Ніколи не розумів, чому Волинська саме "трагедія"?
Трагедія це коли гинуть українці на своїй землі. А коли гине окупант, то це антиколоніальна війна. І ні з якого боку - не трагедія.
Звідки взагалі взялися осадніки в трусіках?
У 1921 на західноукраїнських землях проживає приблизно 2,7 млн поляків. У 1939 перепису населення вже не проводилося, але більшість демографів оцінює польське населення західноукраїнських земель у 3,3–3,5 млн осіб.
Збільшення відбулося за рахунок напливу осадників, чиновників, вчителів, поліції і внутрішньої міграції поляків.
Із приблизно 0.5млн новоприбулих поляків, кількість осадників разом з членами сімей оцінюється приблизно у 160-200 тис осіб.
Кожен пересічний військовий осадник отримував від польської влади 15–45 га української землі. Іноді більше. Тоді як значна частина українських селян мала лише 2–5 га, а багато хто був малоземельним або взагалі безземельним.
Уже до січня 1923 між поляками було розподілено в Галичині майже 200 тис. га землі, на Волині — 112 тис., на Поліссі — 113 тис. га. - вважає Енциклопедія історії України від Академії наук.
До 1929 року осадники на західноукраїнських землях володіли уже понад 600 тис. га землі.
Якщо це перевести у відсотки, то вийде, що 2–2,5 % населення володіли 6–7 % всієї орної землі.
Для порівняння.
В Південній Африці в період апартеїду 20% білого населення володіло 87% всієї землі.
Якщо ми переведемо ці цифри в умовний "коефіціент привілейованості", то отримаємо таке:
Західна Україна: кожен 1 % осадників мав приблизно 2,6–3 % землі.
Південна Африка: кожен 1 % білий окупант мав близько 4,35 % землі.
Тобто польська фашистська влада ставилася до українців як до негрів.
А потім Польща почала взагалі політику катування українського населення, яке милозвучно назвала: "пацифікація". Такі от злобні були українці, треба було їх умиротворювати введенням армії в села, бити мирних чоловіків, жінок, після чого деякі з них вмирали.
Ну а потім взагалі побудувала українцям концтабори на їх землі. І ось цей факт концтаборів для українців ми не маємо забувати полякам ніколи.
Українські історики нерідко характеризують осадництво як колонізаційну політику.
І так воно і є. І так це треба характеризувати. Поляки будували імперію і держава цілеспрямовано підтримувала переселення етнічних поляків у регіон із переважно українським населенням і створювала з них привілейовану групу. Крім того, політика знищення українського етносу, якому відмовляли в праві на власну мову, і перевчали через концтабори, це воно і є - імперський колоніалізм.
Звісно, це спровокувало антиколоніальну боротьбу серед українського народу.
Перемога над польським нацизмом це ніяка не трагедія. Це те, що має святкувати сама ж Польща кожен рік, як це роблять німці, коли вибачаються перед сусідами на 8 травня.
Але польські праві не мають в своєму національному дискурсі жалості до загиблих українців. Кати Сагрині і Павлокоми - це сучасні герої Польщі. Іменами окупанта Пілсудського і садистів з злочинної Армії Крайова названі вулиці. Жоден поляк у мене в коментах не перепросив і не визнав злочини Польщі проти українців.
Ми роками притримувалися позиції "пробачаємо і просимо пробачення". Хоча перед нами ніхто не вибачався. Ми чомусь називали це "трагедією".
Але в сучасній польській державі не вважають вбивства українців трагедією, не вибачаються за власні злочини, замість цього тичуть нам під носа своїх осадників в трусіках. Значить і ми маємо називати трагедією лише загибель українців. Все інше - ні.
Події на заході України в 1920-1950-х роках це Польсько-українська війна. Антиколоніальна війна українського народу проти польського нацизму і імперіалізму.
СПРОВОКОВАНА ПОЛЬСЬКОЮ ВЛАДОЮ.
І цю війну українці виграли.
Це героїчна частина нашої історії.
Що б там не базікали психопати канцелярії Навроцького і ПІС.
* * *
Оскільки поляки підняли питання пам'яті, то ми українці маємо зафіксувати це в нашій національній пам'яті саме під таким кутом.
Зараз рватися в ЄС у нас вже не вийде. Але оскільки вони хочуть, то можемо підняти дискусію з приводу польського нацизму на міжнародний рівень. І якщо з "пам'яттю про злочини в ЄС не беруть", то треба з'ясувати: чи не опинилася у ЄС сама Польща з порушенням цього правила?
-------
Гітлер захопив Польщу всього лиш за місяць, протягом вересня 1939 року.
Героїчне польське військо, зважаючи на мізерні втрати німців (16,000 загиблих) здало свою кохану Ойчизну фактично без бою.
Зверніть увагу, польське військо здалося у полон, втративши лише 66,000 вбитими, або менше 10% складу. Отже, більше 90% озброєних поляків, а саме 700,000 (!) здалися без бою Гітлеру і Сталіну.
До речі, Червона Армія, яка почала війну як союзник Гітлера 17 вересня 1939 року, втратила лише 1,500 убитими захопивши 240,000 поляків в полон із загальної кількості 700,000.
Після звільнення України до Червоної армії було мобілізовано близько 3,500,000 українців.
Призвані українці були розподілені по всім фронтам, однак у багатьох арміях 1-го Українського фронту, який звільняв Польщу, вони становили 40-60% особового складу, а в окремих частинах навіть більше.
Звільняючи Польщу від Гітлера, у боях на її території з липня 1944 до травня 1945 р. безповоротні втрати радянських військ становили приблизно 600,000 (убиті, померлі від ран, зниклі безвісти).
Якщо співвіднести загальні втрати радянських військ у Польщі з часткою вихідців з України у цих військах, то постає беззаперечний факт, що не менше 250,000 українців загинуло звільняючи Польщу.
Отже, за Польщу у другу світову загинуло вчетверо більше українців, ніж самих поляків.
Про це нарід Білого орла воліє не згадувати.
