрямування: «Українська правда», а також холдинг «Новое Время» (NV), до якого входять сайт, журнал, радіо та інші медіапроєкти.
Хоча всі ці медіа формально збиткові, їх реальна вартість сягає мільйонів доларів. Коли в одному з ефірів його запитали, скільки коштувала «Українська правда», Фіала лише засміявся, натякнувши, що йдеться про мільйони.
І він не жартував. Адже ці медіа приносять не фінансовий, а політичний прибуток. І з погляду політичного впливу — це була дуже вигідна інвестиція. УП і NV, хоча й не надпопулярні, є мегавпливовими в українських реаліях тому що мають величезне покриття української аудіторії.
Їх вплив також тримається на людському капіталі експертного та професійного активистського середовища (грантожерів), що має прямий доступ не лише до донорських організацій, а й до посольств країн G7 та ЄС, політичних та урядових кіл західних держав — так званих «європейських партнерів України». І це ще без урахування західних ЗМІ та аналітичних центрів.
Як вони здобули такий вплив? Усе просто: спершу самопроголосили себе «активною частиною українського громадянського суспільства», а потім легітимізували себе в очах Заходу. Відтоді Захід дивиться на Україну через їхню призму.
Вони — не лише «очі й вуха» Заходу в Києві, а й «голос» України для світу. Саме на них і їхню думку посилаються західні медіа й політики, коли говорять, «чого хоче український народ». Саме їх залучають як експертів із «українського питання». Їх використовують як анонімні «джерела з Києва» у західній пресі. І саме вони можуть організувати масову медійну підтримку для будь-якого проєкту, що цікавить західних партнерів.
Тобто інвестувати в цю мережу — дуже вигідно. Тим паче, що нині соросята залишаються єдиною організованою й впливовою силою, здатною не лише критикувати кроки влади, а й скласти Зеленському реальну політичну конкуренцію.
Усіх інших конкурентів Зеленський або зачистив (Медведчук, Новинський), або маргіналізував (Порошенко, праві націоналісти), або обклав кримінальними справами (Кличко).
А ось на соросят «наїхати» не так просто — галасу буде на весь світ. Доказ тому — справа Bihus.info. До того ж вони можуть звертатися безпосередньо до Вашингтона, Брюсселя або кредиторів України. І навіть запустити негативну кампанію в західній пресі.
Це не катастрофа, але дуже незручно. Бо коли ти їдеш на Захід просити гроші й зброю, тобі можуть поставити неприємні питання: «А що у вас зі свободою слова?», «А з корупцією як?». І часто на ці питання не виходить відповісти, бо тобі кажуть: «А от ваші активісти-антикорупціонери кажуть інакше».
Тому ненависть Банкової до професійних активістів/соросят є глибокою та взаємною. Але, зазвичай, ця гризня йде під килимом.
 |
| Томаш Фіала |
Тож не дивно, що після «обкатки» санкційного механізму на інших, влада взялася й за Фіалу. Нещодавно його почали «кошмарити» через несплату податків.
Про можливі санкції проти Фіали українські медіа писали ще наприкінці минулого року. Тоді вперше прозвучало, що проти власника УП і NV можуть запровадити санкції за ведення бізнесу в Криму.
За версією РНБО, Фіала був міноритарним акціонером Arricano Real Estate PLC до літа 2024 року — через інвестфонд Dragon Capital.
«Це свідчить про те, що компанія продовжувала діяльність у Криму, перереєструвавшись за російським законодавством та сплачуючи податки до бюджету РФ», — писала тоді українська преса.
З Фіалою та групою Arricano ЗМІ пов’язували і компанію «Вояж Крим», яка вже після 2014 року виступила замовником будівництва торгово-розважального комплексу «Південна галерея» у Сімферополі. Після окупації Криму Росією компанію швиденько «одягли у триколор», перереєструвавши відповідно до російського законодавства.
Після чого вона, з ідентифікаційним податковим номером 9102055630, стала справним російським платником податків. Тобто що? Правильно — стала, за українським законодавством, співучасником фінансування агресії.
Сам Фіала ще у 2023 році стверджував, що його фірма не веде бізнесу в Криму, однак його заяви спростовували податкові звіти, які справно надходили навіть восени 2022 року.
Але це, так би мовити, формальний привід для «наїзду» Банкової на Фіалу. Як брешуть злі язики, реальною причиною санкцій стала «системна дискредитація України на Заході» через належні бізнесмену ЗМІ. Інакше кажучи, Зеленському набридло справно ретрансльоване європейськими медіа ниття грантожерів про авторитаризм президента, «всесильного Єрмака», непереможну українську корупцію та протидію реформам з боку чиновників його Офісу.Ну, а вишенькою на торті стала пряма участь видань Фіали в кампанії з дискредитації фаворита Зеленського Олексія Чернишова — міністра у справах національної єдності, який спочатку втік від кримінального переслідування у справі про корупцію до Відня, а потім повернувся до Києва, де йому оголосили про підозру у зловживанні службовим становищем і отриманні неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, а суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 120 млн грн без утримання під вартою.
Єдине, що варто до цього додати — сама історія з корупцією Чернишова за українськими мірками не варта виїденого яйця. Ціна питання там — отримана від забудовника за лобіювання землевідводів знижка на купівлю квартири в одному з київських ЖК на суму приблизно 350 тисяч доларів.
Очевидно, що весь цей сир-бор розгорівся не через це, а сама історія з квартирою — ширма, яка прикриває боротьбу за зовсім інші інтереси з неспівмірною ціною питання. Якою саме — нам ще належить дізнатися.
Як вважають у Києві, санкції проти естонського компаньйона Фіали — це попереджувальний постріл з Банкової по самому олігарху. І якщо він не зробить правильних висновків, у наступному санкційному указі фігуруватиме вже його прізвище.
Ну і останнє. Одним із привабливих активів, за який може початися боротьба, є сама «Українська правда». Як відомо, ще навесні цього року, на святкуванні 25-річного ювілею видання, Фіала вперше обмовився про готовність віддати видання «в хороші руки».
Формально він заявив, що не продасть видання, але оприлюднив деякі параметри майбутньої угоди — покупець має бути не з України і мати у портфелі міжнародне ЗМІ з історією не менше чверті століття. Побіжного погляду на український медіаринок достатньо, щоб зробити висновок: усередині країни таких покупців немає.
А отже — УП може потрапити безпосередньо до західних рук. Ставши частиною холдингу, в якому вже буде умовний The Guardian (потрібну назву підставити). А ще це означає, що впливати на таке ЗМІ у Зеленського буде ще менше можливостей, ніж зараз.