1. Апеляція до емоцій, а не до логіки
Пропаганда звертається до страху, гніву, гордості, ненависті, образи, а не до раціонального аналізу фактів.
Емоція завжди випереджає аргумент.
Якщо людина відчуває — вона перестає перевіряти.
2. Спрощення складної реальності
Світ зводиться до примітивних схем:
-
«ми — вони»
-
«добро — зло»
-
«жертви — вороги»
Будь-яка складність шкодить пропаганді.
3. Постійне повторення
Твердження стає «правдою» не тому, що воно істинне, а тому що його повторюють.
Брехня, повторена тисячу разів, сприймається як очевидність.
4. Створення образу ворога
Обов’язковий елемент:
-
ворог персоніфікується;
-
ворог дегуманізується;
-
ворогу приписують усі проблеми.
Це знімає відповідальність із власної системи.
5. Апеляція до колективної ідентичності
Пропаганда говорить не з індивідом, а з масою:
-
«народ»
-
«більшість»
-
«справжні»
Індивідуальне мислення подається як зрада.
6. Імітація очевидності
Використовуються формули:
-
«всім зрозуміло»
-
«кожен знає»
-
«очевидний факт»
Щоб у людини не виникло бажання ставити питання.
7. Підміна понять
Слова змінюють значення:
-
агресія → «захист»
-
окупація → «визволення»
-
цензура → «відповідальність»
Мова — ключова зброя пропаганди.
8. Вибірковість фактів
Факти не вигадують — їх відбирають:
-
незручні замовчуються;
-
потрібні перебільшуються;
контекст зникає.
9. Апеляція до авторитету
Не «це правда», а:
-
«так сказав лідер»
-
«так кажуть експерти»
-
«так думають великі»
Авторитет замінює аргумент.
10. Моральне виправдання будь-чого
Якщо мета «вища», дозволено все:
-
насильство,
-
брехню,
-
злочини.
Мораль застосовується вибірково.
11. Створення відчуття загрози
Пропаганда живе в режимі:
-
«зараз»
-
«терміново»
-
«інакше буде катастрофа»
Страх паралізує критичне мислення.
12. Псевдоплюралізм
Дозволяється «дискусія», але:
-
лише між дозволеними позиціями;
-
межі обговорення суворо окреслені.
Справжня альтернатива виключається.
13. Емоційна заразність
Пропаганда поширюється через:
-
обурення,
-
приниження,
-
колективну образу.
Вона розрахована на передачу «з рук у руки».
14. Знецінення критиків
Критик — не опонент, а:
-
«ворог»,
-
«проплачений»,
-
«зрадник»,
-
«ненормальний».
Це дозволяє не відповідати на аргументи.
15. Ілюзія добровільної згоди
Людині здається, що вона сама дійшла висновку, хоча шлях був ретельно спрямований.
Узагальнення
Пропаганда — це не переконання, а формування емоційного рефлексу.
Не думати — а відчувати. Не аналізувати — а реагувати.
