Під щільним ковпаком чекістів

Юрій Винничук

Усім хочеться заднім числом бути героями. Не тоді, коли цього вимагала епоха, а значно пізніше, коли вже стало цілком безпечно нарешті висунути ріжки з мушлі і повідомити всім про своє дисидентство, про героїчне минуле і несхитну позицію, хоч і в позі раком. І сипонули ті дисиденти, як з лантуха раки.

Хто з письменників тільки не тішить нас своїми зворушливими розповідями про те, як за совєтської окупації його збиралися посадити! Читаю про це в спогадах Дмитра Павличка, і в спогадах Степана Пушика, і в спогадах Романа Іваничука, і дивуюся: на кого розраховані ці байки? Очевидно, на тих, хто не жив за того часу, - пише Юрій Винничук для Збруч. - Бо якщо когось збиралися садити, то садили, а письменник, який мав змогу провідувати Європу й Америку, просто не має морального права щось молоти про своє дисидентство, а тільки про співпрацю з органами.

Хоча було чимало контактерів з каґебістами і серед самих дисидентів. Одного з таких псевдодисидентів я знав особисто. Вперше він сів за спекуляцію, вийшовши з тюрми став величати себе дисидентом, а насправді виявився провокатором, який збирав довкола себе таких наївняків, як я, аби чекісти могли собі зручніше ловити потрібну їм рибку. Він міг, стоячи в черзі, голосно обурюватися режимом, обзивати людей, які вистоювали ту принизливу й покірну чергу, рабами. Він водив із собою дивного чоловіка, який називав себе поетом і читав при цьому чужі вірші. А потім його знову садять, скоріш за все, за домовленістю, він відсиджує своє і стає депутатом, поважною людиною, героєм України. Хоча був покидьком, від якого постраждав не лише я. Бо я хоч не сів, а були й такі, що сіли.

Загалом увесь дисидентський рух перебував під щільним ковпаком чекістів, як і згодом Народний Рух України та будь-які псевдонаціоналістичні організації. Хто був одним із голів НРУ? Колишній дипломат, працівник совєтського МЗС. Чи міг він при цьому не бути каґебістом? Ні. Чи бувають каґебісти колишніми? Ні. Тому його пересадка з авта В. Чорновола до іншого авта саме перед трагічною катастрофою викликає в мене деякі тихі підозри.

Учёные подсчитали, сколько людей нужно, чтобы организовать революцию

Учёные США задались вопросом: сколько людей необходимо для того, чтобы изменить общественное мнение и, например, устроить в стране "революцию", чтобы поменять власть.

Об этом пишет "Поштівка".

- Было создано десять онлайн-чатов по двадцать человек в каждом. Волонтерам предложили поучаствовать в обсуждении того, какие слова можно употреблять в общении. За приход к консенсусу людям предлагали деньги, - сообщает "Поштівка".

После того, как консенсус достигался, в чаты добавляли пользователей-"оппозиционеров", начинавших склонять мнение собравшихся в другую сторону. Ученые выяснили, что для смены мнения большинства достаточно 25% несогласных. Отмечается, что, как только каждый четвертый уходил в оппозицию, менялось мнение всего чата.

Бизнесмен Фрейдзон: Когда захватывали питерский порт, на лице Миллера большими буквами было написано: “Подпишите бумаги, иначе вас убьют”

По словам Фрейдзона, Миллер и Дюков (слева) в 90-х проводили переговоры и предлагали предпринимателям добровольно поделиться долей

Нынешний глава "Газпрома" Алексей Миллер был доверенным лицом и смотрящим за объектами, где у Владимира Путина была доля. Об этом в эксклюзивном интервью изданию "ГОРДОН" рассказал израильский бизнесмен Максим Фрейдзон, работавший в Санкт-Петербурге в 90-х и заставший ранние этапы карьеры президента РФ.

В середине 90-х годов, когда нынешний руководитель российской компании "Газпром" Алексей Миллер был заместителем Владимира Путина, главы комитета по внешним связям мэрии Санкт-Петербурга, он был его доверенным лицом и смотрящим за промышленными объектами, где будущий президент России "имел долю".

Среди объектов, от которых Путин получал деньги, Фрейдзон назвал "Петербургский нефтяной терминал", ЗАО ОБИП и морской порт.

"Я бы сформулировал так: Миллер был доверенным лицом Путина с самого начала его карьеры. Был смотрящим за объектами, где у Путина в 1990-х была доля. Сейчас он смотрящий за "Газпромом", – отметил предприниматель.

Захват доли в предприятиях осуществлялся бандитскими методами, подчеркнул он.

"Чтобы грамотно оформить захваченное, надо правильно составить и подписать бумаги. Миллер с Дюковым (нынешний председатель правления ПАО "Газпром нефть" Александр Дюков.) проводили переговоры, предлагали людям отдать долю добровольно. Если те не соглашались – их убивали", – сообщил Фрейдзон.

По его словам, в одном из взятых под контроль предприятий – ОБИП – Миллер получил должность директора по инвестициям.

Юлия Латынина об акции «Бессмертный полк» и победобесии на России

Я возвращаюсь к параду и «Бессмертному полку». Понятно, что когда у нас проходят эти гигантские парады, речь идет не о прошлом, а о настоящем, и что все это победобесие имеет несколько настоящих значений, потому что победа, которую празднуют сейчас, это на самом деле какая-то другая война, это не война 39-го – 45-го годов, Вторая мировая, которая началась после подписания пакта Молотова – Риббентропа и которая началась совместными военными действиями, с одной стороны, Гитлера и Сталина, с другой, когда Гитлер захватывал одну часть Европы, Сталин захватывал другую часть Восточной Европы, — это совсем другая война. Это война, с точки зрения сегодняшних комментаторов телевизионных, в которой воевали под оранжево-черными ленточками против пиндосов и украинцев.

Вы знаете, есть такой замечательный анекдот про американские бомбардировщики. Звучит он так. Приходит еврейский мальчик из школы и говорит:

Урок історії для польських шовіністів

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

Як Онищенко дав Жванії $6 мільйонів хабара для Порошенка, але той «недоніс» мільйон і позбувся всього

У своїй книзі Онищенко пише, що Давид Жванія був його попередником - «сірим кардиналом» у Порошенка.

Давид Жванія і Петро Порошенко

Народний депутат-утікач Олександр Онищенко в своїй книзі «Петро П'ятий» пише, що Давид Жванія пішов з великої політики через те, що «недоніс» Петру Порошенку один мільйон доларів з шести, які сам Онищенко давав як хабар за допуск до парламентських виборів. За його словами, саме Жванія був його попередником як довірена особа президента. Як йдеться в книзі, в оточенні Петра Порошенка Жванія зайняв почесну роль «сірого кардинала» - криптократа без формальної посади, що володіє, як пише автор книги, головним чинником комерційного успіху та політичного впливу в країні - "наближеністю до «тіла»".

«Останніми роками таким «тілом» став Петро Порошенко. З ним Жванія був на «ти», про що кілька разів публічно говорив у своїх інтерв'ю журналістам, називав себе другом президента і вважався організатором багатьох важливих, особливих і, так сказати, спеціальних доручень. На парламентських виборах 2014 року Жванія входив в керівництво виборчого штабу БПП і виконував спецдоручення. Ось тут-то ми і перетнулися. Не думаю, що він був радий нашій зустрічі. Це знайомство завершило його політичну кар'єру. І дало імпульс моїй», - пише Онищенко.

Як пише депутат, доля його звела зі Жванією через те, що напередодні виборів Центральна виборча комісія відмовила йому в реєстрації кандидатом у народні депутати через те, що Онищенко був за межами України більше 180 днів. При цьому автор книги виправдовується, що був відсутній через участь у спортивних змаганнях, у тому числі Олімпійських іграх.

"История Онищенко": полный перевод разгромной статьи Die Welt о коррупции Порошенко

На днях беглый украинский олигарх Александр Онищенко, известный обещаниями обнародовать массу интересных «пленок», доказывающих тотальную коррупцию в высших эшелонах украинской власти, в том числе, при участии лично президента Украины Петра Порошенко, выложил в сеть материал немецкого издания Die Welt с припиской, что посвящены эти несколько страниц «теме коррупции Петра Алексеевича Порошенко». УНИАН приводит полный перевод этой статьи.

«ИСТОРИЯ О.»

Александр Онищенко был одним из самых близких сотрудников украинского президента Петра Порошенко, пока не впал в немилость. Его заданием была дача взяток. В своем интервью он рассказывает о коррупции, о жадности и о власти в своей стране. Репортаж Штефана Ауста и Хельмара Бюхеля (Stefan Aust und Helmar Büchel), Die Welt.

«Настоящие деньги делаются в газовом бизнесе», – говорит Александр Романович Онищенко. Он сидит на мягком глубоком диване номера «Люкс» на самом верхнем этаже первоклассного отеля в Барселоне с круговым обзором на город. Его местный офис, согласно информации на интернет-странице отеля, стоит 4000 евро в сутки. Он получит скидку, ведь Онищенко надолго застрял в Барселоне. У него неограниченное право на пребывание в Испании, согласно процедуре по обработке заявления на получение политического убежища. Домой, в Украину, он пока вернуться не может. Президент Петр Порошенко, вместе с которым он, в свое время, прокрутил кучу сомнительных сделок, посадит его за решетку – в связи с мнимым хищением 80 миллионов долларов.

Украина выдала ордер на арест Онищенко и обратилась к европейским официальным органам касательно приведения ордера в исполнение. Они же упираются и не спешат арестовывать украинского олигарха, как того желает его бывший приятель. Сам Онищенко, на всякий случай, избегает лишних международных передвижений.

При этом, он с удовольствием хотел бы и дальше путешествовать по разным странам – лучше всего вместе со своими лошадьми.

Онищенко не только олигарх, а еще и жокей. Уже несколько десятилетий он является успешным участником турниров высокого ранга. В составе собранной и финансируемой им лично национальной команды он даже принимал участие в двух олимпиадах - в Пекине (2008) и в Лондоне (2012). В Рио-де-Жанейро он уже не смог стартовать за Украину, ведь президентский ордер на арест остановил скачки Александра Онищенко… Но мужчина, который, не являясь профессиональным наездником, берет на лошади препятствия высотой сверх 1,60 метра, и, при этом, выполняет хорошие фигуры, не позволит пошатнуть свое положение какому-то шоколадному фабриканту. Онищенко производит впечатление человека, у которого отсутствует ген страха. Теперь он хочет нанести ответный удар. В интервью «WELT AM SONN­TAG» он выкладывает все начистоту и не щадит в наступлении на украинского президента Порошенко также и себя самого. Редко какой-нибудь олигарх из постсоветских республик так открыто характеризовал коррумпированную систему, в которой участвовал и сам.