Чому Волинська трагедія лише "трагедія"?

Ніколи не розумів, чому Волинська саме "трагедія"?
Трагедія це коли гинуть українці на своїй землі. А коли гине окупант, то це антиколоніальна війна. І ні з якого боку - не трагедія.
Звідки взагалі взялися осадніки в трусіках?

У 1921 на західноукраїнських землях проживає приблизно 2,7 млн поляків. У 1939 перепису населення вже не проводилося, але більшість демографів оцінює польське населення західноукраїнських земель у 3,3–3,5 млн осіб.
Збільшення відбулося за рахунок напливу осадників, чиновників, вчителів, поліції і внутрішньої міграції поляків.

Із приблизно 0.5млн новоприбулих поляків, кількість осадників разом з членами сімей оцінюється приблизно у 160-200 тис осіб.
Кожен пересічний військовий осадник отримував від польської влади 15–45 га української землі. Іноді більше. Тоді як значна частина українських селян мала лише 2–5 га, а багато хто був малоземельним або взагалі безземельним.
Уже до січня 1923 між поляками було розподілено в Галичині майже 200 тис. га землі, на Волині — 112 тис., на Поліссі — 113 тис. га. - вважає Енциклопедія історії України від Академії наук.
До 1929 року осадники на західноукраїнських землях володіли уже понад 600 тис. га землі.

Якщо це перевести у відсотки, то вийде, що 2–2,5 % населення володіли 6–7 % всієї орної землі.

Статус жертви дає моральне право на співчуття, але він не дає права на рівноправне партнерство

Ще зовсім недавно здавалося, що українсько-польські взаємини вийшли на такий високий рівеньпозитиву, що повернення до політики звинувачень та ультиматумів неможливе. Що боротьба проти спільного кривавого ворога відсуне на маргінес історичні образи і дозволить об’єднатися навколо найактуальніших завдань. Проте реальністю став антагонізм пам’ятей поляків і українців. При тому, що президент України Володимир Зеленський стоїчно уникав втручання в історичну політику держави. «Обпікшись» на кількох неприємних моментах із польськими візаві, він вирішив змінити підходи і запропонував ідею створення Українського національного пантеону. Насправді – ідею, розраховану «на потім», а зараз – щоб розпочати у суспільстві внутрішню дискусію щодо власної історичної ідентичності, яка має привести до трансформації від образу «нації-жертви» до постави героїчного народу.

Це має відбуватися не тільки без нав’язування, позбавлення права голосу чи застрашування, але й без хвилевої кон’юнктури. Це має бути зріла дискусія в суспільстві, яке реально на очах усього світу творить нову історичну реальність. Творить нову шкалу цінностей та оцінок, у тому числі історичних. Робить це не на підставі міфів і бурхливих фантазій про минуле, а щоденним життям, яке боронить не тільки себе і свою землю, але й захищає демократію та європейські цінності від новітнього фашизму.

Вибіркова емпатія офіційної Варшави та нацистські заклики до етнічних чисток серед польських чиновників

Навколо «польської чутливості» Яцека Куроня 

У 22-гу річницю його смерті

Яцек Куронь

Наближення 80-ї річниці трагічної акції «Вісла» у 2026 році польський політикум зустрічає у стані гострої шовіністичної істерії, яка змусила б здригнутися архітекторів європейського примирення.

Замість втілення державницького заповіту Яцека Куроня про Річ Посполиту багатьох народів, сучасна Варшава впевнено скочується до легалізованого ксенофобського етноцентризму. Поки Інститут національної пам’яті Польщі цинічно закриває очі на депортації українців, тавруючи УПА виключно як «геноцидне формування», ультранаціоналістичні кола вимагають відібрати найвищі державні нагороди у Володимира Зеленського та влаштувати чистки «неполяків» в урядових кабінетах. Вибіркова «польська чутливість», яка вимагає беззастережних ексгумацій на Волині, водночас продовжує саботувати увічнення пам’яті замордованих українських дітей у Сагрині та Павлокомі, наочно доводячи, що безкомпромісний голос совісті в сучасних польсько-українських відносинах остаточно програв виборчому популізму та історичному егоїзму. Іза ХРУСЛІНСЬКА розмірковує навколо «польської чутливості» Яцека Куроня.

Наближається двадцять друга річниця смерті Яцека Куроня. Я не планувала писати чергову статтю про українську чутливість Яцека ані про його бачення польсько-українських відносин. Однак у контексті подій та скандалів останніх тижнів, пов'язаних із вимогою відібрати орден Білого Орла у президента України Володимира Зеленського й істерією навколо Української повстанської армії, я вирішила не змовчати. Каменем, який зрушив мою незгоду, стали ганебні вимоги здійснювати "етнічну чистку" серед державних чиновників і шукати серед них неполяків, зокрема українців. Такий постулат родом із нацистської Німеччини вжахнув не одного тверезомислячого громадянина нашої країни.

Польща ділить вбитих цивільних на «правильних» поляків та «неважливих» литовців, білорусів чи українців

У 2020 р. в польському Білостоці на будинках вивісили величезні біл-борди з постаттю Зиґмунта Шендзєляжа «Лупашка» - командира 5-ї Віленської бригади Армії Крайової. У Польщі його посмертно підняли до рангу національного героя, свідомо закриваючи очі на те, що цей підрозділ АК вчиняв криваві воєнні злочини проти мирного населення.

Документи чітко фіксують факти його біографії, які підпадають під визначення злочинів проти людяності.

23 червня 1944 р. у відповідь на вбивство поляків литовською колабораціоністською поліцією, загін «Лупашки» провів каральну акцію в литовському селі Дубінгяй та його околицях. Замість ліквідації комбатантів, солдати АК розстріляли мирних жителів. Серед загиблих більшість становили жінки, немовлята та люди похилого віку. Наймолодшій жертві було лише 2 місяці. У сучасній Литві ці дії офіційно визнані військовим злочином.

У 1945-1946 рр. підрозділи «Лупашки» розгорнули брутальні «пацифікації» православних білоруських сіл на сході Польщі. Спалення житлових будинків, грабунки та масові розстріли цивільних виправдовувалися «підозрами у співпраці з комуністами». Для польських бойовиків релігійна та етнічна приналежність місцевих селян ставала автоматичним вироком.

Бригада «Лупашка» також відповідальна за спалення українського села Вилюки в ґм. Дубичі-Церковні та інших українських сіл у травні 1945 року. Жителі с. Вилюки належали до православного автохтонного населення Підляшшя та чітко ідентифікувало себе українцями. Офіційним приводом для нападів на села була нібито «співпраця місцевих із радянським режимом». Проте насправді акції носили характер етнічних чисток та залякування, з метою змусити українців виїхати до «до матушки Росії» в межах тодішнього обміну населенням.

У Польщі «Лупашка» вважається одним із головних облич культу Армії Крайової. Його ім'ям називають вулиці, йому встановлюють пам'ятники, а Інститут національної пам'яті Польщі десятиліттями ретушує його біографію, виправдовуючи вбивства жінок і дітей «контекстом війни» або «актами помсти».

Сьогодні Навроцький вимагає від України засудження спадщини УПА через події на Волині у 1943 році. Водночас у Польщі канонізують офіцерів АК, чиї руки по лікті в крові литовських, білоруських та українських дітей.

Коли українці говорять про складний історичний контекст, Варшава називає це «виправданням геноциду». Коли польські історики виправдовують дії «Лупашки» в Дубінгяй - це називається «трагічною військовою необхідністю».

Польща ділить вбитих цивільних на «правильних» поляків та «неважливих» литовців, білорусів чи українців. А тому будь-які заклики Варшави до історичної справедливості виглядатимуть виключно як маніпуляція та подвійні стандарти.

У поляків пам'ять про жертви - це про помсту та розпалювання ворожнечі

Навроцький ухвалив рішення про позбавлення В. Зеленського ордена Білого Орла за надання підрозділу ЗСУ найменування «героїв УПА». Перед тим Інститут національної пам'яті Польщі виступив із заявою, в якій прирівнювання Армії Крайової до УПА назвав «образою пам'яті жертв українського націоналізму». 

Підрозділ Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь, 10 березня 1944 року

Натомість АК вважається законною армію, що вела оборонну та визвольну війну.
Добра нагода нагадати Навроцькому і полякам: загальновідомо, що АК вчинила низку масових злочинів та етнічних чисток проти цивільного українського населення, жертвами яких стали від 12 до 20 тисяч українців. 

Найбільші масові вбивства, вчинені бойовиками АК: 

• Різанина в Сагрині (10 березня 1944 року).
• Найбільший одноразовий злочин польських збройних формувань (АК та Батальйонів хлопських) проти мирних українців на Холмщині. Знищено, замордовано та розстріляно від 800 до 1240 цивільних українців, переважно жінок та дітей. Село та місцеву церкву спалили.
• Трагедія села Павлокома (3 березня 1945 року).
• Загін АК під командуванням Юзефа Бісса («Вацлава») за участю місцевих польських добровольців оточив село. По звірячому вбито 366 мирних українців, яких перед розстрілом тримали та катували в місцевій церкві.
• Знищення села Красний Сад (19 квітня 1943 року).
• Напад польських загонів (за участі нацистів) на українське село на Волині. Загинуло 104 цивільних українців, серед яких цілі родини з дітьми.
• Різанина в Пискоровичах (квітень 1945 року).
• Загін польського підпілля («Національної військової організації», що входила до складу АК) здійснив напад на українців, які очікували на переселення в СССР. У приміщенні місцевої школи було розстріляно близько 180 мирних жителів. 

Пам'ять про ці жертви - це не про помсту чи розпалювання ворожнечі. Це про повагу до кожної невинно забраної душі. Не можна однією рукою вимагати від України каяття та ексгумацій, а іншою - ставити пам'ятники тим, хто палив українські хати й розстрілював дітей у Сагрині чи Павлокомі. Польща має нарешті припинити міфологізацію власної історії та визнати дзеркальну відповідальність за трагедію 1940-х років. 

А намагання Навроцького та польських інституцій затаврувати УПА і український національно-визвольний рух як «злочинний» є свідомим паплюженням борців за волю України. Без сумніву, сьогодні Навроцькому аплодує вся московська нечисть. 

Б.Червак 

Читайте також: ЧИ МОЖНА ПОРІВНЮВАТИ АК І УПА? ПРО ЩО НАСПРАВДІ ВАРТО ДИСКУТУВАТИ

 

ЧИ МОЖНА ПОРІВНЮВАТИ АК І УПА? ПРО ЩО НАСПРАВДІ ВАРТО ДИСКУТУВАТИ

Останнім часом у польському публічному просторі знову активізувалася дискусія навколо історичної спадщини Армії Крайової та Української Повстанської Армії. Черговим приводом стала позиція польського Інституту національної пам'яті, який наполягає на неприпустимості будь-яких порівнянь між АК та УПА.

Аргументація польської сторони виглядає доволі простою. Армія Крайова розглядається як складова легітимних збройних сил Польської Республіки, підпорядкована уряду в еміграції, який визнавався державами Антигітлерівської коаліції. Натомість УПА характеризується як нелегальне збройне формування Організації українських націоналістів, що не мало міжнародного визнання і не представляло жодної держави.

Якщо дивитися виключно з формально-правового погляду, така аргументація має під собою підстави. Однак історія рідко буває настільки однозначною, як цього хотілося б політикам або інституціям, відповідальним за формування історичної пам'яті.
Проблема полягає в тому, що дискусія про АК та УПА не може обмежуватися лише питанням міжнародного визнання чи юридичної спадкоємності влади. Вона неминуче виходить на значно ширшу тему — що являла собою польська підпільна держава та наскільки вона була здатна представляти все населення довоєнної Речі Посполитої.
До вересня 1939 року Польща була не лише польською національною державою. Вона залишалася багатонаціональною країною, де майже третину населення становили представники інших народів. Українці, білоруси, євреї, литовці, німці та представники інших національних спільнот були громадянами Польської Республіки, хоча далеко не всі вважали себе частиною польської політичної нації.

Синдром стерв'ятника: Чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну?

Те, що ви відчуваєте зараз, дивлячись на новини з Варшави, Будапешта, Бухареста чи Софії — це абсолютно виправданий, здоровий державницький гнів. Коли країна стікає кров'ю в траншеях, захищаючи східний фланг цивілізації, а ті, кого вона прикриває своїми спинами, починають шматувати її політичне, історичне та територіальне тіло — це виглядає як сюрреалістичний кошмар. Це викликає відчай і логічне запитання: чи це змова? Чи це випадковий збіг обставин, що всі сусіди раптом витягли старі карти й почали виставляти нам рахунки?

Ми стали свідками класичного геополітичного мародерства. Міжнародна політика не оперує категоріями «вдячності», «емпатії» чи «справедливості». Вона оперує виключно категоріями сили, інтересу та вікна можливостей. І сьогодні нам час остаточно поховати наш геополітичний інфантилізм і розібратися, чому сусіди діють як зграя і як українська держава мусить переламати їм хребет у цій дипломатичній війні. Ми опинилися в центрі ідеального шторму, де кожен сусід має свою історичну травму, яку він намагається вилікувати за український рахунок.

Читайте також:  Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія

Антиукраїнська істерія у Польщі: Історична пам'ять не може бути вулицею з одностороннім рухом

Останнім часом у Польщі знову активізувалися дискусії навколо української історії, УПА та історичної пам'яті. Але історія рідко буває чорно-білою. Якщо вже говорити про минуле чесно, то варто згадувати всі його сторінки.

Українські родини під час примусового переселення в ході операції «Вісла», 1947 рік

У 2003 році президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський здійснили важливий крок до українсько-польського примирення. На Волині вони закликали обидва народи до взаємного прощення та порозуміння заради спільного майбутнього.
Здавалося б, це мало поставити крапку в історичних суперечках.

Проте час від часу політики знову повертаються до старих ран.

Якщо вже відкривати історичні рахунки, то варто пам'ятати: болючі сторінки є в історії кожного народу.

Читайте також:  Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія 

Однією з найтрагічніших сторінок українсько-польських відносин стала так звана пацифікація 1930 року. Під приводом боротьби з диверсіями польська влада розгорнула масштабну каральну операцію на українських землях Східної Галичини.

Поляки бояться що коли Україна виграє війну з Росією, то буде для поляків державою навіть більш небезпечною ніж Росія

Не історичні суперечки є джерелом страху у поляків, а руйнування старих стереотипів про Україну як слабку державу.

Коли Україна виграє війну з Росією, то на мою думку, буде державою для нас більш небезпечною навіть ніж Росія - парадоксально. Це те, до чого треба приготуватися!" - професор Ян Жарин. Він - багаторічний ідеолог польських правих у питаннях історії та історічної політики. Саме він у листопаді 2015 року придумав, "Історичну офензиву" на Україну, яку реалізовувала в наступні роки партія "Право і справедливість" в Польщі. 

Ці слова - легко гугляться. Перевірте: "...gdy Ukraina wygra wojnę z Rosją, to moim zdaniem, będzie państwem dla nas niebezpieczniejszym nawet niż Rosja - paradoksalnie. To jest coś, do czego trzeba się przygotowywać"! 

Давайте вже чесно визнаємо: істерика польських правих і польських нациків - це не про Героїв УПА, це про усвідомлення, що Україна перемогає у цій війні. Ми ще не виграли. Але Росія вже програла. І польські праві та нацики це бачать. І вони бояться.
Вони бояться, що із зростайочою суб'єктністю України прийдеться рахуватися.
І це - злам у польській свідомості. 

Я це вперше зауважив ще в минулому році. А у вересні мій давній друг, один із лідерів польської "Солідарності" Збігнєв Буяк підтвердив це спостереження і пересказав розмову одним із своїх знайомих. Той обурювався: "Це ж Україна у випадку перемоги може стати важливішою в ЄС, ніж Польща! Ми не можемо цього допустити!" Збігнєв намагався пояснити колезі, що в союзі з Україною Польща може стати ще більш сильною, бо разом можна зробити більше.

Польщу виключили з дискусій щодо завершення російсько-української війни

Польща опинилася поза коло учасників ключового лондонського саміту щодо України, де європейські лідери обговорять кроки США після завершення російсько-української війни.

Про це пише польське видання Polsat.

На майбутній зустрічі у Лондоні 8 грудня, де зустрінуться лідери Франції, Великобританії, Німеччини та України, Варшаву не запросили.

Це рішення викликало різку реакцію серед колишніх польських керівників, які розглядають такий крок як сигнал зниження міжнародної ваги Польщі та обмеження її ролі у ключових європейських переговорах. За оцінкою колишніх польських лідерів, з якими поговорило видання, причиною цього стали внутрішні розбіжності та дипломатична пасивність.

Колишній прем’єр Лешек Міллер зазначив, що Польща системно виключається із форматів, де приймаються стратегічні рішення щодо України. За його словами, країна має чітко розуміти причини відсутності, щоб не втрачати впливу.

Екс-президент Броніслав Коморовський наголосив, що європейські лідери оцінюють Польщу “за її реальною вагою”, а внутрішні проблеми та слабка політична координація обмежують роль Варшави.

Колишній прем’єр Ян Кшиштоф Бєлецький зазначив, що самостійні кроки влади щодо відштовхування України негативно позначаються на участі Польщі у переговорах.

Раніше повідомлялося, що лідери євротрійки 8 грудня проведуть у Лондоні зустріч із президентом України.

Кто развязывал Вторую мировую войну

Эдвард Сорель. Первые встречи: Иосиф Сталин и Уинстон Черчилль, 1991.
Эта карикатура изображает первую встречу Сталина и Черчилля в Кремле 12 августа 1942 года. Клементина Черчилль охарактеризовала эту встречу как «посещение людоеда в его логове». Сталин осудил решение англо-американских властей отказаться от Второго фронта в 1942 году. Черчилль утверждал: «Война есть война, но не безумие, и было бы глупостью навлекать на себя катастрофу, которая никому не поможет». Сталин ответил: «Человек, не готовый рисковать, не может выиграть войну».

Что на самом деле произошло 1 сентября 1939 года? «Как что? - удивленно спросит любой знающий истрию читатель. - Германия напала на Польшу, началась Вторая мировая война». Не совсем так. 1 сентября, когда Германия объявила войну Польше, началась внутриевропейская польско-немецкая война из-за спора о Данциге. Во Вторую мировую она переросла 3-4 сентября, когда войну Германии объявили Англия, Франция и Британские доминионы. А 17 сентября на Польшу напал СССР - это было вторжение, осуществленное в соответствии с секретным протоколом к пакту Молотова-Риббентропа.

Польская кампания вермахта, также известная как Германо-польская война, вторжение в Польшу и операция «Вайс» (в польской историографии принято название «Сентябрьская кампания») — военная операция вооружённых сил Германии и Словакии, в результате которой было нанесено поражение польским вооружённым силам, часть территории страны была оккупирована и превращена в Генерал-губернаторство.

Вторая мировая. Начало

Таким образом, честь начала Второй мировой фактически принадлежит Британии, что во многом открывает глаза на действительную историю начала войны.

Конечно, историю пишут победители. И главным злом объявлена Германия. Однако не далее как в начале 50-х годов ХХ века в СССР на вопросы о причинах войны отвечали иначе. Например, в работе «Экономические проблемы социализма в СССР» (1952) Иосиф Сталин писал:

«Каждая из двух капиталистических коалиций, вцепившихся друг в друга во время войны, рассчитывала разбить противника и добиться мирового господства. Они искали выход из кризиса. Соединенные Штаты Америки рассчитывали вывести из строя наиболее опасных своих конкурентов, Германию и Японию, захватить зарубежные рынки, мировые ресурсы сырья и добиться мирового господства».

Но более хитро Сталин высказывался в декабре 1939 года. В ответ на заявление агентства «Гавас», обвинявшего советского вождя в желании продолжать войну «как можно дольше, чтобы истощить воюющие стороны», Сталин, в частности, утверждал: «Как бы ни врали господа из агентства «Гавас», они не могут отрицать того, что:

а) не Германия напала на Францию и Англию, а Франция и Англия напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну;

б) после открытия военных действий Германия обратилась к Франции и Англии с мирными предложениями, а Советский Союз открыто поддержал мирные предложения Германии, ибо он считал и продолжает считать, что скорейшее окончание войны коренным образом облегчило бы положение всех стран и народов;

в) правящие круги Англии и Франции грубо отклонили как мирные предложения Германии, так и попытки Советского Союза добиться скорейшего окончания войны» (газета «Правда» от 1 декабря 1939 года).

Акция «Висла» — преступление против украинского народа

Введение

Акция «Висла», проведённая коммунистическими властями Польши в 1947 году, является одной из самых варварских и целенаправленных операций по этнической чистке украинского населения в XX веке. Под предлогом борьбы с так называемыми «украинскими бандитами» польский режим осуществил насильственную депортацию более 140 тысяч украинцев с их исконных земель — Лемковщины, Надсянья, Холмщины и Подляшья. Целью была не борьба с повстанческими движениями, а полное уничтожение украинского этнического присутствия в этих регионах.

Один из пунктов погрузки, откуда украинских переселенцев отправляли поездом на так называемые «возвращенные территории» (апрель-июнь 1947 года). Слева — загруженные открытые вагоны, а далее — товарные вагоны, в которых как скот, будут перевозить украинцев. Справа — имущество украинцев, готовое к погрузке.

Исторический контекст

После окончания Второй мировой войны украинцы на своих исторических территориях оказались в составе новой Польши. Согласно Ялтинским и Потсдамским соглашениям, значительная часть западноукраинских земель была передана СССР, но восточная часть Лемковщины, Холмщина и Подляшье остались в Польше. Именно здесь украинское население подверглось систематическим преследованиям: от закрытия школ и церквей до открытого террора со стороны польских вооружённых формирований.

Украинцы в транзитном концлагере

Ход операции

Операция началась 28 апреля 1947 года по приказу министра национальной обороны Польши маршала Михала Роля-Жимерского. В ней участвовало 20 тысяч солдат регулярной армии, Корпуса внутренней безопасности, милиции и боевых отрядов коммунистической власти.

Волинь памʼятає!

(Оце не було роботи, але мушу написати відповідь від ЗСУшного козака волиняки польським крулям і круленятам)

11 липня Республіка Польща вперше офіційно вшановує день пам’яті жертв так званого “геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої”. 

Міністерство закордонних справ України у своїй заяві ще від 5 червня 2025 року закликало польську сторону утриматися від кроків, які можуть призвести до зростання напруження у двосторонніх відносинах.

Але поляки не стрималися.

Ця так звана офіційна дата - це відкрите оголошення війни проти нашої історичної памʼяті та фактичне відкриття другого фронту проти України, (бо світоглядний фронт є неодмінним простором нинішніх воєн) очевидно на боці росії, симптоматично, що поляки віроломно напали саме тепер.

Саме тоді, коли путін наодинці не може впоратися з Україною, навіть у союзництві з Іраном та Північною Кореєю, Польща не втрималася і зробила крок до чергового «Вічного миру», що завжди закінчувався крахом польської державності.
Звідки стільки такої ірраціональної ненависті та політичної неадекватності на межі з шизофренією?
Країна, яку впустили в Євросоюз і НАТО, тепер волає «нє позволєм» щоб Україна мала подібні європейські перспективи.
Продовольча блокада.
Тепер екс-президент Дуда волає, що вони закриють Ряшівський хаб для військової допомоги України, а фактично забезпечення безпеки для усієї Європи і передусім Східної.
У Польщі, економіка якої росте як на дріжджах саме через український фактор, українофобія (офіційна, політична і побутова) набирає захмарних проявів.
Відповідь на це питання очевидна. Знову прокинулася імперська свідомість та замашки поляків.
Поляки вже усвідомлюють себе заледве не майбутнім європейським гегемоном і тому є запит на відновлення ягелонської традиції - Польщі як держави понаднаціональної з панівним станом польської нації і молодшими братами передусім на «східних кресах».
Така шизофренічна ненависть до українських борців за волю і незалежність - вояків ОУН-УПА, до символу українського спротиву Степана Бандери, - має просту відповідь.
Поляки не просто програли велику тридцятилітню польсько-українську війну (розвʼязану поляками ще у листопаді 1918 року.

Волинь 1943 року насправді поставила хрест на кількасотлітньому польському колоніалізму та імперіалізму щодо українських етнічних територій, на імперію «од можя до можя».

Прості українські селяни, робітники, інтелігенція дали по зубах озброєним польським окупантами «осадникам»(ветеранам-окупантам, яким роздавали землі на окупованих територіях і право застосовувати силу).
Це їх бісить і виводить з себе найбільше.
Бо поляки дуже схожі шовінізмом та імперськими замашками на москів.
Насправді поляки самі себе вибили різками як гоголівська унтер-офіцерська вдова з «Ревізора», бо визнали, що їх, «таких непереможних цивілізаторів дикого сходу» поставила на коліна армія бездержавної нації без екзильного уряду в Лондоні, допомоги і непомірних амбіцій.
Мої предки волиняки постояли за себе і ні на яких «східних кресах», а незаконно окупованих Польщею українських територіях. 

І ця болюча поразка. 

Цей нокаут, що поставив крапку на польському колоніалізмі штовхає поляків до таких екзальтованих агресивних і нераціональних рішень, щодо країни і нації, що забезпечує мир польським імперцям.

Не розуміючи того, поляки встановили офіційний день памʼяті Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 

Навічно закарбувавши свою поразку і ганьбу.

А щодо памʼяті, то ця дискусія важлива і потрібна. 

Бо вона дасть нам змогу встановити, що сталося з українськими етнічними територіями, які Сталіним незаконно були передані Польщі. 

Що сталося з українцями на цих територіях.
Хто відповідатиме за етнічні злочини з боку офіційної польської держави.
Якщо поляки вважають, що тре порахуватися, то тре порахуватися.

Ну а зараз варто припинити польську клоунаду на території України.
Як прихильник Великої Волині мені смішно, коли поляки вимагають проводити ексгумацію жертв волинських подій на далекому Поділлі в селищі де жили поляки - німецькі колаборанти.

Фактом є те, що поляки зараз вчинили акт агресії.
Поступили підло.
Вдарили в спину.
Зазіхають на добру памʼять і честь наших «померлих».
І на це доведеться давати відповідь.
І ми - готові.

Якщо поляки мають хоча б дрібну шляхетності, то нехай дадуть нам закінчити нашу дуель з російськими окупантами.

А тоді ми завжди готові прийняти їхній виклик.

Думаю вистачить королівської піхоти (24 бригади) і 80-тки, яка неодмінно отримає імʼя Романа Шухевича, щоб побачити спини героїчного війська польського на роверах.

А зараз - це не дії друзів, навіть не кроки «шляхетних» ворогів це - війна язиками.

Удари в спину.

А ми війну язиками не ведемо. В спину не бʼємо.

Ми нація, яка «Іде на ви» відкрито, щодо тих, хто заперечує наше право бути собою на своїй землі.

Волинь памʼятає! 

Горджуся своїм ділом Харитоним, вояком УПА, що загинув в бою з російськими окупантами в листопаді 1944 року в своєму обійсті на відвічній Волині!

Згадаймо сьогодні наших героїчних попередників діячів ОУН, вояків УПА. 

Бережімо їхній бойовий червоно-чорний прапор.

Будьмо гідними дітьми своїх батьків.

І нікому не даваймо очорнювати славну памʼять Батька Нашого Бандери!

Так що сусіди поляки: Волинь памʼятає! І Грюнвальд і Андрусів. І Волинь!

І звісно, тимчасово анексовані поляками українські землі…

Yuriy Syrotyuk

Береза Картузька: карали за те, що були українцями

90 років тому 17 червня 1934 року за підписом президента Польщі Ігнація Мосціцькі утворили концентраційний табір Береза Картузька здебільшого для розправи над українцями – членами ОУН, які боролися за Українську незалежну державу.

Концтабір розташовувався у місті Береза Картузька (нині – місто Береза, Білорусь) в Західній Білорусі за 92 км від міста Брест. Ці землі у той час входили у склад Польської держави. Назва «Картузька» походить від костьолу чину картезіанців, у якому розташовувалося приміщення концтабору.

Утворення табору Берези Картузької було відповіддю на українсько-польське протистояння у Східній Галичині та на Волині. Польща, отримавши у 1919 році Галичину, за рішенням Паризької мирної конференції згодом мала надати їй автономію.

Будівлі концтабору Береза Картузька

Натомість поляки почали активну колонізацію українських земель, що суперечило Версальському мирному договору. Від 21 липня 1924 року польський уряд вилучив з ужитку українську мову в урядових установах і розпочав закривати українські школи й церкви.

Зокрема, у 1911 році в Галичині було 2420 українських шкіл, а в 1937 році тільки 352; на Волині й Холмщині з 540 українських церков залишилося 60, причому 150 перевели у римо-католицькі, а решту – знищили.

На протест українських селян польський уряд відповів політикою «пацифікації» (втихомирення), коли сотні українців побили, а їхні культурні й економічні установи знищили. Через два роки Ліга Націй засудила ці польські дії. Утім, авторитарна влада продовжувала свої репресії.

Керівник МЗС Польщі висміяв Путіна і спростував його заяви за допомогою історичних фактів

Російському диктатору Володимиру Путіну не варто хвилюватися через програш у війні проти України.

Про це заявив голова МЗС Польщі Радослав Сікорський у соцмережі X.

Він нагадав путіну, що історія Москви становить менш як 900 років, адже місто було засновано лише в 1147 році. І зауважив, що путін “надмірно хвилюється” щодо програшу росії у війні з Україною й того, що це “покладе край тисячолітній російській державності”.

Голова МЗС Польщі перелічив причини, які ставлять під сумнів заяви путіна:

• Москва була заснована лише в 1147 році (тобто не налічує і 900 років історії);
• рф пережила поразки в Кримській війні, війні з Японією, Першій світовій війні, після вторгненні в Польщу 1920 року, війні в Афганістані та Холодній війні (тобто вже неодноразово програвала війни);
• після імперії настає місце для “національного життя”.

Роковини спецоперації «Вісла»: що варто пам'ятати про примусові депортації українців

Комуністична етнічна чистка

Депортація українського населення в під час спецоперації «Вісла»

У XX столітті тоталітарні режими неодноразово намагалися «розв’язати українське питання», і примусові депортації були одним з інструментів такого «розв’язання». Спецоперація «Вісла» тривала 28 квітня по 29 липня 1947 року.

Військово-політична операція польської комуністичної влади стала інструментом етнічної чистки та полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель.

Вигнання нацистів із теренів Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні радянської влади чи комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним із інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.

9 вересня 1944 року маріонеткові Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.

Справжня російська культура – стріляти в потилицю

Ніхто в світі не сподівався, що історія може повторитися, хоч і в нових декораціях, і похмурий привид Третьої світової війни замайорить на обрії.

Однак це сталося. Все тепер у Росії перевернулося з ніг на голову. Божевільний диктатор зумів за двадцять років воскресити Сталіна і Дзєржинського, а дослідників ГУЛАГу посадити в тюрму або ж змусити замовкнути.

При всьому цьому страхітті, яке відбувається в Україні, світ не перестав читати і вивчати «велику» російську літературу. Письменник Джордж Сандерс написав книжку «Купіль у ставку в час дощу». Назва відсилає до оповідання А. Чехова «Аґрест». Книжка ця вийшла у Польщі й була позитивно сприйнята критиками. Сандерс викладає в Сіракузькому університеті не просто російську літературу, а читає лекції про російське оповідання ХІХ ст. Щороку він обирає 6 студентів із... не повірите!.. 600–700 охочих!

Але то були не звичайні слухачі, а майбутні письменники. Сандерс на прикладі оповідань Гоголя («Не віддамо Гоголя!» – це лише наш мишиний писк, він давно в усіх закордонних підручниках русскій), Чехова («І цей наш!» – теж ні), Тургенєва, Толстого і навчає, як треба писати. За семестр вони читають 30 оповідань, по два-три за заняття.

У Польщі натовп накинувся на іноземців, які чіплялись до неповнолітніх - підозрюваних відбивала поліція

Польські новини: натовп хотів стратити 4 іноземців 

У Польщі розлючений натовп напав на чотирьох іноземців, яких запідозрили у тому, що вони чіплялись до дітей. Поліції довелось відбивати підозрюваних у людей, які вчиняли самосуд.

Як пише wprost.pl, інцидент стався в суботу в басейні в місті Битом (Bytom).

Четверо чоловіків у віці від 18 до 48 років, як стверджується, спонукали підлітків до певної поведінки - обійматися і триматися за руки. Неповнолітні були у віці від 11 до 13 років.

Після цього група з близько 100 осіб стала агресивно поводитися щодо зазначених чоловіків. Агресія також перекинулася на поліцейських, які втрутилися в ситуацію. Поліцейські викликали підкріплення і також були змушені застосувати газ.

Урок історії для польських шовіністів

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

Украинцы в Польше: Варшава должна признать преступления Армии Крайовой

Боевики Армии Крайовой после уничтожения местного украинского населения села Сагринь 10 марта 1944. В ходе карательной акции село было окружено боевиками АК, после чего сожжено более 300 крестьянских домов, убито до 1240 украинцев, среди которіх 70% составляли женщины и дети. Большинство погибших перед смертью подверглись издевательствам и пыткам.

Объединение украинцев в Польше призвало польские власти принять участие в почтении памяти граждан Польши украинской национальности в 74-ю годовщину военных преступлений против украинцев на кладбище деревни Сагрынь.

Польша на государственном уровне “не замечает“ преступления польских вооруженных формирований против украинцев в 1944-1945 лет, а Институт национальной памяти Польши недостаточно информирует об этих преступлениях. Об этом говорится в заявлении главной управы Объединения украинцев в Польше (ОУП).

Авторы заявления призывают представителей польской власти принять участие в почтении памяти граждан Польши украинской национальности в 74-ю годовщину военных преступлений против украинцев на кладбище деревни Сагрынь.

“Главная управа ОУП в Польше с удивлением воспринимает факт, что среди польских политиков и институтов, которые отвечают за исследования военных преступлений, и в дальнейшем царит молчание относительно этих событий, которые касаются польских граждан украинской национальности.

В публичном пространстве многократно звучат слова оправдания военных преступлений, например, определение “превентивные акции в ответ“ относительно действий против украинского гражданского населения“, - отмечается в заявлении.