Синдром стерв'ятника: Чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну?

Те, що ви відчуваєте зараз, дивлячись на новини з Варшави, Будапешта, Бухареста чи Софії — це абсолютно виправданий, здоровий державницький гнів. Коли країна стікає кров'ю в траншеях, захищаючи східний фланг цивілізації, а ті, кого вона прикриває своїми спинами, починають шматувати її політичне, історичне та територіальне тіло — це виглядає як сюрреалістичний кошмар. Це викликає відчай і логічне запитання: чи це змова? Чи це випадковий збіг обставин, що всі сусіди раптом витягли старі карти й почали виставляти нам рахунки?

Ми стали свідками класичного геополітичного мародерства. Міжнародна політика не оперує категоріями «вдячності», «емпатії» чи «справедливості». Вона оперує виключно категоріями сили, інтересу та вікна можливостей. І сьогодні нам час остаточно поховати наш геополітичний інфантилізм і розібратися, чому сусіди діють як зграя і як українська держава мусить переламати їм хребет у цій дипломатичній війні. Ми опинилися в центрі ідеального шторму, де кожен сусід має свою історичну травму, яку він намагається вилікувати за український рахунок.

Читайте також:  Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія

Антиукраїнська істерія у Польщі: Історична пам'ять не може бути вулицею з одностороннім рухом

Останнім часом у Польщі знову активізувалися дискусії навколо української історії, УПА та історичної пам'яті. Але історія рідко буває чорно-білою. Якщо вже говорити про минуле чесно, то варто згадувати всі його сторінки.

Українські родини під час примусового переселення в ході операції «Вісла», 1947 рік

У 2003 році президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський здійснили важливий крок до українсько-польського примирення. На Волині вони закликали обидва народи до взаємного прощення та порозуміння заради спільного майбутнього.
Здавалося б, це мало поставити крапку в історичних суперечках.

Проте час від часу політики знову повертаються до старих ран.

Якщо вже відкривати історичні рахунки, то варто пам'ятати: болючі сторінки є в історії кожного народу.

Читайте також:  Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія 

Однією з найтрагічніших сторінок українсько-польських відносин стала так звана пацифікація 1930 року. Під приводом боротьби з диверсіями польська влада розгорнула масштабну каральну операцію на українських землях Східної Галичини.

ДЕМОНТАЖ НОРМИ: Чому ЛГБТ прагне змінити інститут шлюбу

Ми живемо в епоху, коли звичні слова раптово втрачають свій первісний зміст. Те, що століттями вважалося аксіомою та фундаментом цивілізації, сьогодні оголошується «застарілим конструктом».

Найяскравіший приклад - спроба радикальної трансформації інституту шлюбу. Під привабливими гаслами прогресу, інклюзивності та «рівних прав» розгортається процес, який має мало спільного з правовою справедливістю.

Насправді ми спостерігаємо системний демонтаж шлюбу як базової суспільствоутворюючої одиниці.

Ця стаття - спроба відкинути політичну коректність і тверезо поглянути на юридичні, логічні та соціологічні наслідки постмодерністського наступу на сім’ю. Чи дійсно розмивання кордонів шлюбу веде до свободи, чи це пряма дорога до юридичного та соціального хаосу? Давайте розберемося.

Межі визначень: Чому шлюб не може бути «будь-чим»

Будь-який правовий чи соціальний інститут існує лише доти, доки він має чіткі, об’єктивні та недвозначні критерії. Фундаментальним критерієм шлюбу протягом усієї історії людства був і залишається союз чоловіка та жінки. Це обмеження не є випадковим капризом законодавця чи продуктом релігійних упереджень. Це відображення природної, біологічної та соціальної реальності: саме союз двох протилежних статей єдиний здатний до природного продовження роду та забезпечення спадковості поколінь.

Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія

Не історичні суперечки є джерелом страху у поляків, а руйнування старих стереотипів про Україну як слабку державу.

Коли Україна виграє війну з Росією, то на мою думку, буде державою для нас більш небезпечною навіть ніж Росія - парадоксально. Це те, до чого треба приготуватися!" - професор Ян Жарин. Він - багаторічний ідеолог польських правих у питаннях історії та історічної політики. Саме він у листопаді 2015 року придумав, "Історичну офензиву" на Україну, яку реалізовувала в наступні роки партія "Право і справедливість" в Польщі. 

Ці слова - легко гугляться. Перевірте: "...gdy Ukraina wygra wojnę z Rosją, to moim zdaniem, będzie państwem dla nas niebezpieczniejszym nawet niż Rosja - paradoksalnie. To jest coś, do czego trzeba się przygotowywać"! 

Давайте вже чесно визнаємо: істерика польських правих і польських нациків - це не про Героїв УПА, це про усвідомлення, що Україна перемогає у цій війні. Ми ще не виграли. Але Росія вже програла. І польські праві та нацики це бачать. І вони бояться.
Вони бояться, що із зростайочою суб'єктністю України прийдеться рахуватися.
І це - злам у польській свідомості. 

Я це вперше зауважив ще в минулому році. А у вересні мій давній друг, один із лідерів польської "Солідарності" Збігнєв Буяк підтвердив це спостереження і пересказав розмову одним із своїх знайомих. Той обурювався: "Це ж Україна у випадку перемоги може стати важливішою в ЄС, ніж Польща! Ми не можемо цього допустити!" Збігнєв намагався пояснити колезі, що в союзі з Україною Польща може стати ще більш сильною, бо разом можна зробити більше.

Як США та Ізраїль зламали систему безпеки на Близькому Сході — і чому це обернеться кінцем для самого Ізраїлю

Близький Схід, його стабільність і загальний стан рівноваги протягом тривалого часу залежали від кількох важливих, можна сказати фундаментальних принципів. Одним із таких принципів була сила Заходу.

Передусім йдеться про потужні англосаксонські держави, які значну частину своєї історії займалися колонізацією інших народів і країн. Це були європейські колоніальні держави, а згодом до них приєдналися і Сполучені Штати Америки. Якщо звернутися до історії Близького Сходу, то можна побачити, що вона значною мірою розвивалася саме за таким сценарієм. Спочатку регіон перебував під впливом і контролем європейських держав, насамперед Великої Британії.

Після Другої світової війни на зміну європейським колоніальним державам і Великій Британії дедалі більше приходили Сполучені Штати Америки. Саме США значно посилили свої позиції у світі після війни. Вони сприяли трансформації Британської імперії, причому, зрозуміло, у негативному для неї сенсі. Американці не розширювали Британську імперію, а, навпаки, сприяли її поступовому скороченню, після чого вона взагалі припинила своє існування. Зрештою саме Сполучені Штати зайняли ті впливові позиції у світі, які раніше належали британцям.

Тому американська сила й американська військова могутність стали однією з головних складових тієї системи стабільності, яка була вибудувана на Близькому Сході. Але сьогодні ми живемо в момент, коли ця конструкція стабільності фактично зруйнувалася. Вона просто впала.

Червоний терор в Одесі: місто, де більшовики влаштували пекло

Коли більшовики остаточно захопили Одесу у 1920 році, місто опинилося у владі однієї з найкривавіших систем ХХ століття — червоного терору. Під прикриттям боротьби з «контрреволюцією» комуністична влада створила справжню фабрику смерті, де людське життя не мало жодної цінності.

Центром терору стала Одеська губернська ЧК — каральний орган, який мав право арештовувати, катувати й розстрілювати людей без суду. У підвали ЧК потрапляли офіцери, священники, українські діячі, студенти, підприємці та просто ті, кого хтось міг обмовити. Часто достатньо було носити окуляри, мати «інтелігентний вигляд» або охайний одяг, щоб тебе оголосили «буржуєм» і прирекли на смерть.

Одеса швидко перетворилася на місто страху. Вночі по квартирах ходили чекісти. Людей забирали без пояснень — і більшість більше ніколи не поверталася. Родичам часто навіть не повідомляли про розстріл. Інколи їм лише видавали закривавлений одяг або наказували мовчати, якщо не хочуть «розділити долю ворога революції».

Але найстрашнішим були навіть не самі страти, а методи катувань, які застосовували більшовики.

За атакою на Єрмака стоять соросята, які готують Зеленському удар у спину

Гучне кримінальне переслідування колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака перейшло на новий етап. Після того як 11 травня НАБУ та САП вручили ексчиновнику підозру в легалізації 460 мільйонів гривень на елітному будівництві під Києвом, Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак уже 18 травня за Андрія Єрмака було внесено призначену судом заставу в розмірі 140 мільйонів гривень, кошти на яку збирали буквально «всім світом» із залученням відомих публічних осіб. Паралельно в медіапросторі продовжують активно обговорювати так звані «плівки Міндіча», що розкривають кулуарні деталі цієї справи, та демонстративне дистанціювання від процесу президента Володимира Зеленського, який звільнив Єрмака ще в листопаді минулого року.

Журналісти попросило прокоментувати цю інформацію відомого українського політолога, голову «Українського інформаційно-аналітичного центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова, поставивши йому запитання про те, що чекає на екс-голову ОП далі і чи не є все, що відбувається, звичайним політичним шоу:

— Все серйозно, але елементи шоу, звісно, будуть присутні. Відбувається те, що й мало відбутися. Я вже про це говорив, зі мною сперечалися, коли я стверджував, що Єрмак створив бек-офіс і, як і раніше, підтримує зв’язок із президентом. Я казав: «Хлопці, це питання часу». Оскільки в системі української влади та політики втрата формального статусу рано чи пізно призводить до втрати політичного впливу. Ось у випадку з Єрмаком це й сталося.