ДЕМОНТАЖ НОРМИ: Чому ЛГБТ прагне змінити інститут шлюбу

Ми живемо в епоху, коли звичні слова раптово втрачають свій первісний зміст. Те, що століттями вважалося аксіомою та фундаментом цивілізації, сьогодні оголошується «застарілим конструктом».

Найяскравіший приклад - спроба радикальної трансформації інституту шлюбу. Під привабливими гаслами прогресу, інклюзивності та «рівних прав» розгортається процес, який має мало спільного з правовою справедливістю.

Насправді ми спостерігаємо системний демонтаж шлюбу як базової суспільствоутворюючої одиниці.

Ця стаття - спроба відкинути політичну коректність і тверезо поглянути на юридичні, логічні та соціологічні наслідки постмодерністського наступу на сім’ю. Чи дійсно розмивання кордонів шлюбу веде до свободи, чи це пряма дорога до юридичного та соціального хаосу? Давайте розберемося.

Межі визначень: Чому шлюб не може бути «будь-чим»

Будь-який правовий чи соціальний інститут існує лише доти, доки він має чіткі, об’єктивні та недвозначні критерії. Фундаментальним критерієм шлюбу протягом усієї історії людства був і залишається союз чоловіка та жінки. Це обмеження не є випадковим капризом законодавця чи продуктом релігійних упереджень. Це відображення природної, біологічної та соціальної реальності: саме союз двох протилежних статей єдиний здатний до природного продовження роду та забезпечення спадковості поколінь.

Як можна боротися за права жінок, якщо стверджується, що жінок як таких не існує?

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Від марксизму до гендерної ідеології: ідейні витоки Стамбульської конвенції

Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію 20 червня 2022 року, а набрала вона чинності 1 листопада 2022 року. 

Це було представлено українському суспільству як крок у напрямку до європейської інтеграції та утвердження прав людини. 

Однак за риторикою про “захист жінок від насильства” приховується складна доктринальна база, про яку, вочевидь, більшість депутатів Верховної Ради, що голосували “за”, не мали жодного уявлення.

Більше того, їхня підтримка часто визначалася не глибиною філософського розуміння, а політичною кон’юнктурою та меркантильними інтересами.

Якщо ж розглядати Стамбульську конвенцію не лише як юридичний документ, а як ідеологічний маніфест, стає очевидно, що її ключові положення спираються на глибинні інтелектуальні процеси ХХ століття.
Концепт “гендеру” як соціального конструкту, відокремленого від біологічної статі, не є нейтральною науковою категорією. Він є наслідком тривалої філософської еволюції — від марксистського матеріалізму до постмодерного культурного радикалізму, де спільним знаменником стає прагнення звільнити людину від природи, традиції та моральних меж.

Управління державою аристократією за Платоном

Платон вважав, що душа складається з трьох частин: розумної, вольової та чуттєвої.

Лише перші дві, вищі форми душевної діяльності, притаманні небагатьом обраним – аристократії, що й дає їй право управляти державою.

Відповідно до цього у своєму вченні про державу він поділяє суспільство на:

• філософів-правителів – у їхній діяльності втілена розумна частина душі;

• воїнів-стражів – наглядачів за народом, покликаних підтримувати порядок, реалізуючи вимоги вольової частини душі;

• і нижчу – пожадливу сторону душі, яка, за Платоном, виявляється в діяльності простолюдинів. Від них вимагається дотримання встановлених порядків, працелюбність, беззастережне послухання правителям і стражам.

Правителі не зможуть позбавити державу від усякого зла нічим іншим, окрім як особистим союзом між політичною владою та філософією. «Або філософи, – писав він, – мають стати царями наших держав, або люди, яких сьогодні називають царями, повинні щиро й серйозно зайнятися філософією». І далі: «…ані для держави, ані для громадян не буде кінця нещастям, доки володарем держави не стане плем’я філософів».

Георгий Почепцов: Пропаганда строит мир, одновременно разрушая его

Пропаганда хочет, чтобы мы видели мир так, как это нужно в первую очередь ей. Противоречить пропаганде не может никто, поскольку это единственно правильный с точки зрения власти взгляд на мир. Власть и сама любит пропаганду, поскольку лучшей подачи себя любимой она не знает. Власть спрашивает, как бы идя по сказке, «Свет мой зеркальце скажи, кто на свете всех милее…», и получает ожидаемый ответ.

Война пропаганд так же важна, как и война на поле боя. Но если на поле боя битвы ведутся между профессиональными военными, то пропаганда нацелена и на гражданское население, а не только на военных. Пропаганда по сути убивает не тело, а душу…

Мы рождаемся и умираем в мирах пропаганды. Медиа и культура, школы и университеты, книги и фильмы, — все они отображают нужные кому-то точки зрения, в противном случае их бы не тиражировали.

Пропаганда «стреляет», но по мозгам. Она «убивает» трезвую точку зрения. Сила пропаганды в том, что она нам нужна, поскольку у нее самый распространенный и самый безопасный взгляд на мир. Правда, не всегда. В мире всегда есть место подвигу, — скажет пропаганда. И люди идут с винтовкой на танки…

Философские анекдоты

Встречаются два еврея, один другого спрашивает: “Абрам, как жизнь?”
- Говно!
Проходит несколько лет, встречаются они снова. И один опять спрашивает: “Как жизнь?”

Абрам ему в ответ: “Помнишь я тебе в тот раз сказал, что моя жизнь говно?”

- Помню ...

- Так вот, то таки было повидло.

Разговаривают две женщины:
- Нет, что ни говорите, а не в деньгах счастье - богатые тоже бывают несчастливы!
- Согласна, но согласитесь и вы, что плакать лучше в собственном Мерседесе, чем в трамвае!

Министр экономики решил навестить свой институт. Ему захотелось узнать, какие теперь вопросы задают на экзаменах. Как же он удивился, узнав, что они точно такие же, как и двадцать лет назад.
- Вопросы те же, ответы изменились - объяснил старый профессор.