Баку — нафтова столиця світу: велика гра Ротшильдів, Нобелів, Рокфеллера і Сталіна

На початку XX століття Баку був не просто регіональним центром видобутку нафти — це був «енергетичний центр планети». Якщо сьогодні ми дивимося на Саудівську Аравію як на головного гравця на нафтовому ринку, то у 1900 році цю роль відігравав Апшеронський півострів.

У 1901 році Баку виробив більше нафти, ніж усі Сполучені Штати разом узяті: 11,4 млн тонн на рік — 51% світового видобутку нафти, в той час як США видобували 9,1 млн тонн на рік — 41%, а весь інший світ добував ~1,5 млн тонн нафти на рік — ~8%.
При цьому площа бакинських промислів була в сотні разів меншою за американські, що свідчить про неймовірну концентрацію запасів. 

Паризька гілка Ротшильдів увійшла в Баку у 1880-х роках. Їхня Каспійсько-Чорноморська нафтопромислова і торговельна спілка («Бніто») за обсягами видобутку була другою після компанії «Бранобель» братів Нобелів, але її головною силою був експорт. Ротшильди були «фінансовими королями» і надали гроші на будівництво Закавказької залізниці з Баку у порт Батум, що дозволило вивести бакинську нафту на світові ринки та кинути виклик Рокфеллеру, який тоді вже захопив монополію на нафтовидобуток у США. Але у 1912 році (за 5 років до революції) паризька гілка Ротшильдів продала свою компанію «Бніто» голландсько-британській Royal Dutch Shell.

Кажуть, що Ротшильди відчували наближення великої війни в Європі та зростання нестабільності в Російській імперії. Ротшильди обміняли свої реальні вишки на акції Shell, ставши великими акціонерами цієї глобальної корпорації, але позбувшись ризику в Російській "імперії".

Маніфест усамітнення: чому розумні люди зникають

Ваш розум схожий на м’яз.
Якщо довго використовувати його нижче власного потенціалу — він атрофується.

Кожна година, витрачена на примітивізацію власних думок, — це година когнітивного занепаду.

Це прекрасно розумів Карл Юнг.
Його дослідження колективного несвідомого, його інтерес до алхімії, символів і синхронності були надто складними для більшості його оточення. І в певний момент він перестав намагатися перекладати свої ідеї на спрощену мову.

Він усамітнився у своїй вежі в Боллінгені, будуючи її власними руками — камінь за каменем. Люди вважали його диваком. Дехто говорив про нервовий зрив.

Насправді ж він робив протилежне.

Він повертав собі ясність мислення.

Бо здоровий глузд — це не пристосування до хворого суспільства.
Здоровий глузд — це відмова брати участь у колективному безумстві.

Саме тут починається те, що можна назвати зникненням інтелектуалів.

Пам'яті киян, які загинули від радянських бомб

Екіпаж дальнього бомбардувальника ДБ-3Ф уточнює завдання перед нічним вильотом

Як зараз, стоїть перед очима сонячний травневий ранок 1943 року із пташиним співом, пахощами вмитої росою зелені. Ми, вихованці дитячого будинку на Солом’янці, здивовано дивимось на порожні, без шибок і рам, вікна в одній зі спалень на другому поверсі. Ті рами й уламки скла лежали на землі під будинком, вибиті назовні, як тепер розумію, потужною повітряною хвилею. А виховательки удавано безжурно пояснювали: «Це, діти, вночі була дуже сильна гроза». І ми, малеча, погоджувалися, лукаво посміхаючись: «Так-так, така сильна гроза, що аж бомби падали!»

Може, якби не отака нещира, зухвала неправда шановних дорослих, воно так яскраво не закарбувалося би в пам’ять нам, маленьким правдолюбцям. Уже потім, через багато років дізнався, як нас, сонних, виховательки й няні перекладали з-під вікон ближче до внутрішніх капітальних стін, як із жахом вслухалися у зловісне ревіння авіамоторів та гуркіт близьких вибухів. То було не вперше, але лише згодом так само прийшло усвідомлення, що тією неправдою дорослі намагалися відволікти увагу дітей від теми війни й політики, бо в залі у нас висів портрет «Гітлера — визволителя», а бомбили ж «сталінські соколи». Бомбили київський залізничний вузол, неподалік якого містився наш дитбудинок на вулиці Стадіонній. Тривала війна, киянам не раз доводилося перебувати під ударами авіації радянської, а потім — аж до червня сорок четвертого — німецької.

…Першої весни по визволенні Києва з-під окупації міська влада надала працюючим громадянам вільні ділянки під городи. Отак наша мама та її сестра отримали якийсь клаптик на Сирці — за Лук’янівським цивільним кладовищем. Посадили картоплю, ощадливо порізану на дольки з «очком». Доглядаючи час від часу город, ми ходили, скорочуючи дорогу, через кладовище. Старший брат завжди звертав мою увагу на стелу без напису й, чомусь озираючись, приказував: «Тут лежать люди, загиблі торік від авіанальоту наших, зрозумів?». І завжди з притиском вимовляв останні два слова.

Такер Карлсон: Ізраїль — одна з найпотворніших країн у світі

Американський журналіст Такер Карлсон заявив, що Ізраїль цілеспрямовано руйнує найкрасивіші місця на планеті.

«Ізраїль — одна з найпотворніших країн у світі. З 1948 року там не було збудовано нічого красивого. Вибачте, я побував скрізь в цій країні, і це правда. Ізраїльтяни руйнують Бейрут — а я бував у багатьох місцях світу — Бейрут є одним із найкрасивіших місць на планеті.

Характер цієї імперії, що виникає, руйнівний. І завжди виходить так, що руйнується саме краса. Бейрут. Частини Сирії. Святі місця. Частини Ірана, які, як кажуть, теж дуже красиві — усе повністю розбомблено. Схоже, що це ще й війна проти краси. Це не просто американська точка зору — це християнська точка зору і загалом людська, глобальна точка зору», — зазначив Карлсон.

Раніше Дональд Трамп виключив журналіста з руху Make America Great Again, заявивши, що «Такер Карлсон збився з правильного шляху».

Як можна боротися за права жінок, якщо стверджується, що жінок як таких не існує?

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Сенатор простежує зв’язки між російською розвідкою та історією Епштейна-Трампа

Дональд Трамп, його нинішня дружина Меланія, Джеффрі Епштейн та Гіслейн Максвелл позують для фото у лютому 2000 року

Сенатор Шелдон Вайтгауз (демократ від Род-Айленду) виклав усі деталі, які пов’язують торговця людьми Джеффрі Епштейна з російською розвідкою. За його словами, ці зв’язки також ведуть до президента Дональда Трампа, пише Поштівка.

За словами Вайтгауза, цей ланцюг проходить через батька Гіслейн Максвелл. Сенатор зачитав із файлу MI6, де про Роберта Максвелла сказано, що він був «вкрай поганим персонажем і майже напевно фінансувався Росією».

Вайтгауз також пройшовся по всіх зв’язках Епштейна з міжнародними контактами, включно з активами ізраїльської та американської розвідок. Нещодавно оприлюднені файли спонукали прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска оголосити про широке розслідування можливих зв’язків Епштейна з російською розвідкою.

Читайте також: Чим для Путіна і його агентури в Україні настільки цінний Трамп?

Одним із таких епізодів були відносини Епштейна з Олегом Дерипаскою, який також мав тісні зв’язки з головою передвиборчого штабу Трампа Полом Манафортом.

Сенатор навів низку документів та електронних листів із файлів Епштейна, які показують, що російські дівчата були частиною його вербування для чоловіків, на яких він намагався впливати.

Трамп виграє приз за огидність

Сьогодні у божевільного Трампа стався черговий приступ шаленства - він написав безумний пост, який чудово прокоментував звичайний німецький бізнесмен Юрген Наудітт (Jürgen Nauditt) в соцмережі "Х".

Трамп виграє приз за огидність

Дональд Трамп, самопроголошений «президент воєнного часу» та майстер відволікання уваги, досяг нового дна моральної зіпсованості своєю останньою атакою на Володимира Зеленського, якого він назвав «П.Т.Барнумом України».

Ця огидна риторика - це не що інше, як відчайдушна спроба приховати власну катастрофічну некомпетентність у кожній сфері - від зовнішньої політики до військового керівництва та базової людяності. Перекидаючи провину за свої власні невдачі на Зеленського та Україну, яка потерпає від чотирьох років жорстокої російської агресії, Трамп розкриває себе таким, яким він є насправді: слабким, злим і абсолютно огидним індивідом, нездатним брати на себе відповідальність.

Трамп розв’язав війну проти Ірану - без схвалення Конгресу, на основі слабких виправдань, які вже були спростовані його власними брифінгами Пентагону на другий день.

 
Американські солдати загинули, регіон Перської затоки палає, Дубай перетворився на поле бою - і хто винен? Не той, хто натиснув на гачок, а Байден і Зеленський, які нібито «роздали» боєприпаси. Це не просто смішно, це патологічно. Трамп, який хвалиться, що «відбудував» армію, непрямо визнає, що його збройні сили навіть не оснащені для конфлікту тривалістю «чотири-п’ять тижнів».

 
І замість того, щоб визнати свої провали - такі як недофінансування виробництва боєприпасів чи хаотичне планування - він перекидає провину на націю, яка бореться з агресором, схильним до геноциду.