Титульна нація чи корінний народ?

Титульна нація — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави. Згідно з думкою деяких дослідників, титульною є нація, яка дала назву державі, а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ній.

Поняття «титульна нація» вперше введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса.  

Корінні народи — народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів».

Російська імперія, Австро-Угорська імперія, а за ними СРСР, під окупацією яких певний час знаходилися українські землі, були багатоетнічними суспільствами. Тому, українці, за вищенаведеними визначеннями, підпадали в них під статус одного з корінних народів на своїх етнічних територіях.

Ситуація змінилася в 1991 році, коли Україна вийшла зі складу поліетнічного СРСР і постала як незалежна моноетнічна держава.

Моноетнічною вважається країна, в якій кількість представників однієї нації становить не менше 67%. Згідно перепису населення 1989 року, в УРСР українська етнічна складова становила 72.7 % населення, у 2001 році в Україні — 77.8.

Агресія Москви проти України в 1991 – 2013 роках

Росія – агресор

Побутує думка, що колись закінчиться московсько-українська війна Росія знов виявиться «справжньою» дружньою до України державою. Це ілюзія. Справжнє московство саме зараз, у момент розв’язаної військової агресії проти України. 

Москва завжди прагнула підкорити українців. Якщо в часи поневолення України Російською імперією та СССР ворожість проявлялася у знищені окремих осіб та груп, що прагнули української самостійності, то після здобуття незалежності агресивні дії Москва спрямувала проти нашої держави та суспільства.

Перше бойове зіткнення

Офіційно державну незалежність Україна проголосила 24 серпня 1991 року, після провалу путчу ГКЧП, що прагнув зберегти «единую-неделимую» СССР. Український народ майже одностайно підтримав Акт проголошення незалежності України на референдумі 1 грудня того ж року.

Першочерговим завданням нової держави стало створення власних збройних сил. Москва блискавично почала заважати цьому прагненню.

 

Протистояння розгорнулося довкола Криму та Чорноморського флоту (ЧФ). Україна вважала півострів і розташований в його портах флот своїм, Москва мала діаметрально протилежну точку зору.

 

У січні 1992 року влада України зобов’язала командування Чорноморського флоту присягнути на вірність українському народу. Офіцери, що усвідомлювали себе українцями, радо виконали вимогу. Решта морського офіцерства зачаїлася у вичікуванні вирішення питання приналежності ЧФ на вищому державному рівні.

  Протягом року президенти України та Росії уклали три угоди про розподіл флоту, які не мали жодних практичних наслідків. У той час, серед офіцерства ЧФ зростало напруження.

  Вище командування флоту, що складалося переважно із промосковські налаштованих офіцерів, розпочали неоголошене переслідування всіх моряків, що присягнули на вірність Україні. Московство діяло за звичною схемою: українців присипляли байками про братерські народи та намагалися задушити у ведмежих обіймах, тишком-нишком устромляючи ніж у спину.

"Ну, мы же с тобой братья!"