Життя Московитів: жахлива правда історії, яку ховають

У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов’ян.

Основою цього дослідження є відомості, викладені виключно іноземцями, які перебували на території Московії з XV по XVII століття.

Це більше 40 пам яток історії, свідчення, записки, щоденники, описи, доповіді і т.д., які збереглись до наших днів в оригіналах чи копіях, перекладені на російську мову і розміщені на сайті бібліотеки східної літератури.

Звичайно, ми можемо звинувачувати їх в упередженості, відсутності системних знань, нерозумінні звичаїв та звичок абсолютно чужої для них держави.

Аргументом проти є і те, що вони, в одиничних випадках, але користувалися відомостями один одного, описуючи певні події, інші відомості частково переймали з чужих переказів та чуток. Не забуваємо й те, що був і значний особистий фактор, так як Московська земля не всіх приймала щиро, а часто навпаки, більшість зазнало, якщо не переслідувань, то принаймні певних труднощів, пов язаних з суворим кліматом, звичками тамтешніх людей та правителів.

Так, це все важливо, і це потрібно враховувати.

Але у них є ряд чітких переваг, які додають їх відомостям величезної ваги, навіть у порівнянні з академічною історичною наукою і творіннями державних істориків наступних часів.

Вони – сучасники подій, вони очевидці, вони це відчули, побачили, пережили і врешті решт, перенесли на папір. Їх не хвилювали напрямки і тенденції нашої сучасної науки, не турбували думки сучасних лідерів цієї країни і їх бачення становлення держави, формування ментальності її людей, вони не переймались про схвалення їх праць якоюсь вченою радою і чи стане це основою для вивчення майбутніх поколінь. У них немає страху помилитись і бути висміяними, так як вони, люди різні за походженням, фахом, метою, але безумовно розумні та високоосвічені, довіряли своїм рукам, які записували те, що бачили їх очі, чули їх вуха та сприймав їх розум.

Більшість наведених відомостей складаються з вражень іноземців, серед яких мандрівники, мореплавці, купці, посли, військові, митці, духовенство, від того, що можна передати лише побачивши на власні очі і що ніколи не розповість скупий історичний підручник.

Вони були представниками багатьох держав і народів, данців, шведів, англійців, татар, поляків, французів, персів та ін., з країн, які були військовими союзниками чи ворогами, торговими партнерами чи конкурентами, політичними спільниками чи суперниками Московії.

Моя скромна участь полягала лише у перекладі з російської та відборі певних відомостей, їх систематизації за відповідними тематиками, які, на мою думку, найкраще відображають предмет дослідження. Так само я не претендую на жодну науковість, фундаментальність та фаховість дослідження, а навпаки, як простий читач, без професійних історичних знань, пропоную простому читачу слова очевидців, настільки прості і зрозумілі, що не потребують професійних наукових знань.

Критичне ставлення до джерел примушує з пересторогою ставитись до кожного з них окремо, проте, там де відомості багатьох співпадають – народжується історичний факт.

Що ж, нехай мертві говорять, а я намагатимусь не сильно заважати своїми вставками.

Тарас Богданович

Звичаї Московитів

У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов ян. Це не дивно, так як московити, а під ними ми розуміємо фіно-угорські племена меря, мурома, мордва, печора, ямь та інші, на які літописець Нестор вказував, що вони є данниками Русі, розмовляють власними мовами і живуть у північних країнах. Щоправда, вони можуть завдячувати слов янам Русі привнесенням християнського ортодоксу, а з ним і словенської мови.

До цих фіно-угорських племен у XIII столітті прийшли татари і вони стали частиною їх держави - Орди.

У 1272 році хан Орди Менгу-Тимур видав ярлик на будівництво першого християнського храму в Москві, спорудження якого було завершено у 1298 році.

Відтоді Москва почала вважатись містом, виросла у Московське князівство Орди і дала об єднану назву для всіх фіно-угорських племен, перемішаних за сотні років з татарами, - московити.

Щоб зрозуміти ступінь змішування татар з фіно-уграми достатньо сказати, що практично всі матері московських царів були чистокровними татарками, як і більшість бояр і царських чиновників були татарського походження.

На жаль, цей татаро-фіно-угорський субстрат зараз помилково називають русскім , маючи на увазі руський, від Русі, а далі і слов янським, що, як ви розумієте, повністю не відповідає дійсності.

Якщо сьогодні, маючи достатньо відомостей про самих татар, можемо побачити суттєві відмінності між ними і московитами, то про фіно-угрів складно щось сказати, так як вони були малодослідженні. А відповідно, складно зробити висновок, що зі звичаїв і звичок московитів належить до фіно-угрів, а що є власним плодом цього субстрату.

Серед звичаїв московитів, які я б хотів виділити, в першу чергу ті, про які ми добре знаємо, і сприймаємо, як добрий жарт чи якесь перебільшення. Але, як виявилося, вони всі мають тверде історичне підґрунтя, не є перебільшеними, а якщо заглибитись у природу причин їх виникнення, можемо вважати навіть цілком слушними.

Звичаї Московитів. Розділ 1: Золота клітка

Гадаю, Т. Шевченко багато чого з цього знав і розумів коли писав Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями , відвертаючи українських дівчат від лихої долі. Дівчата ж Московії виходу не мали, нормально це сприймали, а в основному навіть прагнули.

Причина такого зневажливого ставлення до дівчат і жінок Московії криється на думку одних у самій порочній природі цих жінок, які без нагляду здатні знеславити чоловіка, так і у природі чоловіків, які собі дозволяли несамовиті крайнощі, по собі міряючи своїх жінок. Причому, ці перестороги стосувались не лише чужих чоловіків, а й найближчих родичів, які намірами мало чим відрізнялись від сторонніх людей. Але трішки забігаючи наперед, все ж скажу, що один одного були варті.

Становище жінок досить плачевне. Вони (московити) не вірять в честь жінки, якщо вона не живе замкнена дома, і не знаходиться під такою охороною, що нікуди не виходить. Вони відмовляють жінці в добопорядності, якщо вона дозволяє дивитися на себе стороннім чи іноземцям.

Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526

Ані татари, ані московити (Mosci) не дають жінкам жодної волі. А в народі кажуть так: Хто дасть волю жінці той у себе її забере .

Михалон Литвин. Про звичаї татар, литовців і московитів. 1550

Московит гадає, що сам пожинає плоди її принад, тому, тримає її під замком, впевнений, що вона не з іншим.

Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569

...дівчата і дружини, особливо багатих, постійно утримуються в домашньому заточенні та ніколи не виходять до публічних місць .

Відносно цього чоловіки бувають такими ревнивими, що не дозволяють бачити своїх жінок чи доньок навіть своїм братам чи близьким родичам .

Данило Принц з Бухова. Початок возвеличення Московії. 1576-1578

Жінок своїх вони не тримають у такій шані, як інші народи, а навпаки, поводяться з ними не набагато краще ніж з рабинями. Вельможні московити дуже ревниві: вони не пускають своїх дружин, ні на бенкети, ні на свята, ні до віддалених церков і майже не дозволяють їм виходити з дому .

Марко Фоскаріно. Донесення про Московію, 1577

Так як чоловіки перебувають у гнітючій залежності від великого государя, так і жінки їх у чоловіків перебувають у досить пригніченому становищі; адже ніхто не прийме на віру, що жінка порядна і цнотлива, якщо вона не живе під замком, зовсім не виходячи з дому.

Жінки сидять дома, тчуть і прядуть, без жодних прав і жодного впливу на господарство; всю домашню роботу виконують раби .

До церкви їх відпускають рідко, на дружні бесіди ще рідше, а на бенкети тільки таких, які поза будь якою підозрою, тобто породиль.

Олександр Гваньїні. Опис Московії. 1578

За дружинами у них самий суровий нагляд. Знатним заміжнім жінкам дуже рідко, вісім чи найбільше десять разів на рік, у самі найбільші свята, дозволено ходити до церкви. У ці дні до них долучаються й дівчата, в інші дні поміж народу вони не з являються .

Паоло Кампані. Записки. 1584

Якщо вони багаті то їздять взимку на санах, а літом у колясках, покритих добрим червоним сукном, маючи біля себе піших слуг, які наглядають за ними, щоб вони не завели розпусту з молодиками, так як вони наглі, похітливі та не випускають жодної нагоди, якщо така випаде. Часто зваблюють чоловіків до потіх Венери, а особливо іноземців, до яких дуже ласі.

Саме через це чоловіки наказують слугам їх так ретельно охороняти і стерегти, коли вони приїздять на весілля, у гості чи на посиденьки. Не дозволяють нікому підходити до них, окрім близьких друзів. Та й при них тримають хлопчиська, який не тільки виконує повинності, подає харчі, напої, але й має також доносити і розповідати чоловікам, що робили без них їх дружини, чи не приймали у себе сторонніх молодиків: за це хлопчаки в домі у великій повазі та авторитеті, дружини без вагань дозволяють їм різні пустощі та обдаровують їх, якщо хочуть щоб вони мовчали про їхні справи і за це не були висіченими чи побитими чоловіками .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Жінки московитів дуже поважають і слухають своїх чоловіків, виконують всі побажання своїх чоловіків. З іншого боку, чоловіки, які б мали поводитись зі своїми дружинами як душа з тілом, зі взаємною дружбою, дивляться на них зі зневагою і гордістю, є й такі, які вважають їх неминучим злом, часто їх б ють і утримують більш схоже на рабів свого тіла ніж подруг свого життя .

Чарльз Карляйль. Відомості про три мандрівки. 1663-1664

Звичаї Московитів. Розділ 2: Б'є, значить любить

Скільки разів ми чули цей вислів, під яким розуміли якесь невинне чіпляння парубків до дівчат, у гіршому випадку, щоб виправдати якийсь раптово спалахнувший гнів у порядній сім ї, приховати під жартом неприємну побутову ситуацію. Так сприймаємо ми, але не московити, які бачили у цьому глибоку сакральність і стовп сімейного добробуту.

Цар бив підданих, піддані били рабів і дружин, раби і дружини за це славили чоловіків, а чоловіки возносили вдячність царю.

Очевидці не сходяться в думці чи було це систематичне побиття жінки покаранням, чи вони справді прагнули таких знаків уваги від чоловіка, проте, факт залишається фактом, цей звичай існував і свято дотримувався.

Ось яке у них звичне правило: якщо не бити дружину раз на тиждень нагайкою, вона не буде доброю дружиною, тому московити дуже з цим акуратні; та і дружини, якщо чоловіки їх не б ють, кажуть, що вони їх не люблять .

Опис Московії невідомим англійцем, який перебував на службі при царському дворі взимку 1557-1558 років.

Найчастіше в цих областях можна бути свідком, як раби відчувають вдячність до панів, а жінки до чоловіків, якщо від них часто терплять побої, так як вважають це проявом любові. Навпаки, якщо на них не звертають увагу, то вони вимолюють якийсь, звернений до них, знак любові. І не тільки раби, а й безліч знатних людей і чиновників часто терплять побиття палками, як публічно так і приватно, за наказом великого князя, і абсолютно не вважають це ганьбою. Вони навіть вихваляють цим, що государ виказує їм знак любові, а будучи покарані, висловлюють вдячність государю кажучи: Будь здоровий і неушкоджений, пане, цар і князь великий, за те, що ти раба і холопа свого удостоїв побоями навчати . Таким чином, цілком зрозуміло, що їх володар повністю відповідає їх суті (так як колись жаби отримали в царі лелеку) .

Якщо чоловіки не б ють жінок то жінки ображаються і кажуть, що чоловіки їх ненавидять, а побої вважають ознакою любові .

Олександр Гваньїні. Опис Московії. 1578

Коли двоє закохуються, чоловік серед інших подарунків відправляє дружині нагайку, щоб показати їй, що вона має очікувати, якщо його образить. І серед них існує правило, - якщо дружина не була бита раз на тиждень, то вона вважає, що чоловік її не любить і поводиться гірше ..

Джон Мільтон. Московія.

Після вінчання нареченого і нареченої чоловік купує міцну нагайку тонкого плетіння і вішає її на стіні кімнати, щоб раз на місяць шмагати і карати дружину для підтвердження своєї прихильності.

Якщо цього немає, дружина вважає, це стосується і холопів зі служницями, що господарі їх не люблять і не цінують, так як не отримують від них побоїв; чим більше дружина, раб, служниця отримають духопеликів, тим більше воно їм подобаються, бо вони вважають, що таким чином їм виказують більше честі і любові ніж коли не б ють їх .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Зазнаючи сильних побоїв від чоловіків, вони нечасто скаржаться, навпаки, вважають це знаком любові до себе.

Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія. 1630

На завершення цього розділу, хотів би навести одну бувальщину, яка, щоправда, сумно завершилась, але яскраво описує, як сам звичай від очевидця, так і ставлення московитів до трагічних наслідків, згідно відомостей іншого дослідника.

Є в Москві один німецький коваль (зброяр з Халля (Hall) в долині Інна), по імені Йордан, який одружився з московиткою.

Проживши певний час з чоловіком, вона якось ласкаво звернулась до нього зі словами: Дорогий чоловік, чому ти мене не любиш?

Чоловік відповів: Я сильно тебе люблю .

Але у мене ще немає, каже дружина, знаків любові .

Чоловік став розпитувати, яких знаків їй потрібно, на що дружина відповіла: Ти жодного разу мене не вдарив.

Побої , відповів чоловік, не здавались мені знаками любові, але і в цьому відношенні я не схиблю.

Таким чином, через деякий час він досить сильно побив її і зізнавався мені, що після цього дружина піклувалася про нього зі значно більшою любов'ю. Надалі, цим заняттям він

3займався дуже часто, і під час нашого перебування в Московії, зламав їй, врешті, шию і ноги.

Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526

...але її друзі та родичі звинуватили його у цьому перед князем.

Дізнавшись це, він сказав усій братії, що таким чином він виказав їй свою сильну любов, а вони довго сміялись і кепкували, що вона сама причина своєї смерті. Їй не потрібно було нічого говорити і відверто розповідати про московицьку любов, а він зрозумів її слова таким чином, що виявить більше любові і поваги до своєї дружини, навіть більше ніж самі московити до своїх, якщо заб'є її до смерті, тоді як московити б'ють своїх дружин лише нагайкою .

Петр Петрей. Історія про велике князівство Московське. 1608-1614

Звичаї Московитів. Розділ 3: Канони жіночої краси

Митці намагаються зобразити на полотні чи на екрані московицьку красуню середньовіччя з ніжними рисами та приємним виразом обличчя, а інші жартівливо змальовують наче персонаж Інни Чурікової в фільмі Морозко . На той час образотворче мистецтво на Московщині рівнялось сучасній дитячій творчості у початкових класах і в основному було спрямоване на малювання ікон.

Ну що ж, але ми все ж спробуємо відтворити справжній образ московської красуні, дізнатись який він.

Чоловік зобов язаний давати дружині фарби, так як у московиток є звичай фарбуватись; це настільки звично для них, що не вважається ганебним. Вони так намазують свої обличчя, що навіть на відстані пострілу можна бачити наліплені на їх обличчях фарби; все ж краще порівнювати їх з дружинами мірошників, тому що вони виглядають так ніби біля їх облич вибивали мішки з мукою; брови вони фарбують чорною фарбою під колір гагата .

Опис Московії невідомим англійцем, який перебував на службі при царському дворі взимку 1557-1558 років.

Це взагалі надзвичайно, як вони ревнують своїх дружин і практично не дозволяють їм відлучатись від дому; але не без причини: чоловіки і жінки у них надзвичайно привабливі і здорові. Одне але, що жінки зазвичай так зловживають рум янами і білилами, і настільки відразливо, що сором і ганьба !

Рафаель Барберіні. Мандрівка в Московію. 1565

Навіть найбідніший на всьому світі чоловік

Купує їй рум'яна і фарби, дозволяючи це дружині,

Вона фарбує свою смагляву шкіру

Наряджається і підводить своє закопчене лице,

брови, губи, щоки, підборіддя.

Та і ті, які пристойні, якщо тут такі є, роблять таке ж

Чоловік може бачити на щоках у жінок фарбу, як пластир,

Настільки товстий їх шар і обличчям схожі на повій .

Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569

Жінки, намагаючись приховати поганий колір обличчя, так багато біляться і рум яняться, що кожен це помічає. Проте, на це там ніхто не звертає уваги, так як у них такий звичай, який не тільки подобається їх чоловікам, але й самі вони дозволяють своїм дружинам і донькам купувати білила і рум яна для фарбування обличчя, і радіють, що зі страшних жінок вони перетворюються на красивих ляльок. Від фарб морщиться шкіра і вони стають ще страшніші коли її змивають .

Джильс Флетчер. Про державу московську. 1588

Позаду йшла цариця, яку підтримували з обох сторін дві старенькі дами; її обличчя було густо змазане протираннями, так само як обличчя інших жінок, згідно зі звичаєм їх країни; тілом вона дуже повна, очі у неї глибоковпалі. Її супроводжували близько шістдесяти дуже красивих жінок, - якщо тільки притирання, користування якими у них релігія, не ввели в оману мій зір .

Вільям Паррі. Проїзд через Московію перського посольства. 1599-1600

Щодо жінок - вони надзвичайно красиві, з білим обличчям, стрункі, з невеликими грудьми, великі чорні очі, ніжні руки та тонкі пальці, але спотворюють себе тим, що не лише обличчя, але й очі, шию і руки фарбують різними фарбами: білою, червоною, синьою і темною: чорні вії роблять білими, білі знову роблять чорними чи темними і підводять їх так грубо і товсто, що всякий це помітить

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

...всі біляться і рум'яняться, але надто грубо, і вважають за сором не білитись та не рум'янитись, однаково старі й молоді, багаті та бідні.

Жак Маржерет. Становище великого князівства Московії. 1590-1606

У жінок у загальному вжитку притирання і рум'яна для приховання природних недоліків. У Московії не є ганебним білитись і рум'янитись, навпаки, чоловіки з задоволенням витрачаються на цю забаганку жінок .

Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія. 1630

Жінки середнього зросту, красивої тілобудови, з ніжним обличчям і тілом, але в містах вони всі в рум янах і білилах, при чому так грубо і помітно, що видається ніби хтось жменею муки провів по обличчю і пензлем зафарбував щоки в червоний колір. Вони затемнюють, а також фарбують у коричневий колір брови та вії.

Деяких жінок сусідки і гості розмовами примушують фарбуватись (навіть якщо вони від природи красивіші ніж їх роблять рум'яни) - щоб вид природної краси не затьмарював штучної. Схоже відбулось під час нашого перебування. Дружина дуже знатного і відомого боярина князя Івана Борисовича Черкаського, з привабливим лицем, спочатку не хотіла рум'янитись. Проте, їй стали надокучати дружини інших бояр у тому, що вона зневажливо ставиться до звичаїв і звичок їх країни і ганьбить інших жінок своєю поведінкою. За допомогою своїх чоловіків вони домоглись того, що красивій від природи жінці довелось білитись і рум'янитись, іншими словами при сонячному світлому дні запалювати свічку .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1639

Пияцтво

У західній Євразії панували три основні культури: землероби, кочівники і збиральники. Відповідно, до землеробної культури відносять протоєвропейців, зокрема і слов ян, до кочівної культури відносять татар, які займали всю територію Євразійського степу, і до збиральницької відносять фіно-угрів, які займали всю Балтику, побережжя Північно-льодовитого океану аж до Уралу.

Так от, у двох з трьох наведених культур була алкогольна традиція, у протоєвропейців і слов ян заснована на бродінні, а у татар, заснована на перекислому молоці кобили - кумисі. Лише фіно-угри не мали своєї алкогольної традиції, вважається, що з напоїв вони не вживали нічого іншого крім води.

Тривале, в історичному сенсі, вживання алкоголю землеробами і кочівниками виробило у них природній опір до алкоголю. Тому вони його вживають, але рідко це є причиною алкоголізму, а також, є соціальна культура утримання від алкоголю, тобто культура споживання.

Фіно-угри познайомились з алкоголем від землеробів, зокрема від слов ян, він швидко набрав популярність і став частиною їх культури, проте, саму культуру споживання вони не перейняли і природного опору до зеленого змія також не мають. А що в Московії утворилось на місці зіткнення алкоголю з відсутністю культури його споживання ми можемо уявити з наступних свідчень іноземців.

Пияцтво. Розділ 1: Пияцтво в Московії і культура споживання

Вживання алкоголю в часи середньовіччя не засуджувалось, а навпаки, багато хто з вельмож ображався, якщо йому до столу подавали воду. Основними напоями були пиво і вина, які щоденно вживали і вельможі, і духовенство, і простий люд.

Але не лише довгий і складний шлях, який вони подолали пішки, виснажили їх сили, а й спрага, так як від Новгороду до Вишнього Волочка (відстань складає 53 милі), їм не давали жодної краплі пива чи меду чи іншого напою і цим нещасним, з великою відразою, довелося пити воду, а інколи втамовували спрагу розбавленим водою молоком .

Якоб Ульфельд. Мандрівка в Московію. 1578-1579

Проте, надмірне вживання алкоголю, а особливо міцного, засуджувалось суворо, воно було, як зрештою і зараз, притаманно будь якій країні, чи будь якій культурі, але ніде не було таким масовим і не складало елементарну буденність, як у Московії. Далі залишимо це свідкам подій, які протягом трьох століть стикались з подібним та ділились враженнями.

Вони неперевершені п яниці і дуже цим пишаються, зневажаючи непитущих .

Амбоджо Контаріні. Опис Москви. 1447

Чоловіки рослі, сильні і звичні до будь якої праці і погоди, але дуже схильні до пияцтва .

Альберт Кампензе. Лист папі Клименту про справи в Московії. 1523

Наскільки вони стримані в їжі, настільки ж непомірно піддаються пияцтву всюди де тільки трапиться нагода .

Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526

Ніде немає такого розбещення і пияцтва, а також по насильству своєму це найбільш гидкий народ у світі .

Річард Ченслер. Книга про великого та могутнього царя Московії.

І в невідомій мені країні обертався серед московитів, людей надмірно брутальних, до низьких пороків схильних. Народу здатного бути у свиті Бахуса, оскільки пияцтво в його природі. Пияцтво - вся їх насолода, боклага, все за що вони тримаються, А якщо якось мають тверезу голову, то і тоді потребують порадника .

Джордж Турбервіль. Послання з Московії. 1569

Напиватись до п'яного щодня на тижні у них звичайна справа .

Джильс Флетчер. Про державу московську. 1588

Вони невігласи і не допускають науки поміж себе; найбільша приязнь заснована на пияцтві; вони величні пустомелі, брехуни, підлабузники і дволикі

Джон Мільтон. Московія.

...не маючи жодної промисловості та будучи досить лінивими, не схильними до роботи, вони мають пристрасть до пияцтва .

Жак Маржерет. Становище великого князівства Московії. 1590-1606

Особливо ж пам'ятайте, що пияцтво в умовах, в яких вам доведеться проживати, скоріше звичай, а ніж порок, на відміну від інших людей, яким воно ненависне .

Томас Сміт. Мандрівка та перебування в Московії. 1604-1605

Схильність до пияцтва в Московії дуже сильна і окрім вітчизняних напоїв там є привезені вина .

Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія. 1630

До пияцтва вони схильні більше ніж будь який народ у світі. Пузо, наповнене вином, швидко прямує до похітливості - сказав Ієронім. Напившись надмірно вина, вони, як неприборкані тварини, прямують туди куди їх заманює жага розпусти .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

у роботі вони ліниві та вдаються до обману, віддаючи перевагу ударам палки та нагайки ніж чесній праці. Як наслідок, пияцтво у них так поширене, що небагато хто може своєю тверезістю бути виключенням, і водка, яка схожа в даному випадку на напій Цирцеї, перетворює їх на свиней .

Чарльз Карляйль. Відомості про три мандрівки. 1663-1664

Слава про пияцтво московитів ширилась світом не лише через свідчення іноземців, а й через самих московитів. Перебуваючи закордоном, вони продовжували віддавати шану улюбленому способу життя, що відзначалось на їх успіхах у торгівлі.

Московити ображені, що ми ведемо торгівлю у цих країнах через те, що нас більше люблять ніж їх; тутешній народ ненавидить московитів через їх схильність до пияцтва .

Третя мандрівка в Персію, розпочата в 1565 г. Річардом Джонсоном, Олександром Кітчіном і Артуром Едуардсом.

Спосіб життя та культура споживання алкоголю в Московії для іноземців були бридкими та шокуючими. Безумовно, всі вони були людьми високого достатку, вишуканих манер та мали високе становище, але описані ними події і враження характеризують не лише спосіб життя і культуру рабів, холопів, простолюду, а й московитів, з якими вони одного рівня: бояр, князів, чиновників, духовенства. Зі всього цього видно, що буденне життя московита за своїми звичками і характером мало в чому залежало від його суспільного становища.

Життя вони проживають таким чином: вранці до полудня вони стоять на базарах, а потім відбувають до таверн їсти і пити; після чого їх вже неможливо залучити до будь якої справи .

Амбоджо Контаріні, Опис Москви. 1447

Наїдки їх більш ніж дивні. Приступаючи до їжі, вони, зазвичай, випивають чарку чи невелику чашку водки, потім вони нічого не п ють до завершення трапези, але опісля, цілуючи один одного після кожного ковтка, напиваються без міри так сильно, що після обіду з ними вже ні про що не поговориш. Вони вмощуються на лави, так як звичайно вони відпочивають після обіду, наче вночі. Якщо приготовано багато різних страв, то подають спочатку печеню (бо смаженого вони вживають мало), а потім юшку .

Джильс Флетчер. Про державу московську. 1588

Коли гостюють чи запрошують на обід, закуску, пиятику, вони настільки ниці і безсоромні, що не лише гикають, кашляють, харкають і виводять різні ноти, але й дозволяють собі речі більш ганебні і брутальні, які природа наказує відправляти в інших місцях: починають дещо випускати з себе і робити втіху з того, про що і говорити не чемно для порядного вуха .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Ніхто з них ніколи не випустить нагоди щоб випити чи добряче напитись коли б, де б і при яких обставинах це б не було; як правило вживають водку. Тому, у гостях і при зустрічі, перший вияв поваги, який звернений до будь кого є те, що йому підносять одну або декілька чарок вина , тобто водку; при цьому, простий народ, раби і селяни настільки твердо дотримують звичай, що якщо така людина отримає з рук знатного чарку і втретє, і в четверте, і далі продовжить випивати її у твердому переконанні, що не посміє відмовитись, поки не впаде на землю, в інших випадках, поки разом з випивкою не віддасть душу .

Якщо (між чоловіком і дружиною) часто виникає невдоволення і бійки, причиною цьому часто є непристойні слова і матюки, якими дружина звертається до чоловіка, адже вони на них дуже меткі. Інколи ж причиною є те, що жінки напиваються частіше чоловіків, чим викликають підозру чоловіка надмірною люб язністю до чужих чоловіків та молодиків. Дуже часто всі ці причини зустрічаються у московиток одночасно .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Але, головним чином вони люблять водку, якої вони випивають багато і до якої, не дивлячись на її міцність, додають перець, щоб вона не втратила свої властивості. Ті хто її п є не сідає за стіл не випивши, вони її п ють під час обіду і після щоб сприяти травленню. Простий народ її п є завжди і готовий її пити, п яний чи тверезий; він так їй відданий, що може обійтись без неї лише у випадку крайньої необхідності .

Чарльз Карляйль. Відомості про три мандрівки. 1663-1664

Трапезу свою, опівдні чи ввечері, починають з ковтка водки, до якої у них є щось на зразок пряників, досить гидких на смак, а наситившись, знову п ють водку ...

Ганс-Моріц Айрманн. Записки. Московія. 1670

Окремо слід зазначити, що пиятика не покидала московитів не тільки у такі звичні для вживання часи, як весілля, іменини чи сходження нового царя, а й на похоронах, під час посту та у великі релігійні свята.

Пияцтво шанується найбільш сильним виявом радості на святах, і чим більш урочистий день тим більша нестримність. Чоловіки і жінки не вважають за безчестя вештання вулицями .

Самуель Колінз. Сьогоднішнє становище Московії. 1659-1666

Хоча від трупів померлих поширюється неприємних запах, однак, легко побачити, що на такі поминки стікається величезна маса людей; по їх закінченню, щоб забути свій смуток, вони в сусідньому шинку віддаються пияцтву .

Данило Принц з Бухова. Початок возвеличення Московії. 1576-1578

На масляну, перед великим постом, московити віддаються з невгамовністю всіляким веселощам і на останньому тижні настільки надмірно, наче їм належить пити останній раз у житті. Деякі п ють водку, перегнану чотири рази, доки вона не спалахне в роті та полум я не вийде з горла, наче з пекельного жерла; і якщо їм тоді не дати випити молоко то вони гинуть на місці .

Самуель Колінз. Сьогоднішнє становище Московії. 1659-1666

Не може не вражати кількість водки, яку здатен спожити московит, звичайно, мова не йде про кожного, а про так званих рекордсменів, тим не менше, зазначена чвертка міри становить трохи більше 6,5 літрів!

Коли один московит гостює у іншого, незалежно від часу доби, і якщо до трапези чи до столу відразу не подадуть водки, то він таку трапезу ні у що не ставить, як би розкішно його не пригощали. Їх харчі це напівзіпсований в язкий хліб, цибуля, дуже багато часнику, салату і схожа гостра та груба їжа, яка вимагає водки; кажуть, що деякі можуть випити чвертку міри .

Самуель Кіхель. Мандрівка. 1586

Пияцтво. Розділ 2: Прошарки населення віддані пияцтву

У московській державі пили всі. Водка для них була і ліками, і способом зігрітись, позбутись смутку при важких втратах, чи відзначити радісну подію. А крім того, вони вживали її і без причини, просто, як елементарну, буденну потребу, як необхідність одягатись чи спати. Проте, найбільш вражаючим є те, що в Московії було прийнято вживати міцний алкоголь і пиячити не лише дорослим, а й дітям.

Порок пияцтва так поширений у всіх верствах цього народу, як у духовних так і світських осіб, високого і низького походження, чоловіків і жінок, молодих і старих, що коли бачиш п яних, які лежать і валяються в багнюці, то це для них звично. Якщо який годі візник перестріне цих п яних свиней, і він їх особисто знає, то кидає на свого воза і везе додому, де отримує плату за перевезення .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Цьому пороку пияцтва віддаються всі підряд, як чоловіки так і жінки, дівчата і діти; служителі церкви так само, або навіть більше, ніж інші. Тому, поки залишається напій, який їм дозволяють готувати до деяких великих свят, марно сподіватись, що вони перестануть пити, питимуть вдень і вночі, допоки не вип ють все до кінця .

Жак Маржерет. Становище великого князівства Московії. 1590-1606

Цей напій московити люблять так, що готові скоріше вмерти, ніж у ньому собі відмовити. Можна сказати, що водка складає єдине їх задоволення для обох статей, у якому би стані вони б не були. У будь який час і в будь яку пору навіть діти, без всілякої гримаси, п ють її без перцю і з перцем .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Та й ті, які нібито були покликані Богом і людьми щоб боротися з людськими пороками, зокрема і з пияцтвом, не рідко, а інколи і більше, ніж самі світські люди, піддавались пияцтву. Як, мабуть, і сьогодні служіння Богу часто є лише професією та способом заробити, а не внутрішнім покликанням.

Коли ж наступає день весілля, яке святкують з безліччю страв та напоїв, від чого всі перепивають: і священик, і наречений, і наречена, і гості, тоді батьки нареченої, опікуни і близькі родичі відводять нареченого з нареченою до церкви. Священик бенкетує і напивається так, що для того щоб він не звалився доводиться на час служби і вінчання молодят тримати його під руки слугам .

Петр Петрей. Історія про велике князівство Московське. 1608-1614

Я сказав, що духовенство не прагне бути вільним від цього пороку. З такою ж легкістю можна зустріти п яного попа чи монаха, як п яного мужика. Хоча у жодному монастирі не п ють ані вино, ані водку, ані меду, ані міцного пива, а п ють лише квас, тобто легке пиво або кофент, тим не менше, монахи, виходячи з монастирів і перебуваючи в гостях у добрих друзів, вважають, що можуть не тільки не відмовлятись від доброї випивки, а навіть самі вимагають її, жадібно п ють, смакують нею так, що їх тільки за одягом можна відрізнити від п яниць мирян .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1639

Знай, що ні архієреї, ні монахи взагалі, на виду не п ють водку: на них покладена заборона патріарха, і якщо знайдуть його п яним то кидають до в язниці, б ють нагайкою чи виставляють на ганебне всепобачення. Так як вживання водки є гидким, можливо навіть гіршим перелюбства. Але торговцям, архієрейським слугам і їх родичам дозволяється по дві чарки на день .

Павло Алепський. Мандрівка антіохійського патріарха Макарія в Москву. 1656-1666

Кумедно також відзначити, що якщо хтось зустріне попа то просить у нього благословення і спокути гріхів, при цьому кланяються один одному А одного разу обидва були такі п яні, що ледве стояли на ногах, тому, коли дійшла справа до поклонів, вони стали кланятися так потішно, кумедно хитаючись, наче буцаються два козли, зрештою, обидва ж були з бородами .

Бернгард Таннер. Польсько-литовське посольство. 1678

Пияцтво. Розділ 3: Боротьба з пияцтвом, шинки

Пияцтво у Московії мало настільки загрозливий характер, що московські царі, які мали безмежну владу і суцільний послух, постійно намагались боротись з пияцтвом, забороняли виготування напоїв, їх продаж, встановлювали величезні штрафи та тілесні покарання. Проте, не дивлячись на суворість покарань та непохитність царського слова, пияцтво продовжувалось, у різні часи з різною інтенсивністю, але з не менш вражаючими масштабами.

Як результат, боротьба з пияцтвом з часом перетворилась на державну монополію на виготування та продаж алкоголю. Пиячити стало можливо цілком законно в мережі царських шинків, де московити пропивали все до останньої сорочки, про що розповімо далі.

Проте, їх государ не допускає щоб кожен міг вільно його готувати, так як маючи таку свободу, вони б щоденно були б п яні і вбивали б один одного .

Амбоджо Контаріні, Опис Москви. 1447

Не можна оминути увагою одну завбачливу дію згаданого великого князя: бачачи, що люди там через пияцтво втрачають роботу і багато чого іншого, що було б їм самим корисно, видав заборону на виготування браги і меду і використання хмелю в будь чому. Таким чином він навернув їх до доброго життя .

Іосафат Барбао, Мандрівка в Тану. 1477

Ця народна слабкість примусила їх государя назавжди заборонити, під страхом жорсткого стягнення, вживання вина, пива і інших видів хмільних напоїв, за виключенням святкових днів. Це повеління, не дивлячись на всю його важкість, виконується московитами, як і все решта, з надзвичайною покірністю .

Альберт Кампензе. Лист папі Клименту про справи в Московії. 1523

По всій країні - по містах і селах - заборонені шинки. Але добрі друзі в складчину варять пиво і по святах збираються разом з дружинами; це у них називається братщина (Pratzina), тобто Bruderschaft .

Генріх Штаден. Записки про Московію. 1571

... вони прибували в цей квартал з правом продажу вина, пива і т.д., що не дозволено самим московитам через те, що вони дуже схильні до пияцтва, - чого сам государ позбавлений .

Джовані Тедальді. Відомості про Московію. 1581

Особливістю шинків було те, що там наливали стільки, на скільки у тебе вистачить грошей та цінних речей, які шинкарі приймали в оплату оковитої наче лихварі. Якщо врахувати, що з цінних речей у московита були лише гроші, які він пропивав одразу, та одяг, якого він позбувався, якщо не міг вчасно зупинитися.

У цих шинках буває так багато пияцтва і веселощів, що складно повірити. Це тому, що там їм дозволено купити напої, пиячити, грати досхочу в кості. Пропивши свої гроші, закладають свої кафтани і п ють скільки дадуть за це продавці вина та шинкарі.

Деякі закладають не лише кафтани, а й навіть шапки, чоботи, сорочки і все, що у них є за душею, після чого біжать голими додому .

Складно пройти поряд з цими домами щоб не побачити збіглу звідти Бахусову банду: один голий, інший в одній сорочці, деякі на половинну одягнуті та часто настільки п яні, що не в стані йти додому і залишаються валятись на дворі в багні чи на снігу; або їх слуги чи дружини вкладають у віз чи сани і тягнуть за ногу, як свиню, і це нікого не дивує .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Між іншим, вийшов з шинку чоловік в одній сорочці, який раніше пропив кафтан; зустрів приятеля, який прямував до того ж шинку і знову повернувся назад. Через декілька годин він вийшов без сорочки лише з однією парою підштанників на тілі. Я наказав йому крикнути: Куди ж поділась його сорочка? Хто його так обібрав? , на це він мені відповів з їх звичайним: *** тваю мать і сказав: Це зробив шинкар; ну, а де залишився кафтан і сорочка туди хай ідуть і штани . Після цих слів він повернувся до шинку і вийшов потім абсолютно голим, вирвав оберемок собачої ромашки, яка росла поряд з шинком, і тримаючи перед соромними місцями, весело і з піснями попрямував додому .

Жінки не вважають для себе ганебним напиватись і падати поряд з чоловіками. Будучи в Нарві, з мого місця зупинки біля Нігофського дому, я бачив багато потішного з цього. Декілька московиток якось прийшли на бенкет до своїх чоловіків, присіли поряд і разом випивали. Коли добряче напились, чоловіки забажали йти додому, а жінки їм заперечили. Хоча жінки за це отримали ляпаси, проте це не змусило їх піднятись. Коли врешті чоловіки попадали на землю і заснули то жінки, сівши на них верхи, так довго пригощали одна одну водкою допоки самі не напились до скону .

Господар помешкання в Нарві Яків фон Кьоллен розповідав: Подібна комедія була на його весіллі: п яні чоловіки спочатку побили своїх жінок без жодної причини, але потім перепили разом з ними. На завершення, жінки, сидячи на своїх сплячих чоловіках, так довго ще пригощались одна з одною, що звалились поряд зі своїми чоловіками і заснули . Легко уявити, яка небезпека і як розбиваються при таких життєвих обставинах порядність і невинність .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Вони до неї звикли так, що з наближенням холодів чоловіки закладають все своє майно і готові краще ходити голими ніж не пити водку. Жінки також настільки нестримані, що якщо навіть доведеться жертвувати цнотливістю щоб добути її, вони займаються проституцією, навіть публічно .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Пияцтво. Розділ 4: Важкі наслідки пияцтва

Пияцтво московитів завдавало великої шкоди не лише їх майну і здоров ю, а дуже часто позбавляло їх життя. Під впливом алкоголю вони завдавали один одному важкі поранення і вбивства, інколи організми просто не витримували кількості спожитого, а інколи пияцтво приводило до масштабних катастроф і палання Москви.

Проте, є недостача у винах, так як немає іншого вина, крім того, яке вони виробляють із пшениці та ячменю; воно надзвичайно міцне і ті що п ють його швидко п яніють, тому законом встановлено щоб чиновники не носили зброю, так як серед них часто трапляються вбивства .

Хуан Персидський. Відомості. 1599-1600

Як жінки так і чоловіки п ють безмірно та зайве, що не можуть ані стояти, ані ходити: від цього багато хто помирає рано, що і сталося у столичному місті Стокгольмі за часів знаменитого короля Карла ІХ, до якого був направлений від великого князя один московит. Ввечері до його житла принесли різні напої, іспанські, рейнські та інші вина; він пив їх по скотські за своє здоров я і непомірно прикладався до водки, не дивлячись на нагадування шведів, що це те саме вино, яке готують у московитів з вівсу і води і тому його не можна вживати у такій кількості, як він п є. Він не звертав на них уваги і продовжував пити так, що на ранок, коли йому потрібно було йти на представлення до короля, його знайшли мертвим .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Деякі, по дорозі додому, падають сонними на сніг і замерзають на цьому холодному ложі, якщо поряд немає тверезого товариша. Якщо комусь доведеться йти по вулиці і побачити п яного приятеля на межі смерті, то він не надасть йому жодної допомоги, побоюючись щоб той не помер на його руках, бо тоді він попаде під слідство до Земського приказу, який вимагає сплату податку за кожне тіло, яке до нього потрапить. Прикро бачити, як на санях щодня везуть по дванадцять чоловік, одних обморожених, інших з пожованими собаками руками і обличчями, а від інших лише одні кості. Близько двохсот чи трьохсот чоловік таким чином було провезено протягом посту. З цього видно важкі наслідки пияцтва, хворобі, притаманній не одній Московії, але й Англії .

Самуель Колінз. Сьогоднішнє становище Московії. 1659-1666

У 1668 році згоріло 3000 дворів, за чотири місяці минулого року я бачив три пожежі, кожна з яких знищила від 5 до 600 домів. Ці нещастя з ними трапляються через пияцтво, а також через необережність зі свічками біля кімнатних ікон .

Де Ла Невіль. Записки про Московію. 1682-1697

Пияцтво. Розділ 5: Засіб від похмілля

Чомусь здалось, що таке свідчення, не дивлячись на незначний обсяг, заслуговує на окремий розділ, можливо комусь і зарадить.

Коли нестриманість доводить до крайнощів почуває себе нездоровим і вдається до похмілля. Це зілля складається з рубаного твердого м яса, зіпсованих огірків, вимочених у солі з оцтом, з масою часнику і перцю. Його кладуть у напій, який називають квас, і впевнені в тому, що жодний інший засіб не виліковує шлунок .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Розпуста

Враження іноземців від відвідування Московії в царині плотського гріха дуже яскраві і захоплюючі. Практично жоден сучасник не оминув цього у своїх розповідях. Здавалося б такий досить інтимний і сакральний для кожного московита момент мав би залишитись поза очами сторонніх або складатись з коротких і обірваних повідомлень, здебільшого побудованих на чутках та домислах. Та і якось не до снаги, людям з високим становищем та вишуканими манерами, збирати чутки та домисли, заглядати в темні закутки московських дворів і надалі переповідати почуте і побачене.

Все так, якби не особливість московита самому, не від кого не приховуючись та не соромлячись, виставляти свої плотські втіхи на загал, переповідати свої та обговорювати чужі збочення, хизуватись ними і з задоволенням нести за них покарання. Ніхто не буде стверджувати, що такі ж речі не трапляються в інших краях, але жоден не зможе собі навіть уявити, щоб цим хвалитись та виставляти на загальний огляд. А коли така розпуста і збочення мають не те що масовий характер, а взагалі, сприймаються як норма життя, жодна людина не може оминути це у своїх розповідях.

Розпуста разом з пияцтвом так перенаситили скупий розум московита, що він пішов значно далі у своєму буденному збочені. Проте, зараз вже складно сказати, чи ця норма поведінки була притаманна фіно-уграм з прадавніх часів, чи це субкультура, яка виникла через змішування фіно-угрів і татар, але факт залишається фактом, що московити в епоху середньовіччя впевнено, зі значним відривом, обіймали лідерство в розпусті і пияцтві.

Розпуста. Розділ 1: Царина Гріха

Іноземці, які возвеличували силу, багатство і велич Московії, намагались її долучити до католицизму, протестантства чи магометанської віри, схилити до союзу чи до війни проти власних ворогів, вражені просторами та населеністю цієї землі, разом з тими, хто її критикував і дорікав, в один голос гнівно засуджували розпусту, яка там панує. Слова їх красномовні і пояснень не потребують.

Ніде немає такого розбещення і пияцтва, а також по насильству своєму це найбільш гидкий народ у світі .

Річард Ченслер. Книга про великого та могутнього царя Московії.

Та все ж вони належні плотським гріхам, звичці непристойного життя.

Не бачать сорому у зведені рахунків і розпусті,

На людях вони не турбуються щоб приховати свою нерозсудливість .

Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569

До хтивості московити дуже схильні; не рідко паплюжать себе перелюбством, блудом і проклятим содомським гріхом .

Данило Принц з Бухова. Початок возвеличення Московії. 1576-1578

І не дивлячись на це, складно сказати, що переважає у цій країні - жорстокість чи розпуста. Проте, про останнє і казати не буду, так як воно настільки брудне, що складно знайти для цього порядний вислів. Вся держава наповнена подібними гріхами. Та і чи дивним є те, що у них немає законів для вгамування блуду, перелюбства і інших пороків?

Джильс Флетчер. Про державу московську. 1588

Особливо якщо прийняти до уваги їх звичаї і спосіб життя; вони не неотесані і неосвічені, без жодної ґречності, народ брехливий, без віри, без закону, безсовісні, содоміти і обтяжені численними іншими пороками і скотськими пристрастями .

Жак Маржерет. Стан великого князівства Московії. 1590-1600

У звичках, звичаях і обрядах вони настільки огидні, неотесані і невігласи, що не лише поганять себе содомітськими гріхами, але ще й похваляються і чваняться тим, що вони щось зробили і так вдіяли .

Так само для московитів слабкі і не мають значення будь які закони порядності і статути: вони чинять і дозволяють практично всі гріхи і пороки, від яких порядна і пристойна людина, почувши їх, вжахнеться .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Розпуста в цій країні настільки загальний поширений гріх, що його відразу відзначить око іноземця, а тому, заради спокою вашого власного сумління і вашого тілесного здоров я, соромтесь розпусти, як найбільш неприродної слабкості, тим паче тому, що московити у цьому не тільки жахливо безсоромні, але й самі собою уособлюють безсоромність .

Томас Сміт. Мандрівка та перебування в Московії. 1604-1605

У більшості своїй їх розмови спрямовані в той бік, куди спрямована їх природа і негідний спосіб життя: говорять вони про розпусту, про гидкі пороки, про непристойні і ганебні вчинки, скоєні ними самими чи іншими. Вони розповідають усілякі соромні байки, і хто при цьому зможе видати найбільш брутальну похабщину та непристойність, що робиться з дуже легковажною гримасою, той вважається кращим і приємнішим співрозмовником .

Вони безсоромні і безцеремонні , - каже багато разів згаданий нами датський дворянин Яків. Ми самі декілька разів бачили в Москві, як чоловіки і жінки виходили охолоджуватись з простих лазень, і голими, як Бог створив, підходили і звертались на ломаній німецькій до нашої молоді з непристойностями. До такої наглої розпусти їх спонукає також і неробство, адже щодня їх можна бачити, як вони без діла стоять або гуляють по базару чи у Кремлі .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Як спосіб життя, так і все решта у них первісне. Бачите батька, мати, дитину, слуг і служниць сплячими як завгодно, навіть на одній печі, де кожен творить усіляку всячину, незважаючи на правила пристойності .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Розпуста. Розділ 2: Перелюбство

Московити чудово захищали свої пороки власною релігією - православієм, заснованим на грецькому ортодоксі. Таким чином, вони змогли підігнати церковні догми до власного життя. Так, з християнського не возлюби жону ближнього свого вони розуміють гріховність перелюбства тільки з чужою дружиною, а не з жінкою взагалі, у мусульман вони поцупили принцип Аллах не бачить в темноті і закривши чи винісши з кімнати ікони, а також знявши натільний хрест, віддаються гріху.

Перелюбство у них вважається тільки тоді, коли це трапилось з чужою дружиною. Любов між подружжям стримана, особливо у людей іменитих і знатних. Це відбувається від того, що вони одружуються на дівчатах, яких ніколи не бачили, а потім зайняті службою вимушені покидати дружин і в цей час заплямовують себе ганебними зв язками на стороні .

Сігмунт Герберштейн, Записки про Московію, 1526

Вони вважають перелюбством якщо одружений чоловік зійдеться з чужою дружиною, а зв язок з розлученою не засуджують .

Олександр Гваньїні. Опис Московії. 1578

Якщо вони (пр. жінки) багаті то їздять взимку на санах, а літом у колясках, покритих добрим червоним сукном, маючи біля себе піших слуг, які наглядають за ними щоб вони не завели розпусту з молодиками. Вони наглі, похітливі та не випускають жодної нагоди, якщо така випаде, часто зваблюють чоловіків до потіх Венери, а особливо іноземців, до яких дуже ласі .

Жінки, які перебували у церкві, кидають на молодих насіння льону і коноплі, бажають їм здоров я, довгого життя, достатку у всьому, необхідному для їх господарства; потім ідуть із церкви до них у дім, веселяться, розважаються, їдять, п ють, танцюють і стрибають цілу ніч, а якщо їх чоловіки не будуть уважно за ними пильнувати, вони вдаються до сильної розпусти з іншими чоловіками: Nam occasio facit furem (буває, що випадок робить злодієм), так як дуже віддані похоті .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Якщо виникає невдоволення і бійка, частою причиною цьому є непристойні слова і матюки, якими дружина кривдить чоловіка, адже вони на них дуже меткі. Інколи ж причиною є те, що жінки напиваються частіше чоловіків, чим викликають підозру чоловіка надмірною люб язністю до чужих чоловіків та молодиків. Дуже часто всі ці причини зустрічаються у московиток одночасно .

Деякі з них залишаються і протягом всього дня топлять у вині паломницький благочестивий настрій. Одного дня трапилось, що п яна жінка вийшла з шинку, впала на вулиці і заснула. Інший п яний московит, який проходив поруч і побачив цю жінку, що лежала оголена, розпалився розпусною хіттю та приліг до неї, не дивлячись на те, що це було посеред білого дня і на велелюдній вулиці. Після, він так і залишився лежати з нею і там же заснув .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Вони дуже прихильні до іноземців і дуже легко з ними злягаються .

Де Ла Невіль. Записки про Московію. 1682-1697

Розпуста. Розділ 3: Проституція

І такому, старому як світ, явищу московити змогли надати особливо жахливого забарвлення. Ще можна зрозуміти важку скруту і допомогу у проституції дружині чоловіком, можна зрозуміти продаж у рабство, що, зрештою, у них нормальна традиція, але ж продавати власних дітей, як проституток, це просто виходить за межі нормального людського розуміння.

З іншого боку, є й такі, які самі продаються дворянам і купцям в холопи, з умовою отримувати від них протягом свого життя харчі, питво і одяг, а при надходженні, і гроші; також є бажаючі продавати своїх дружин і дітей в коханці (bawdges) і рабство покупця .

Річард Ченслер. Книга про великого та могутнього царя Московії.

Дружина щоб повернути борги п яного чоловіка,

Кидається від смердючої печі до його друзяки,

Перетворюючи власний дім у дім розпусти .

Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569

Інші жінки, спокушені за дешеву платню, надзвичайно привітні до іноземців і з задоволенням злягаються з ними лиш би тільки їх попросили .

Марко Фоскаріно. Донесення про Московію, 1577

Наприклад цей, ще не найгірший (гріх), коли бідні і дрібні дворяни чи простолюдини у грошовій скруті, бродять по всіляких закутках і видивляються чи не втрапить їм на очі хтось із заможних молодиків та пропонують їм для блуду своїх дружин, беруть з них по два чи по три талера за один раз, залежно від краси і вроди дружини, чи як зійдуться в ціні. Чоловік весь цей час ходить під дверима і наглядає щоб ніхто не увійшов, не завадив і не потурбував їх у такому безчесному і розпусному занятті .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Вони до неї звикли так, що з наближенням холодів чоловіки закладають все своє майно і готові краще ходити голими ніж не пити водку. Жінки також настільки нестримані, що якщо навіть доведеться жертвувати цнотливістю щоб добути її, вони займаються проституцією, навіть публічно.

Спочатку ця розпуста відбувалась між ними з люб язності і більшість жінок вихвалялися, що можуть задовольнити хіть кількох чоловіків, проте, завдяки турботі патріарха, ця розпуста зараз не настільки велика, хоча, тим не менше, дуже поширена. Це зазначено, щоб показати, що ця країна взагалі не знає сорому .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Розпуста. Розділ 4: Содоміти

Незважаючи на величезну розпусту серед жінок та їх доступність, московит все ж віддає перевагу одностатевим стосункам і педофілії. Можливо це і є наслідком доступності, а можливо це звичайний ефект середовища перебування, де дорослі, для задоволення плотських потреб, не бачать відмінності у статях і віку, що передається від покоління до покоління.

Якими ж дивними і оманливими звучать слова сучасних московитів про гєйропу , цінності , асобий путь , дідусь Фрейд би заплакав...

Можливо, мужик має веселу і чуйну дружину,

Яка догоджає його грубій хиті,

Він все ж проживає тваринне життя,У ліжку бере хлопча замість дружини,

Такі брудні гріхи захоплюють п яну голову .

Джордж Турбервіль. Послання з Московщини. 1569

Бог покарав цих нещасних людей, потопаючих у своїй жадобі і ницості, важких содомітських гріхах, заставив їх справедливо бути покараними і потерпати від тиранії такого кривавого правителя .

Джером Горсей. Твори. 1573-1589

У восьме, (Лжедмитрія) звинувачували в тому, що він був розпусний і похітливий, а також легковажний, як ніхто на світі, не шанував святих монашок і багатьох з них знеславив у монастирях, зганьбивши таким чином святиню, а більше того впав у содомію .

Ісаак Масса. Коротке повідомлення про початок війн у Московії. 1530-1610

Вони, а особливо знатні бояри і дворяни, вдаються до більшої розпусти, содомського гріха чоловіка з чоловіком та ще й не таємно, а часто на очах багатьох людей, вважаючи для себе честю робити це без сорому і відкрито .

Часто до дитини чи молодика вони прихильні більше ніж до своїх жінок. Ця гидота і жахіття йде наперекір Богу і його законам, навіть наперекір природі і всьому людському .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

За словами Плутарха, складність пороку залежить від причин, що його спонукають, то московити, маючи величезну відразу до роботи, схильні не лише до пияцтва, а й до безсоромних вчинків і гріх Содому досить поширений у них порок. Крім цих порочних і злочинних схильностей вони є народом у вищій степені зрадливим .

Чарльз Карляйль. Відомості про три мандрівки. 1663-1664

До того ж, московити не ввічливі, сурові, невігласи, віроломні, недовірливі, жорстокі і віддаються пристрастям таким скотським, що содомський гріх не вважається у них особливим злочином, який при цьому не приховується .

Ян Стрюйс. Мандрівка до Московської держави. 1670

Не допускаючи під жодним виглядом будинків розпусти і переслідуючи суворим покаранням будь яку розпусту, вони, проте, до того дійшли в невгамовному захоплені цим гріхом, що не розбирають ні статі, ні способів, приносячи жертви Венері.

Перебуваючи у глибокому невігластві, вони не в стані усвідомити важкості свого злочину і вважають, що дотримуються всього, що передбачає праведність християнина, якщо зняли з шиї хрест та закрили зображення святих перед зляганням з блудницею чи з хлопчиком, який її замінює .

Яків Рейтенфельс. Сказання герцогу Тосканському про Московію. 1673р.

Розпуста. Розділ 5: Скотолозтво

Якщо Ви раптом вирішили, що пияцтва, перелюбства, проституції і содомії вистачить з головою - московит вас знову спантеличить, та ще, мабуть, і сам щиро здивується, що вас такі речі вражають.

Воістину, з ким поведешся того й наберешся, - і московити повелися з худобою.

Цікавим є й те, що у такому важкому гріху, з поміж багатьох інших, цар Іван Грозний, який і сам далеко не ангел, дорікав московським первосвященикам, людям, які складали духовне обличчя народу.

Цар усюди мав шпиків, які йому повідомляли про все, що відбувається. Зрештою, він викликав до себе 40 найбільш значущих і набридливих духовних осіб, сказавши їм, що вони головні з порочних однодумців і це він знає з їхніх обговорень і рішень. Самі ж ви, знеславлюючи царя, потопаєте у всіх кричущих гріхах: ненажерстві, неробстві, жахливішому з найжахливіших содомському гріху - з тваринами .

Джером Горсей. Твори. 1573-1589

Найжахливішим є їх зносини з різними тваринами і скотом: вони без розбору чинять з ними нечестиве злягання. До того ж, не соромляться вихвалятись цим, так як часто роблять це аби накликати можливе покарання .

Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське. 1608-1614

Вони настільки віддані плотським утіхам і розпусті, що деякі спаскуджують себе гидким пороком, який у нас називається содомія; причому це відбувається не тільки pueros muliebria pati assuetor (як каже Курцій), але і чоловіків з кіньми. Ця обставина для них потім є темою розмов на бенкетах .

Адам Олеарій. Опис мандрівки до Московії. 1633-1539

Що ще варто відзначити про Москву, так це наступне, що смертний гріх Содому там дуже поширений і що його майже не карають, як гріх, а тільки оцінюють грубим пороком чи поганою звичкою. Тому, у народі вважається ганебним відкрито їздити верхи на кобилі і можна стати жертвою знущань через противні природі підозри .

Ганс-Моріц Айрманн. Записки. Московія. 1670