Анна Бабінець - розслідування направлені на дискредитацію об'єкта розслідування

Мало хто знає, що є така собі Анна Бабінець.

Журналістка, яка розповідає про потреби журналістики. Була одружена з Майклом Щуром (Роман Вінтонів). Зараз офіційно розлучені — з 2019 року.

Тепер ви розумієте, звідси і контакти з Європою, і США, і ґрантові кошти. Вона займалася розслідуваннями за ґрантові кошти. Нічого спільного з правдою там немає.

Ці розслідування зазвичай направлені на дискредитацію об'єкта розслідування. Попри те, що вона робить журналістські матеріали з елементами розслідування, вони також роблять розслідування на замовлення. Ціна кожного замовлення в середньому коливається від 50 до 100 тисяч доларів.

Сюжети виходять дійсно непогані, але жодного разу команда "Слідство.Інфо" не враховувала балансу думок, лінії об'єкта розслідування. І тут виникає питання стандартів такої журналістики, тому що завжди виникає право на думку, на репліку.

Анна Бабінець цікава тим, що вона мандрувала між різними командами і зрештою зупинилася на "Слідство.Інфо".

Цікавим також є те, що дані журналістські розслідування дуже вузькосегментарні і направлені в цілому на обслуговування антикорупційного спрута. Типу, коли всі разом нападають на одного суб'єкта, якого треба збити. 

Російський антиукраїнський проєкт «Бессарабія»: коли і де він почався і в якому стані перебуває зараз

Від інформаційного конструювання окремої регіональної ідентичності до спроби створити маріонеткову «народну республіку». Як Кремль намагався використати південь Одещини для дестабілізації України, чому цей сценарій провалився і як його ідеологічна складова продовжує жити в умовах повномасштабної війни.

Російська агресія проти України ніколи не обмежувалася лише військовими операціями. Паралельно з окупацією територій Москва систематично створювала й підтримувала політичні, інформаційні та псевдоісторичні конструкції, покликані поставити під сумнів український суверенітет, розколоти суспільство та підготувати ідеологічне виправдання для подальшого втручання.

«ДНР», «ЛНР», «Новоросія», «Республіка Крим» та «Бессарабська народна республіка» — різні за масштабом і способом реалізації, але споріднені за своєю політичною логікою проєкти. Їх об'єднує спроба представити частини суверенної України як нібито окремі політичні утворення, що мають власні інтереси, відмінні від інтересів української держави, а отже, начебто можуть бути виведені з-під її юрисдикції.

У цій системі особливе місце посідає проєкт «Бессарабія», спрямований на південь Одеської області — багатонаціональний регіон із власною складною історією, який російські політтехнологи намагалися перетворити на плацдарм для сепаратистського експерименту.

Його історія демонструє, як географічна назва може ставати інструментом політичного конструювання, як історичні маніпуляції використовуються для виправдання територіальних претензій і чому провал конкретної сепаратистської операції ще не означає зникнення її ідеологічного підґрунтя.

Не так страшна російська мобілізація, як її воєнна пропаганда та ІПСО в українських медіа

Не зрозуміло чому всі - від президентів держав до простих користувачів соцмереж - обговорюють "немінучу" мобілізацію в росії і не помічають одну ключову деталь.

Росія справді вкрай потребує сотень тисяч нових військовослужбовців. Але не штурмовиків, а передусім бійців військ протиповітряної оборони (ППО) — для захисту промислових і військових об’єктів від українських ударів з повітря.

Декілька місяців тому Зеленський сказав, що Україна незабаром подвоїть кількість дальніх ударів, перейшовши від використання 300–350 далекобійних засобів на добу до 600 дронів і ракет на день, причому зазначив, що нові українські безпілотники зможуть долати відстань понад 3000 кілометрів.

 
Ну і як на це мала реагувати росія? Звісно, посиленням сил ППО та збільшенням кількості засобів протиповітряної оборони, а також їхнім розосередженням на значно більшій території країни. Секретар Радбезу РФ і колишній міністр оборони Сергій Шойгу ще в березні заявив, що через розвиток українських безпілотних систем жоден російський регіон більше не захищений від ударів.

Певна річ, обслуговувати системи ППО мають кваліфіковані військовослужбовці. Тому військкомати набиратимуть їх індивідуально й непомітно — не так, як у 2022 році, під час загальної мобілізації, коли в РФ хапали кого ні попадя. Крім того, вони потребуватимуть спеціального навчання для роботи із сучасними засобами ППО.

«В єврейській громаді Кушнер мав дуже погану репутацію мудака — Кушнери були відомі своєю ненаситністю й жадібністю»

ДОЛАРОВА ДИПЛОМАТІЯ ДЖАРЕДА КУШНЕРА

Зять Дональда Трампа уособлює новий тип вашинґтонського діяча, для якого державна посада є засобом здобуття надзвичайного багатства.

Декстер Філкінс, The New Yorker, 14.09.2026

В останні години перед тим, як у лютому цього року США розпочали війну проти Ірану, Джаред Кушнер провів у Женеві зустріч з іранськими перемовниками — це був останній шанс уникнути конфлікту, який мав занурити регіон у хаос і завдати удару по світовій економіці. Після зустрічі Кушнер відкинув своїх співрозмовників як людей, не вартих його часу.

«Суцільні хитрощі, — сказав він журналістам. — Вони, по суті, скрізь грають з нами в ігри, і все це дуже, дуже слизько».

Кушнер, зять Дональда Трампа з хлоп’ячою зовнішністю, останніми роками отримав надзвичайно широкі повноваження. Разом зі Стівом Віткоффом, спеціальним посланником президента, йому доручили припинити війни в Ґазі, Україні та практично в будь-якому іншому місці, де вони можуть спалахнути.

Сорокап’ятирічний Кушнер не надто шанує дипломатичне ремесло. На його думку, знати історію регіону або подробиці перемовних позицій сторін менш важливо, ніж просто вислухати їх і знайти середнє рішення. Мирні угоди схожі на угоди з нерухомістю, казав він. І ті, й інші передбачають жорсткий торг, а іноді й блеф.

Те, що стільки дипломатів до нього зазнали невдачі, свідчить, на його думку, не про нерозв’язність міжнародних проблем, а про посередність його попередників.

«Останні кілька років мене критикують усі ті люди, які намагалися й зазнали невдачі, за те, що я роблю це не так, як вони, — сказав він 2020 року, після того як Трамп представив свій перший план миру на Близькому Сході. — Якби хтось досяг успіху, мені не довелося б цим займатися».

Коли в лютому Кушнер і Віткофф розпочали зустрічі з іранськими перемовниками, дві країни перебували на межі війни. 2025 року американські та ізраїльські сили розбомбили іранські об’єкти зі збагачення урану, які, за словами західних лідерів, були задіяні в багаторічній програмі зі створення ядерної зброї. Після цього Трамп заявив, що здатність Ірану збагачувати уран було «знищено». Коли керівник провідної військової розвідувальної служби США поставив під сумнів оцінку президента, його звільнили.

«У Путіна закінчується час», — вважає колишній глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND)

Герхард Шиндлер очікує швидкої ескалації конфлікту — Neue Zürcher Zeitung.

Шиндлер очолював німецьку зовнішню розвідку. Він вважає, що їй слід дозволити проводити диверсії на військових заводах за кордоном, пише Поштівка.

— Федеральний уряд тепер покладає на Росію відповідальність за спробу теракту із застосуванням дрона в аеропорту Лейпциг/Галле. Чи перебуває Росія фактично вже у стані війни з Німеччиною?

— Я так не вважаю. Ми називаємо цю фазу гібридною війною. Це «сіра зона» між гарячою війною та миром. Раніше ми називали це «холодною війною», сьогодні — «гібридною війною». Але по суті це одне й те саме.

— Що має статися, щоб ви заговорили про війну?

— Це одна з головних загроз, які я бачу в найближчому майбутньому. Росія випробовує нас своїми гібридними операціями: як реагує Німеччина, як реагує Європа, як реагує НАТО? До цього належать пошкодження кабелів зв’язку в Балтійському морі, кібератаки та кіберрозвідка, розвідка військових об’єктів, підпали підприємств оборонної промисловості або спроби вибухів, як нещодавно в аеропорту Лейпциг/Галле.

Головне управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони потрібно негайно повернути Генштабу!

У зв'язку з черговим скандалом навколо ГУР, варто нагадати, що в Україні головне Управління розвідки знаходиться в підпорядкуванні Міноборони, а не Генштабу. 

 

І мало того що воно знаходиться не там де треба, воно там і не займається чим треба.
Колись ГУР називався "Управління розвідки Головного штабу ЗСУ", потім його передали в Міністерство оборони України для забезпечення "цивільного контролю". Саме Міноборони стало цивільним відомством 1 січня 2019 року (в цей час вже 5 років тривала війна з росією!).

Це "реформування" Міноборони здійснювалося "за стандартами НАТО", тобто американцями - і відповідно "цивільний контроль" за ГУР досі здійснюється їх грантожерами.

Отже, в Україні воєнна розвідка забезпечує потреби Міноборони, а не Генштабу!
В усіх країнах світу, в тій же росії, воєнна розвідка обслуговує Генштаб - і це є природним.

До речі, російське ГРУ (Головне розвідувальне управління) крім збору інформації для потреб Генштабу, займається диверсійно-розвідувальною і агентурною діяльністю, кіберопераціями, інформаційно-психологічними операціями та іншими напрямами, поєднує розвідку з наступальними діями і ще багато чим займається - і при цьому намагається не світитися.

Польща між міфом жертви та незручною правдою про Другу світову

Незручна історія: поляки у Вермахті, СС та Армії Крайовій

Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. 

Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху. Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС.

Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!)

Чому так – поясню нижче.

Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту.

Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. 

Повторюю! 

Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. 

Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. 

За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали). 

Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»! 

Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!