ЕВРОфрик-шоу 2024. Жорсткий допис. Не так про европейське виродження, як про українські сліпоту й лицемірство. Не так про наших виконавиць, як про нарід.
Евробачення 2024 було нам убивче необхідне, аби нарешті чесно подивитися на себе в люстерко на початку третього року Великої війни. Спершу українці масово пруть до церков на Великдень, а телебачення радо ті всі імітації християнської віри нашого народу транслює, відтак не лише пасивно толерують, а діяльнісно підтримують на позір маніфестований сатанізм, ліволіберальну ідеологічну повістку, що суперечить як християнському віровченню, так і засадам політичного націоналізму (в розповсюдження якого серед люду (а надто молоді! - головної авдиторії цього дійства) після появи у 2022 році футболок з Бандерою левова частина правиці наївно повірила), і нарешті ті самі «християни» щиросердно досі волають «ЗА ЩО НАМ ВІЙНА?»…
За тим усім схована клясична дитяча позиція жертви. До слова, неабияк психологічно вигідна, бо жертва завжди чемна й невинна, тільки замість цукорок, отримує чогось батіг з крови та ракет. І цьогорічне Евробачення говорить промовисто, як ніколи.
Спершу голі цифри:
1. Українське
журі (склад: Олена Тополя (Alyosha), Ірина Горова, Олена Коляденко,
Костянтин Томільченко) віддали: 12 балів Швайцарії (найвищий бал), 10
балів Ірляндії (друга позиція)
2. Український нарід віддав: 12 балів Швайцарії, 8 балів Ірляндії (третя позиція)
Однак
склад Нацжурі обирали шляхом прямого голосовання в Дії. Очолила журі
Олена Тополя, позаяк отримала більшість голосів. Відповідно у першому
випадку маємо непряме, але народне волевиявлення, у другому – пряме
волевиявлення українського народу.
Відтак реальні українські цінності:
А) Ірляндська сатанинська вакханалія:
Співачка,
чи то пак небінарне співачкО, відверто говорить, що практикує
язичницькі й бісовські ритуали, та пропонує Західному світу один з таких
актів у прямому етері. Символізм пентаграми, в осерді якої відбувається
номер, дияболічний образ її та її компаньйона, ритуальні рухи й
виписані на тілі символи (до слова, заклики на підтримку палестинців
примусили забрати) підсилено словами пісні, що починаються з відомого
прокляття арамейською мовою, що означає «вбиваю словом», а відтак
спонукають до знищення. Себто звучать не видумані закляття, а реальні,
вкорінені в тисячолітню традицію демонології. Не обгорткові християни
знають реальну вагу матерії. Ті, що думають, що то хіба порожні символи,
певно, тої самої думки і про Літургію. Значить за суттю і не
християни.
Б) Швайцарська ліволіберальна маніфестація:
Символічно
безіменний переможець («nemo» – від лат. «ніхто») теж небінарне
співачкО. Хлоп бігає сценою у рожевій спідничці й зефірній кофтинці.
Солодкавий цинабончик оспівує, о як неочікувано, також знищення «The
Code» – очевидно, кодексу як звіту загальноприйнятих законів й звичаїв.
Патосно співає, як в тяжкому утвердженні своєї небінарности аж «зійшов
до пекла й вернув назад». І нема нічого нового в тих плебейських
розвагах, коли б український нарід у той самий час не покладав такі
надії на «токсично-маскулінних» воїнів. Голосовання за «Nemo» насамперед
говорить про ПОЛІТИЧНИЙ ЗАПИТ. А це типовий «батальйон Монако» й
глорифікація стандартного образу лівака-ухилянта. Українське суспільство
від цього не нудить, воно того хоче. А водночас показово лиє сльози,
ховаючи воїнів.
В) Пік ірляндсько-швайцарського коїтусу
Найсимволічніше
сталося насамкінець. На голову проголошеного переможця, ІрляндкО
одягнуло чорний ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ. ШвайцаркО прослідувало в ньому довгими
кулуарами Еврофрик-шоу, аби короноване, виступити в ньому вдруге. Саме
того не розуміючи, воно блюзнірськи імітувало Хресну дорогу. Західний
світ символічно детронізував Христа й коронував зперверзовану у своїй
малості людину. Мрію Просвітництва, засновану на ренесансному
антропоцентризмі, зреалізовано. Казали Св. Августин та Тертуліян:
«Diabolus (est) simia Dei» («диявол – мавпа Бога»), прагне бо завше не
відкинути Його, а посісти Його місце. Злучка сатанинського й
ліволіберального промовиста, як ніколи. І думається мені, ірляндкО
прекрасно розуміло, що робить. Питання: чи розуміємо, що робимо ми?
Війну
в біблійній традиції Господь завжди дозволяє за колективний гріх. І
війна – це завжди дорога очищення. Але для того, треба мати мужність
бачити свій бруд:
«Тому й запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав
він їх у руки грабіжникам, що грабували їх, і віддав їх у руки ворогам
їхнім навкруги, так що вони не здолали більше устоятись перед своїми
ворогами. Куди вони не виступали, рука Господня була проти них, їм на
нещастя, як Господь був сказав і як Господь був присягавсь їм. І стало
їм вельми скрутно» (Суддів 2, 14-15).
П. Н. Допис НЕ адресовано світоглядовим ліво-лібералам. З вашою «святою вірою» все зрозуміло.
