23 лютого в радянській історичній традиції тривалий час подавалося як день «першої перемоги» Червоної армії під Нарвою та Псковом в 1918 році.
Саме ця дата згодом стала основою для святкування Дня Червоної армії, а пізніше - «Дня защитника Отчизны» у сучасній фашистській Росії. Проте історичні документи свідчать про зовсім інше.
Насправді 23 лютого 1918 року керівництво Більшовицької Росії ухвалило рішення, яке по суті означало капітуляцію перед німецьким наступом. Того дня було прийнято ультиматум Німеччини, а вже 3 березня підписано Брестський мир, що закріпив значні територіальні втрати.
Жодної переможної «битви під Нарвою» того дня не відбулося. Натомість більшовицькі загони відступали, не маючи ані належної організації, ані боєздатності для ефективного спротиву.
Рішення про створення Робітничо-селянської Червоної армії було ухвалене раніше в лютому 1918 року, як вимушений крок у відповідь на німецький наступ. Але станом на 23 лютого реальної армії ще не існувало — ні структуровано, ні організаційно, ні тим більше як сили, здатної вести бої. Відтак говорити про тогочасні «перемоги» є історично безпідставно.
Битва під Нарвою 23 лютого 1918 року - це радянський історичний міф, створений для обґрунтування дня Червоної армії.
Міф про «битву під Нарвою» виник пізніше як ідеологічна конструкція, покликана надати символічного змісту даті, що фактично асоціювалася з вимушеною поступкою та політичною поразкою. У радянському наративі саме 23 лютого стало днем народження Червоної армії - попри відсутність реальних перемог або навіть організованого фронтового спротиву.
Таким чином, якщо звертатися до історичних фактів, 23 лютого 1918 року пов’язане не з тріумфом, а з рішенням про капітуляцію, що стало передумовою Брестського миру та значних територіальних втрат. Саме ця обставина і пояснює, чому згодом виникла потреба замінити незручну історичну реальність символічною легендою про «першу перемогу».
Читайте також: Війни пам’яті передують військовим вторгненням
