Під час німецько-радянської війни 1941–1945 років радянська влада застосовувала масштабний репресивний апарат не лише проти ворога, а й проти власних військових. Каральна система Червоної армії включала військові трибунали, позасудові страти, штрафні батальйони та загороджувальні загони.
За даними військових архівів, упродовж війни радянські трибунали засудили близько 2,5 мільйона осіб. Із них понад 284 тисячі військовослужбовців отримали смертний вирок, а приблизно 158 тисяч були розстріляні. Частину вироків виконували негайно, без можливості оскарження.
Читайте також: Пам'яті киян, які загинули від радянських бомб
Окремо існувала практика позасудових страт. Командування, особливі відділи НКВС та загороджувальні загони нерідко розстрілювали людей «на місці» — без слідства і суду. Найчастіше приводом ставали звинувачення у дезертирстві, боягузтві, самовільному відступі, здачі в полон або «антирадянській агітації».
Точну кількість таких страт встановити неможливо. Значна частина документів НКВС була знищена або ніколи не вносилася до офіційної звітності. Через це історики можуть говорити лише про приблизні масштаби репресій.
Одним із символів цієї системи стали штрафні батальйони. Туди направляли засуджених військових і офіцерів, часто — на найбільш небезпечні ділянки фронту. Втрати серед штрафників були надзвичайно високими, особливо під час фронтальних атак, які пізніше отримали назву «м’ясних штурмів».
Ще одним інструментом контролю були загороджувальні загони. Їх створювали для недопущення паніки та відступу військ. Фактично вони виконували роль каральних підрозділів у тилу власної армії, затримуючи або розстрілюючи солдатів, які залишали позиції.
Масштаби їхньої діяльності демонструє статистика лише за короткий період: із 1 серпня по 15 жовтня 1942 року загороджувальні загони затримали понад 140 тисяч військовослужбовців. Частину з них було розстріляно, інших — відправлено до штрафних рот і батальйонів.
Репресивна система сталінського режиму трималася не лише на пропаганді, а й на страху. Для багатьох радянських солдатів небезпека існувала не тільки попереду — на лінії фронту, а й позаду, де діяли власні каральні структури.
