Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія

Не історичні суперечки є джерелом страху у поляків, а руйнування старих стереотипів про Україну як слабку державу.

Коли Україна виграє війну з Росією, то на мою думку, буде державою для нас більш небезпечною навіть ніж Росія - парадоксально. Це те, до чого треба приготуватися!" - професор Ян Жарин. Він - багаторічний ідеолог польських правих у питаннях історії та історічної політики. Саме він у листопаді 2015 року придумав, "Історичну офензиву" на Україну, яку реалізовувала в наступні роки партія "Право і справедливість" в Польщі. 

Ці слова - легко гугляться. Перевірте: "...gdy Ukraina wygra wojnę z Rosją, to moim zdaniem, będzie państwem dla nas niebezpieczniejszym nawet niż Rosja - paradoksalnie. To jest coś, do czego trzeba się przygotowywać"! 

Давайте вже чесно визнаємо: істерика польських правих і польських нациків - це не про Героїв УПА, це про усвідомлення, що Україна перемогає у цій війні. Ми ще не виграли. Але Росія вже програла. І польські праві та нацики це бачать. І вони бояться.
Вони бояться, що із зростайочою суб'єктністю України прийдеться рахуватися.
І це - злам у польській свідомості. 

Я це вперше зауважив ще в минулому році. А у вересні мій давній друг, один із лідерів польської "Солідарності" Збігнєв Буяк підтвердив це спостереження і пересказав розмову одним із своїх знайомих. Той обурювався: "Це ж Україна у випадку перемоги може стати важливішою в ЄС, ніж Польща! Ми не можемо цього допустити!" Збігнєв намагався пояснити колезі, що в союзі з Україною Польща може стати ще більш сильною, бо разом можна зробити більше.

Як США та Ізраїль зламали систему безпеки на Близькому Сході — і чому це обернеться кінцем для самого Ізраїлю

Близький Схід, його стабільність і загальний стан рівноваги протягом тривалого часу залежали від кількох важливих, можна сказати фундаментальних принципів. Одним із таких принципів була сила Заходу.

Передусім йдеться про потужні англосаксонські держави, які значну частину своєї історії займалися колонізацією інших народів і країн. Це були європейські колоніальні держави, а згодом до них приєдналися і Сполучені Штати Америки. Якщо звернутися до історії Близького Сходу, то можна побачити, що вона значною мірою розвивалася саме за таким сценарієм. Спочатку регіон перебував під впливом і контролем європейських держав, насамперед Великої Британії.

Після Другої світової війни на зміну європейським колоніальним державам і Великій Британії дедалі більше приходили Сполучені Штати Америки. Саме США значно посилили свої позиції у світі після війни. Вони сприяли трансформації Британської імперії, причому, зрозуміло, у негативному для неї сенсі. Американці не розширювали Британську імперію, а, навпаки, сприяли її поступовому скороченню, після чого вона взагалі припинила своє існування. Зрештою саме Сполучені Штати зайняли ті впливові позиції у світі, які раніше належали британцям.

Тому американська сила й американська військова могутність стали однією з головних складових тієї системи стабільності, яка була вибудувана на Близькому Сході. Але сьогодні ми живемо в момент, коли ця конструкція стабільності фактично зруйнувалася. Вона просто впала.

Червоний терор в Одесі: місто, де більшовики влаштували пекло

Коли більшовики остаточно захопили Одесу у 1920 році, місто опинилося у владі однієї з найкривавіших систем ХХ століття — червоного терору. Під прикриттям боротьби з «контрреволюцією» комуністична влада створила справжню фабрику смерті, де людське життя не мало жодної цінності.

Центром терору стала Одеська губернська ЧК — каральний орган, який мав право арештовувати, катувати й розстрілювати людей без суду. У підвали ЧК потрапляли офіцери, священники, українські діячі, студенти, підприємці та просто ті, кого хтось міг обмовити. Часто достатньо було носити окуляри, мати «інтелігентний вигляд» або охайний одяг, щоб тебе оголосили «буржуєм» і прирекли на смерть.

Одеса швидко перетворилася на місто страху. Вночі по квартирах ходили чекісти. Людей забирали без пояснень — і більшість більше ніколи не поверталася. Родичам часто навіть не повідомляли про розстріл. Інколи їм лише видавали закривавлений одяг або наказували мовчати, якщо не хочуть «розділити долю ворога революції».

Але найстрашнішим були навіть не самі страти, а методи катувань, які застосовували більшовики.

За атакою на Єрмака стоять соросята, які готують Зеленському удар у спину

Гучне кримінальне переслідування колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака перейшло на новий етап. Після того як 11 травня НАБУ та САП вручили ексчиновнику підозру в легалізації 460 мільйонів гривень на елітному будівництві під Києвом, Вищий антикорупційний суд (ВАКС) обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак уже 18 травня за Андрія Єрмака було внесено призначену судом заставу в розмірі 140 мільйонів гривень, кошти на яку збирали буквально «всім світом» із залученням відомих публічних осіб. Паралельно в медіапросторі продовжують активно обговорювати так звані «плівки Міндіча», що розкривають кулуарні деталі цієї справи, та демонстративне дистанціювання від процесу президента Володимира Зеленського, який звільнив Єрмака ще в листопаді минулого року.

Журналісти попросило прокоментувати цю інформацію відомого українського політолога, голову «Українського інформаційно-аналітичного центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова, поставивши йому запитання про те, що чекає на екс-голову ОП далі і чи не є все, що відбувається, звичайним політичним шоу:

— Все серйозно, але елементи шоу, звісно, будуть присутні. Відбувається те, що й мало відбутися. Я вже про це говорив, зі мною сперечалися, коли я стверджував, що Єрмак створив бек-офіс і, як і раніше, підтримує зв’язок із президентом. Я казав: «Хлопці, це питання часу». Оскільки в системі української влади та політики втрата формального статусу рано чи пізно призводить до втрати політичного впливу. Ось у випадку з Єрмаком це й сталося.

Українські грантові активісти перетворили "боротьбу за справедливість" на постійний бізнес, – звіт USA Armada Network

Американська мережа Armada Network дорікнула українським грантовим активістам у маніпуляціях, конфлікті інтересів і перетворенні реформ на джерело постійного заробітку. Звіт організації представив в Європейському парламенті колишній конгресмен США Грегг Гарпер. Про це повідомив адвокат, представник Національної Асоціації адвокатів України Олександр Черних.

"5 лютого 2026 року в залі Європарламенту відбулася презентація звіту американської мережі Armada Network. Документ представив колишній конгресмен США Грегг Гарпер. У звіті йдеться про викривлення фактів, маніпуляції та системний тиск на адвокатуру з боку так званих "професійних активістів" і частини чиновників Міністерства юстиції.

Читайте також:  Що саме в звіті ТСК так налякало соросят, лихварів-кредиторів і послів G7?

За його словами, в Armada Network констатують, що в Україні сформувалася ціла індустрія, яка фінансово залежить від наявності проблем у державі.

Ціна страху: як сталінська система карала власних солдатів під час війни

Під час німецько-радянської війни 1941–1945 років радянська влада застосовувала масштабний репресивний апарат не лише проти ворога, а й проти власних військових. Каральна система Червоної армії включала військові трибунали, позасудові страти, штрафні батальйони та загороджувальні загони.

За даними військових архівів, упродовж війни радянські трибунали засудили близько 2,5 мільйона осіб. Із них понад 284 тисячі військовослужбовців отримали смертний вирок, а приблизно 158 тисяч були розстріляні. Частину вироків виконували негайно, без можливості оскарження.

Читайте також:  Пам'яті киян, які загинули від радянських бомб

Окремо існувала практика позасудових страт. Командування, особливі відділи НКВС та загороджувальні загони нерідко розстрілювали людей «на місці» — без слідства і суду. Найчастіше приводом ставали звинувачення у дезертирстві, боягузтві, самовільному відступі, здачі в полон або «антирадянській агітації».

Точну кількість таких страт встановити неможливо. Значна частина документів НКВС була знищена або ніколи не вносилася до офіційної звітності. Через це історики можуть говорити лише про приблизні масштаби репресій.

Одним із символів цієї системи стали штрафні батальйони. Туди направляли засуджених військових і офіцерів, часто — на найбільш небезпечні ділянки фронту. Втрати серед штрафників були надзвичайно високими, особливо під час фронтальних атак, які пізніше отримали назву «м’ясних штурмів».

Ще одним інструментом контролю були загороджувальні загони. Їх створювали для недопущення паніки та відступу військ. Фактично вони виконували роль каральних підрозділів у тилу власної армії, затримуючи або розстрілюючи солдатів, які залишали позиції.

Масштаби їхньої діяльності демонструє статистика лише за короткий період: із 1 серпня по 15 жовтня 1942 року загороджувальні загони затримали понад 140 тисяч військовослужбовців. Частину з них було розстріляно, інших — відправлено до штрафних рот і батальйонів.

Репресивна система сталінського режиму трималася не лише на пропаганді, а й на страху. Для багатьох радянських солдатів небезпека існувала не тільки попереду — на лінії фронту, а й позаду, де діяли власні каральні структури.

Чехословацький корпус проти більшовиків: початок великої Громадянської війни

17 травня 1918: повстання, яке розірвало радянську Росію

17 травня 1918 року по дорозі на Далекий Схід повстав Чехословацький корпус, що дало початок повномасштабній Громадянській війні у радянській Росії.
Передісторія цих подій криється ще в царських часах та Першій світовій. Перші чехословацькі військові формування у складі російської армії створили на початку Першої світової війни. Собі метою вони ставили визволення Чехословаччини зі складу Австро-Угорської імперії. І війна проти Австро-Угорщини в складі армії Росії здавалася шансом досягти мети. Поступово формування поповнювалося військовополоненими, які виявили бажання перейти на бік Антанти. Після Лютневої революції 1917 року в Росії чехословацькі формування продовжили воювати. Ба більше – у вересні 1917-го з них сформували окремий Чехословацький корпус із двох дивізій та запасної бригади.

Однак після Жовтневого перевороту нова “влада рад” почала шукати шляхи завершення війни. Згодом вона підписала сепаратний Брестський мир із Німеччиною та Австро-Угорщиною. Тож становище чехословацького корпусу відчутно ускладнилося. У результаті досягли домовленості про приєднання військових до французької армії – для продовження боротьби проти Австро-Угорщини за визволення своєї батьківщини. Радянська влада погодилася випустити чехословацьке військо – але не суходолом до Європи, а морським шляхом – аж через Тихий океан.