У класичному праві титульна нація — це народ, чия назва ідентична назві держави й який юридично визначений як носій державотворчої функції. Українці в Україні, французи у Франції, поляки у Польщі. Держава стоїть на нації, а нація на праві, що закріплює її існування. У Конституції Російської Федерації немає жодної норми, яка визначала б «русских» як таку спільноту. Немає статті, де цей етнос названий державотворчим. Немає правового визначення «російської нації». Немає суб’єкта, що представляв би її інтереси. Всі ці порожнечі не оціночні судження, а юридичний факт.
Конституція РФ починається з формулювання про «многонациональный народ Российской Федерации» (стаття 3).
Читайте також: Хто такі "руssкіє" і чи існують вони юридично?
Це не етнос, не нація, не спільнота з титульним правом, а політико-правова абстракція, яка позначає всіх громадян одночасно. Далі, у статті 5, республіки визначені як «государства в составе Российской Федерации», тобто кожна має елементи державності, власну Конституцію, власні державні мови (стаття 68), і власну внутрішню структуру. Чечня — чеченський народ. Татарстан — татарський. Саха (Якутія) — якути. Бурятія — буряти. Комі — комі. Кожна республіка має свій етнокультурний базис, зафіксований у назві, символіці й основному законі.
Логічне і з точки зору права неминуче питання:
де в цій конструкції республіка росіян?
Її немає. Ні юридично, ні адміністративно, ні в будь-якій іншій формі.
Федерація складається з 22 республік, але серед них відсутня «Російська Республіка», яка б представляла саме етнічних росіян. У них немає власної Конституції суб’єкта федерації, немає території, названої їхнім ім’ям, немає статусу корінного народу окремої республіки. І це не випадковість, а вибудувана архітектура: наявність республіки для титульної нації автоматично означала б право на національне самовизначення, а це для імперської моделі неприйнятно.
Юристу достатньо одного документа — Конституції, щоб побачити: в Росії юридично існують народи республік, але не існує “російського народу” як правової спільноти.
У статті 69 закріплено захист малочисельних корінних народів. Але «русские» не віднесені до цієї категорії. У статті 68 перелічені мови республік, але «русская» мова фіксується як державна — мови, а не народу. Мова може бути державною без титульної нації і це саме той випадок. Право визначає мову, але не визначає народу, який за нею стоїть.
Це створює унікальну ситуацію: РФ називається Російською Федерацією, але її система правових суб’єктів побудована так, що ніякої “російської” державності всередині федерації не існує. На юридичному рівні росіяни не більше ніж найбільша за чисельністю етнічна група, але не народ із юридичною суб’єктністю. У праві кількість не визначає статус. Закон не знає поняття «народ більшості». Він працює лише з тим, що зафіксовано на папері.
Сама структура федерації підтверджує це. Кожен суб’єкт, заснований на національному принципі, має прописану у власній Конституції відсилку до «народу республіки». Російський етнос такого суб’єкта не має. «Русские» не існують у системі федеративних прав як окремий носій державної влади або окремої політичної ідентичності. На рівні права їхня роль не відрізняється від ролі будь-якого іншого етносу, навіть найменш чисельного.
І тут немає жодної політичної оцінки. Виключно право. Історики можуть сперечатися про походження етносів, але юриспруденція сперечатися не буде: там або є норма, або її немає. У випадку «російського народу» норми немає. У Росії існує федерація з багатьох етнічних республік. І паралельно існує етнос більшості, який юридично нічим не оформлений. Це не питання емоцій чи ідеології — це питання структури держави, де фундаментальна частина конструкції просто відсутня.
За цією порожнечею приховується ще одна річ: неможливість створення «російської нації» юридичним шляхом без руйнування імперської моделі. Титульна нація означає чітко визначену територію, повноваження, історичну претензію на державність. А це в умовах Російської Федерації означало б підрив центру. Саме тому конституційна модель покладається не на націю, а на громадянську абстракцію — «многонациональный народ». Формулу, яка дозволяє зберігати контроль і не визнавати право етнічної більшості на окрему правову суб’єктність.
Тому коли звучить фраза «російський народ», вона існує в політиці, у пропаганді, в масовій свідомості, але не в праві. Держава, яка так часто посилається на народ, на юридичному рівні його просто не визначила. Це і є головний парадокс російської державності: країна називається Російською, але в ній немає оформленого російського народу. Є лише федерація народів і центральна влада, що тримає цю конструкцію силовими методами.
Цей текст — не емоція. Не образа. Не ідеологічна позиція. Це правовий зріз, у якому кожне твердження можна звірити зі статтями Конституції РФ.
Юриспруденція — штука холодна. І коли її застосовувати до Російської Федерації, холод показує реальність, яку не приховає жодна риторика: у цієї держави немає титульної нації. Є держава, є апарат, є імперський центр, але немає юридичного народу, на якому вона стоїть.
