Польща між міфом жертви та незручною правдою про Другу світову

Незручна історія: поляки у Вермахті, СС та Армії Крайовій

Поляки докладають чималих зусиль, аби предстати ледь не другими після євреїв найбільшими жертвами Другої Світової. 

Ще б пак – Друга Світова війна як така почалася з нападу Німеччини на Польщу. Тим більш жахливим виглядає той факт, що величезна кількість поляків служили у силових та каральних структурах Третього Рейху. Польські громадяни відмічені в складі 3 танкової дивізії СС «Мертва голова», 4 поліційної дивізії СС, 31 та 32 гренадерських дивізій СС. 

Треба зазначити, що це були не національні польські частини – поляки з окремих польських регіонів служили в складі німецьких частин нарівні з німцями (!!!) 

Чому так – поясню нижче. 

Не бракувало поляків і в польових частинах Вермахту. 

Взагалі, за даними радянського Головного управління в справах полонених та інтернованих (ГУПВИ), в полон Червоною армією було взято 60 272 поляки, у тому числі – 5 генералів. 

Повторюю! 

Ідеться не про бойовиків Армії Крайової (ними займалося дещо інше відомство), ідеться про полонених з числа службовців Вермахту та СС, які потрапили на етапні пункти обліку полонених при штабах підрозділів РККА. 

Тобто – про поляків у формі Третього Рейху. 

За кількістю полонених у таборах НКВД поляки обігнали навіть офіційних союзників Гітлера – італійців (48957 полонених, серед них 3 генерали). 

Слабо? І ці люди дорікають українцям дивізією «Галичина»! 

Але не тільки у Вермахті та СС працювали нащадки гордих шляхтичів!

ЧИ МОЖНА ПОРІВНЮВАТИ АК І УПА? ПРО ЩО НАСПРАВДІ ВАРТО ДИСКУТУВАТИ

Останнім часом у польському публічному просторі знову активізувалася дискусія навколо історичної спадщини Армії Крайової та Української Повстанської Армії. Черговим приводом стала позиція польського Інституту національної пам'яті, який наполягає на неприпустимості будь-яких порівнянь між АК та УПА.

Аргументація польської сторони виглядає доволі простою. Армія Крайова розглядається як складова легітимних збройних сил Польської Республіки, підпорядкована уряду в еміграції, який визнавався державами Антигітлерівської коаліції. Натомість УПА характеризується як нелегальне збройне формування Організації українських націоналістів, що не мало міжнародного визнання і не представляло жодної держави.

Якщо дивитися виключно з формально-правового погляду, така аргументація має під собою підстави. Однак історія рідко буває настільки однозначною, як цього хотілося б політикам або інституціям, відповідальним за формування історичної пам'яті.
Проблема полягає в тому, що дискусія про АК та УПА не може обмежуватися лише питанням міжнародного визнання чи юридичної спадкоємності влади. Вона неминуче виходить на значно ширшу тему — що являла собою польська підпільна держава та наскільки вона була здатна представляти все населення довоєнної Речі Посполитої.
До вересня 1939 року Польща була не лише польською національною державою. Вона залишалася багатонаціональною країною, де майже третину населення становили представники інших народів. Українці, білоруси, євреї, литовці, німці та представники інших національних спільнот були громадянами Польської Республіки, хоча далеко не всі вважали себе частиною польської політичної нації.

Ціна страху: як сталінська система карала власних солдатів під час війни

Під час німецько-радянської війни 1941–1945 років радянська влада застосовувала масштабний репресивний апарат не лише проти ворога, а й проти власних військових. Каральна система Червоної армії включала військові трибунали, позасудові страти, штрафні батальйони та загороджувальні загони.

За даними військових архівів, упродовж війни радянські трибунали засудили близько 2,5 мільйона осіб. Із них понад 284 тисячі військовослужбовців отримали смертний вирок, а приблизно 158 тисяч були розстріляні. Частину вироків виконували негайно, без можливості оскарження.

Читайте також:  Пам'яті киян, які загинули від радянських бомб

Окремо існувала практика позасудових страт. Командування, особливі відділи НКВС та загороджувальні загони нерідко розстрілювали людей «на місці» — без слідства і суду. Найчастіше приводом ставали звинувачення у дезертирстві, боягузтві, самовільному відступі, здачі в полон або «антирадянській агітації».

Точну кількість таких страт встановити неможливо. Значна частина документів НКВС була знищена або ніколи не вносилася до офіційної звітності. Через це історики можуть говорити лише про приблизні масштаби репресій.

Одним із символів цієї системи стали штрафні батальйони. Туди направляли засуджених військових і офіцерів, часто — на найбільш небезпечні ділянки фронту. Втрати серед штрафників були надзвичайно високими, особливо під час фронтальних атак, які пізніше отримали назву «м’ясних штурмів».

Ще одним інструментом контролю були загороджувальні загони. Їх створювали для недопущення паніки та відступу військ. Фактично вони виконували роль каральних підрозділів у тилу власної армії, затримуючи або розстрілюючи солдатів, які залишали позиції.

Масштаби їхньої діяльності демонструє статистика лише за короткий період: із 1 серпня по 15 жовтня 1942 року загороджувальні загони затримали понад 140 тисяч військовослужбовців. Частину з них було розстріляно, інших — відправлено до штрафних рот і батальйонів.

Репресивна система сталінського режиму трималася не лише на пропаганді, а й на страху. Для багатьох радянських солдатів небезпека існувала не тільки попереду — на лінії фронту, а й позаду, де діяли власні каральні структури.

Шокуючі факти. Хто фінансував і привів Гітлера в Німеччині до абсолютної влади

Адольф Гітлер

Зазвичай, коли говорять про причини приходу до влади Адольфа Гітлера, згадують про його видатний ораторський дар, харизматичність, політичну волю та інтуїцію, важку економічну ситуацію в Німеччині після поразки у Першій світовій війні, образу німців через принизливі умови Версальського миру, але насправді все це — лише другорядні передумови, які сприяли його сходженню на вершину політичного Олімпу.

Без регулярного, серйозного фінансування його руху, оплати низки дорогих заходів, які зробили Німецьку національну соціалістичну робітничу партію (у німецькій транскрипції НСДАП) популярною, нацисти ніколи б не досягли вершин влади, залишившись одним із десятків подібних рухів місцевого значення. Для тих, хто серйозно досліджував і досліджує феномен національного соціалізму та фюрера, це факт.

Головними спонсорами Гітлера та його партії виступили фінансисти Великої Британії та Сполучених Штатів. Від самого початку Гітлер був «проєктом». Енергійний фюрер був інструментом для об’єднання Європи проти Радянського Союзу, а також вирішувалися й інші важливі завдання: так проходили полігонні випробування «Нового світового порядку», який планували поширити на всю планету.

Читайте також:  Євреї: комуністи і сіоністи

Спонсорували Гітлера і німецькі фінансово-промислові кола, пов’язані зі світовим фінансовим інтернаціоналом. Серед спонсорів Гітлера був Фріц Тіссен (старший син промисловця Августа Тіссена), який ще з 1923 року надавав значну матеріальну підтримку націонал-соціалістам, а у 1930 році публічно підтримав Гітлера. У 1932 році він входив до групи фінансистів, промисловців і землевласників, які вимагали від рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга призначити Гітлера рейхсканцлером.

Пам'яті киян, які загинули від радянських бомб

Екіпаж дальнього бомбардувальника ДБ-3Ф уточнює завдання перед нічним вильотом

Як зараз, стоїть перед очима сонячний травневий ранок 1943 року із пташиним співом, пахощами вмитої росою зелені. Ми, вихованці дитячого будинку на Солом’янці, здивовано дивимось на порожні, без шибок і рам, вікна в одній зі спалень на другому поверсі. Ті рами й уламки скла лежали на землі під будинком, вибиті назовні, як тепер розумію, потужною повітряною хвилею. А виховательки удавано безжурно пояснювали: «Це, діти, вночі була дуже сильна гроза». І ми, малеча, погоджувалися, лукаво посміхаючись: «Так-так, така сильна гроза, що аж бомби падали!»

Може, якби не отака нещира, зухвала неправда шановних дорослих, воно так яскраво не закарбувалося би в пам’ять нам, маленьким правдолюбцям. Уже потім, через багато років дізнався, як нас, сонних, виховательки й няні перекладали з-під вікон ближче до внутрішніх капітальних стін, як із жахом вслухалися у зловісне ревіння авіамоторів та гуркіт близьких вибухів. То було не вперше, але лише згодом так само прийшло усвідомлення, що тією неправдою дорослі намагалися відволікти увагу дітей від теми війни й політики, бо в залі у нас висів портрет «Гітлера — визволителя», а бомбили ж «сталінські соколи». Бомбили київський залізничний вузол, неподалік якого містився наш дитбудинок на вулиці Стадіонній. Тривала війна, киянам не раз доводилося перебувати під ударами авіації радянської, а потім — аж до червня сорок четвертого — німецької.

…Першої весни по визволенні Києва з-під окупації міська влада надала працюючим громадянам вільні ділянки під городи. Отак наша мама та її сестра отримали якийсь клаптик на Сирці — за Лук’янівським цивільним кладовищем. Посадили картоплю, ощадливо порізану на дольки з «очком». Доглядаючи час від часу город, ми ходили, скорочуючи дорогу, через кладовище. Старший брат завжди звертав мою увагу на стелу без напису й, чомусь озираючись, приказував: «Тут лежать люди, загиблі торік від авіанальоту наших, зрозумів?». І завжди з притиском вимовляв останні два слова.

Кто развязывал Вторую мировую войну

Эдвард Сорель. Первые встречи: Иосиф Сталин и Уинстон Черчилль, 1991.
Эта карикатура изображает первую встречу Сталина и Черчилля в Кремле 12 августа 1942 года. Клементина Черчилль охарактеризовала эту встречу как «посещение людоеда в его логове». Сталин осудил решение англо-американских властей отказаться от Второго фронта в 1942 году. Черчилль утверждал: «Война есть война, но не безумие, и было бы глупостью навлекать на себя катастрофу, которая никому не поможет». Сталин ответил: «Человек, не готовый рисковать, не может выиграть войну».

Что на самом деле произошло 1 сентября 1939 года? «Как что? - удивленно спросит любой знающий истрию читатель. - Германия напала на Польшу, началась Вторая мировая война». Не совсем так. 1 сентября, когда Германия объявила войну Польше, началась внутриевропейская польско-немецкая война из-за спора о Данциге. Во Вторую мировую она переросла 3-4 сентября, когда войну Германии объявили Англия, Франция и Британские доминионы. А 17 сентября на Польшу напал СССР - это было вторжение, осуществленное в соответствии с секретным протоколом к пакту Молотова-Риббентропа.

Польская кампания вермахта, также известная как Германо-польская война, вторжение в Польшу и операция «Вайс» (в польской историографии принято название «Сентябрьская кампания») — военная операция вооружённых сил Германии и Словакии, в результате которой было нанесено поражение польским вооружённым силам, часть территории страны была оккупирована и превращена в Генерал-губернаторство.

Вторая мировая. Начало

Таким образом, честь начала Второй мировой фактически принадлежит Британии, что во многом открывает глаза на действительную историю начала войны.

Конечно, историю пишут победители. И главным злом объявлена Германия. Однако не далее как в начале 50-х годов ХХ века в СССР на вопросы о причинах войны отвечали иначе. Например, в работе «Экономические проблемы социализма в СССР» (1952) Иосиф Сталин писал:

«Каждая из двух капиталистических коалиций, вцепившихся друг в друга во время войны, рассчитывала разбить противника и добиться мирового господства. Они искали выход из кризиса. Соединенные Штаты Америки рассчитывали вывести из строя наиболее опасных своих конкурентов, Германию и Японию, захватить зарубежные рынки, мировые ресурсы сырья и добиться мирового господства».

Но более хитро Сталин высказывался в декабре 1939 года. В ответ на заявление агентства «Гавас», обвинявшего советского вождя в желании продолжать войну «как можно дольше, чтобы истощить воюющие стороны», Сталин, в частности, утверждал: «Как бы ни врали господа из агентства «Гавас», они не могут отрицать того, что:

а) не Германия напала на Францию и Англию, а Франция и Англия напали на Германию, взяв на себя ответственность за нынешнюю войну;

б) после открытия военных действий Германия обратилась к Франции и Англии с мирными предложениями, а Советский Союз открыто поддержал мирные предложения Германии, ибо он считал и продолжает считать, что скорейшее окончание войны коренным образом облегчило бы положение всех стран и народов;

в) правящие круги Англии и Франции грубо отклонили как мирные предложения Германии, так и попытки Советского Союза добиться скорейшего окончания войны» (газета «Правда» от 1 декабря 1939 года).

Як генерал Леклерк розстріляв своїх співвітчизників за одне необережне слово

Момент розмови Леклерка (з тростиною в руці) з полоненими добровольцями

6 травня 1945, в місті Бад-Райхенгалль американцями було взято в полон 12 французьких добровольців які напередодні проходили лікування у тамтешньому шпиталі. Це були французькі бійці 33-ї гренадерської дивізії (1-а французька) військ СС «Шарлемань».

Наступного дня місто було передано до зони окупації французьких частин Союзників. А саме 2-ї бронетанкової дивізії генерала Філіппа Леклерка. 

То ж при передачі полонених добровольців «Шарлемані», їх вишикували перед Леклерком. Він всіляко намагався їх принижувати, але ці бійці навпаки поводилися гідно, навіть зухвало. Що ще більше призвело до люті Леклерка. На кінець розмови генерал Леклерк запитав їх:
-"Як ви французи, можете носити німецькі однострої? "
На що почув відповідь одного з бійців зі строю:
- "А чому ви генерал одягли американський мундир?"
Така відповідь розлютила остаточно Філіппа Леклерка і він віддав наказ розстріляти їх. Що і було виконано 8 травня.

Путин говорит о том, что миру нужна «новая Ялта» Что это значит и почему этого нельзя допустить

80 лет назад, в феврале 1945 года, прошла Ялтинская конференция, на которой лидеры США, Великобритании и СССР решали, как будет выглядеть послевоенный мир.

Путин много говорит о том, что для внешнеполитической стабильности должна случиться «новая Ялта». С приходом Трампа, который хочет договориться с российским президентом, мы как никогда близки к такому событию.

Объясняем, почему не стоит верить, что правящие элиты России и Запада придут к решению в интересах мирных граждан России и Украины.

Yalta Conference, 1945. Front Page Of The New York Times, 13 February 1945, Reporting On The Yalta Conference Towards The End Of World War Ii In Europe.

Ровно 80 лет назад в освобожденном от войск Третьего Рейха Крыму, в Ялте, прошла знаменитая конференция лидеров трех стран — союзниц во Второй мировой войне: США, Великобритании и Советского союза.

Принятые на конференции договоренности предопределили структуру безопасности в Европе и остальном мире на следующие сорок лет и сформировали, как это любят называть международники, «ялтинско-потсдамскую систему международных отношений».

Сейчас Ялта вновь под оккупацией, структура безопасности в Европе разрушена, США налагает санкции на Международный уголовный суд, конфликты полыхают от Украины до Демократической республики Конго, а мир стоит на пороге новой мировой войны. 

На этом фоне Кремль вполне успешно продвигает идею, что миру нужна «новая Ялта». Это очевидная попытка передоговориться с западными элитами о новом «разделе мира» без оглядки на интересы общества.

Постановочні фото "звільненого Освенцима"

Сьогодні святкують "день визволення Освенцима".

Хіба не цікаво дізнатися як "в результаті багатоденних танкових боїв" його визволяли? Виявляється ніяких боїв там не було, і на момент появи в тому районі радянських військ табір був пустий, за виключенням табірної лікарні, де залишилися пацієнти які не могли пересуватися.

Всі інші - і остарбайтери, і ув'язнені, і військовополонені разом з персоналом табору втекли від радянських військ на захід. Справа в тому що РККА окупуючи Польщу чинила там страшні воєнні злочини, мародерство, вбивства і гвалтування, але це окрема велика тема.

В табір зайшла лише команда воєнних пропагандистів і почала робити постановочні фото (всі радянські фото часів 2СВ постановочні і мають пропагандистський характер). Ці три "освенцимських" фото сьогодні використовують найчастіше.

На 1-му фото ми бачимо як солдати взводу охорони пропагандистів з цікавістю розглядають пацієнтів лікарні Освенцима біля входу до реабілітаційного корпусу (блок №19) лікувального комплексу (блоки 19-21 та 28). На табличці напис: «Лікарняний корпус для в'язнів. Блок із полегшеним режимом. Вхід суворо заборонено». На обличчях пацієнтів немає радості.

Про зверства русских «освободителей» в Европе….

Из всех стран и народов, участвовавших в войне, немцы наиболее ответственно подходили к сексуальному обслуживанию своих солдат.

Как же подходили к этому советские солдаты?

В преддверии очередного празднования юбилея «Великой Победы» предлагаю вам ознакомиться с документами, которые открывают истинное лицо «освободителей».

Мы не имеем никакого морального права чествовать армию, которая полностью себя обесчестила тотальными изнасилованиями детей на глазах их родителей, массовыми убийствами и истязаниями безвинных гражданских лиц, грабежом и узаконенным мародерством.

 

Зверствами над населением Европы: изнасилованиями и истязаниями с последующим убийством мирных граждан «освободители» начали заниматься уже в Крыму.

Так, командующий 4-м Украинским фронтом генерал армии Петров в приказе №074 от 8 июня 1944 г. заклеймил «возмутительные выходки» военнослужащих своего фронта на советской территории Крыма, «доходящие даже до вооруженных ограблений и убийства местных жителей».

 

В Западной Беларуси и Западной Украине зверства «освободителей» нарастали еще более.

Генконсул України критикує німців за хибні уявлення про Другу світову війну

Німецький важкий танк Tiger I у Харкові, Україна, 1943 рік

Німецькі історики донедавна переважно згадували лише Росію як жертву і переможця над нацизмом, а українці згадувалися ними часто у контексті колабораціонізму з нацистським режимом.

На цьому у коментарі агентству dpa наголосила генеральний консул України в Гамбурзі Ірина Тибінка.

За словами дипломата, навіть через майже 80 років переважна більшість німецького населення через брак інформації не розуміє глибокої травми, завданої Україні у Другій світовій війні, і немає жодного визнання високої ціни, яку заплатив український народ. І це – в країні, яка по суті є творцем такого поняття, як повоєнна культура пам’яті та головним виконавцем історичної справедливості, наголосила генконсул. А німецькі історики зазвичай згадували про українців лише у зв’язку з колабораціонізмом з нацистською Німеччиною, а образ мученика і переможця віддають Росії.

«Пам’ять про українських жертв Другої світової війни досі відсутня в підручниках історії в німецьких школах», – зауважила Тибінка.

Вона нагадала про понад 8 мільйонів убитих українців, 2,5 мільйона українських примусових робітників, тисячі українців, удостоєних звання «Праведники народів світу» за допомогу переслідуваним євреям, про чотири роки найжорстокіших боїв на українській землі та повністю зруйновані міста та села. Все це, підкреслила генконсул, потребує пам'яті та вшанування.

Ільзе Хірш — брутальна німецька блондинка

Ilse Hirsch (*1922 in Hamm - †2000) was instrumental in “Operation Carnival” the assassination of the American-appointed Burgermeister of Aachen.

Ільзе Хірш (нім. Ilse Hirsch; 21 травня 1922 року, м. Гамм (Hamm), Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина) - член організації "Вервольф" (Werwolf) - німецького ополчення для ведення партизанської війни в тилу наступаючих військ союзників, створеного наприкінці Другої світової війни.

Коли їй було шістнадцять, Хірш приєдналася до німецької молодіжної організації Спілка німецьких дівчат (BDM - Bund Deutscher Mädel). Вона стала одним з головних організаторів BDM у місті Моншау.

Зачем на «Мессершмитт»-110 ставили конструкции в виде рогов и почему их держали в секрете

Немцы опережали союзников во многих областях военных технологий, также они были впереди в создании самолетных бортовых радаров, хотя первые годы Второй мировой войны они провели полагаясь лишь на дневные истребители, наземные радары и прожекторы. Однако летом 1942 года они начали поставлять на вооружение истребители с собственным радаром.

Немецкий двухмоторный ночной истребитель Messerschmitt Bf.110-G-4/R3 периода Второй мировой войны.

В годы, предшествующие Второй мировой войне, в Германии началась глобальная программа по созданию новейших боевых самолетов. А одним из наиболее интересных проектов стал Messerschmitt Bf.110. Правда, сначала казалось, что эта машина полностью бесполезна, но когда ее немного переделали, то пользу от ее уникальности стало сложно переоценить.

Немецкий истребитель Messerschmitt Bf.110E из состава эскадры тяжелых истребителей ZG 76 ( (Zerstörergeschwader 76), только что вернувшейся с Балкан, лето 1941 года

В середине 1930-х годов сразу в нескольких странах Европы началась работа по созданию «универсального» боевого самолета. Это должна была стать тяжелая двухмоторная машина, которая могла как сбивать вражеские аэропланы, так и сбрасывать бомбы на наземные позиции. Немецкая концепция конструктора Вилли Мессершмитта вылилась в двухмоторный истребитель Messerschmitt Bf.110, получивший официальное прозвище Zerstörer («Разрушитель»).

Внутри кабины Bf-110 во время полёта

Машина впервые поднялась в воздух в 1936 году и в дальнейшем получила множество модификаций. Самолет оснащался авиапушками калибра до 37 мм, пулеметами, мог нести до 2000 килограмм бомбовой нагрузки.

Немцы громили РККА в 41-м году потому что в результате репрессий она лишилась практически всего квалифицированного командного состава

После политических «чисток» 1937-1941 годов РККА лишилась практически всего квалифицированного кадрового командного состава. Это одна из важных причин того, что немцы так её громили в 41-м году

После политических «чисток» 1937-1941 годов, в ходе которой РККА лишилась практически всего квалифицированного командного состава, уже на полковом уровне практически все командиры были вчерашними капитанами и майорами без академического образования, дивизиями командовали вчерашние, в лучшем случае, подполковники (а то и капитаны!), прыгнувшие туда с уровня батальона за год-два – и тоже без образования и какого-либо военного опыта, кроме строевой подготовки и политинформаций. Не верите? Читайте: «...Да что говорить, когда в тридцать девятом году мне пришлось быть в комиссии во время передачи Ленинградского военного округа от Хозина Мерецкову, был ряд дивизий, которыми командовали капитаны, потому что все, кто был выше, были поголовно арестованы» (© А. Василевский, после войны).

Потопление советской подлодкой шхуны "Мефкура" с еврейскими переселенцами

5 августа 1944 года турецкая двухмачтовая парусно-моторная шхуна «Мефкура» (Mefkura, вместимость 53 брт, водоизмещение 120 тонн), вместе с двумя другими судами «Морина» и «Бюль-бюль», отплыла из румынского порта Констанца в Палестину. Каждое из судов приняло на борт от 300 до 400 мигрантов. На борту «Мефкуры» было около 300 пассажиров, в основном евреев, стремившихся покинуть Румынию, Венгрию и Польшу. Суда шли под румынским флагом (Румыния находилась в состоянии войны с СССР), без навигационных огней.

Памятник в Ашдоде в память о евреях, погибших на судах Струма и Мефкура

Выход из порта Констанцы и проход через минные поля все три судна начали перед рассветом под эскортом немецкой лодки.

Примерно в 25 милях к северо-востоку от турецкого порта Иганда в Босфоре ночью 5 августа 1944 года «Мефкура» была атакована и потоплена артиллерией советской подводной лодки Щ-215 (командир - капитан 3 ранга А. И. Стрижак).

Официальная советская версия гласит:

«Следуя в ночь на 5 августа вдоль побережья на широте болгаро-турецкой границы, Стрижак обнаружил небольшое судно, на котором, по его наблюдениям, находилось около 200 вооруженных людей. Не пытаясь выяснить его принадлежности, командир приказал открыть огонь. В результате сорокаминутного обстрела шхуна (а ею оказалась турецкая „Мефкуре“, 53 брт) затонула».

Нюрнбергский трибунал не осуждал украинских националистов

Ни Степан Бандера, ни Роман Шухевич лично, ни ОУН или УПА как организации не были осуждены Международным военным трибуналом в Нюрнберге. Ни в одном из 42 томов материалов трибунала обвинительного приговора касательно их нет.

В материалах Нюрнбергского трибунала указан исчерпывающий перечень лиц, признанных преступниками. Украинских националистов в этом перечне нет. Также в Нюрнберге не была осуждена ни одна "преступная организация".

Из 42 томов дела в СССР на русском языке издано 7 ― это и дало простор российским пропагандистам для масштабных фальсификаций и откровенного вранья. Критики украинского национализма надеются отыскать приговор Степану Бандере в одном из неизданных томов. Однако анализ полных материалов процесса свидетельствует, что ни одно упоминание о Бандере не может быть истолковано против него.

● В 25-м томе указано, что все больше украинцев в трудовых лагерях примыкают к "лагерю Бандеры" и что эмигранты организовывают "движения как Бандеры, так и Мельника" против немцев.

● 27-й том содержит сведения о том, что некоторые массовые расстрелы были местью "группам Бандеры". 

● В 29-м томе упоминается "движение Бандеры", направленное на завоевание государственности. 

● В 38-м томе речь идет о преданности украинцев и "движения Бандеры" идее самостийности. 

● В 39-м томе помещен приказ айнзацгруппам уничтожать бандеровцев как борцов за независимость Украины. Подаем этот короткий документ полностью:

Приказ казнить бандеровцев без суда, помещенный в томе 39 полного собрания материалов Нюрнбергского процесса

"Ой туманы мои, растуманы"

"Подпольные обкомы" и партизаны Второй мировой войн

Партизаны Ровненского партизанского соединения им. Щорса под командованием В.Бегмы въезжают в село, 1943 г.

История человечества соткана из успехов, неудач, побед, взлетов, падений, мифов и легенд. Люди в ней всегда хотят выглядеть успешными.

Однако течение времени часто требует новой оценки прошлого. В качестве примера - история партизанской борьбы в 1941–1944 гг. на территории Украины.

"Партизан" - слово французское: это человек, принимающий участие в боевых действиях, не относящийся к регулярной армии, но следующий законам и обычаям войны. Как наиболее активная составляющая Сопротивления партизанское движение проявилось на оккупированной территории СССР в 1941–1944 гг.

Цель движения - борьба с оккупантами, привлечение к ней местного населения, контроль над утраченной территорией со стороны Центра. Такое движение не планируется генеральными штабами стран, готовящимся к наступательным операциям, что было присуще СССР накануне германско-советской войны 1941–1945 гг. С первых ее часов Красная армия, по замыслу Сталина, должна была победно двинуться на Запад, чтобы советизировать Европу. Да не так случилось, как замышлялось: РККА потерпела катастрофические поражения - кадровые части были разгромлены или же попали в плен. И уже 18 июля 1941 г. ЦК ВКП(б) принял постановление об организации борьбы в тылу немецких войск. При Ставке Верховного главнокомандования в Москве был создан Центральный штаб партизанского движения, украинское направление которого возглавил чекист Тимофей Строкач.

Памяти киевлян, погибших от бомб освободителей

ПОХОРОННА ПРОЦЕСІЯ НА ВУЛИЦІ ВЕЛИКІЙ ЖИТОМИРСЬКІЙ. 15 ТРАВНЯ 1943 р.

Как сейчас стоит перед глазами солнечное майское утро 1943 года с птичьим щебетом, ароматами умытой росой зелени. Мы, воспитанники детского дома на Соломенке, удивленно смотрим на пустые, без оконных стекол и рам, окна в одной из спален на втором этаже. Те рамы и битое стекло лежали на земле под домом, вытянутые наружу, как теперь понимаю, мощной воздушной волной. А воспитательницы притворно беспечально объясняли: «Это, дети, ночью была очень сильная гроза». И мы, малышня, соглашались, лукаво улыбаясь: «Да-да, такая сильная гроза, что аж бомбы падали!»

Возможно, если бы не такая неискренняя неправда уважаемых взрослых, оно бы так ярко не запомнилось нам, маленьким правдолюбцам. Уже потом, через многие годы, узнал, как нас, сонных, воспитательницы и няни переводили из-под окон ближе к внутренним капитальным стенам, как с ужасом вслушивались в зловещий рев авиамоторов и грохот близких взрывов. Это было не в первый раз, но только впоследствии пришло осознание, что той неправдой взрослые пытались отвлечь внимание детей от темы войны и политики, ведь в зале у нас висел портрет «Гитлера — освободителя», а бомбили же «сталинские соколы». Бомбили киевский железнодорожный узел, близ которого располагался наш детдом на улице Стадионной. Шла война, киевлянам не раз приходилось находиться под ударами авиации советской, а затем — вплоть до июня сорок четвертого — немецкой.

Резня в Старой Рафаловке

Имитация боевой активности была одной из причин преступлений партизан в отношении гражданского населения. Воевать с вражескими солдатами было очень непросто и весьма опасно. Совсем другое дело — уничтожать мирных граждан, объявляя их «вооруженным противником» (полицаями), а деревни — вражескими гарнизонами.

Деревенский житель, убитый партизанами на пороге своей хаты

Указания «Центра» требовали «уничтожения опорных пунктов противника». Но большинство партизанских командиров интерпретировали их по-своему. Вместо опорного пункта в деревне N они уничтожали саму деревню N. Ведь приказ не уточнял деталей. «Атаковать селение N» (подразумевая противника в нем)? Так мы и атакуем селение N! Постреляем местных, сожжем хаты и отрапортуем в ЦШПД* об «успешной реализации замысла». Своих-то безоружных в тысячу раз легче убивать, чем чужих вооруженных!

Бойня в Старой Рафаловке

Жуткие преступления совершили советские партизаны в Украине в селе Старая Рафаловка.

«Приведем рассказ Раисы Сидорчук, жительницы села Старая Рафаловка Владимерецкого района Ровенской области. Речь идет об уничтожении этого села отрядом Разведуправления Генштаба Красной Армии 13 октября 1943 года в разгар войны между бандеровцами и коммунистами. Но репрессии партизан против населения начались еще до создания УПА.

„Немцы наш городок огибали. Они в Новой Рафаловке, это километров за 15 от нас, стояли. А в лесах вокруг Старой Рафаловки вскоре зашевелились красные партизаны… Часто наведывались в наш городок. Называли себя партизанами „Дяди Пети“ (полковника А. Бринского — М.П.)…

Преступления партизан: советская легенда и действительность

Одна из многих пропагандистских постановочных фотографий времен войны

3 июля 1941 г. Сталин обратился к народу по радио со своей знаменитой речью и призвал его к беспощадной партизанской войне:

«На оккупированных врагом территориях необходимо создать пешие и конные партизанские отряды и диверсионные группы для борьбы с частями врага и развертывания партизанской войны. На оккупированных территориях необходимо создать для врага и всех его подручных невыносимые условия, преследовать и уничтожать их на каждом шагу, пресекать все их действия».

Начало советского партизанского движения было трудным, хотя первые сообщения звучали многообещающе. 2 июля 1941 г. Пантелеймон Пономаренко, первый секретарь Коммунистической партии Белоруссии докладывал: ’В Белоруссии развернулось партизанское движение, например в области Полесье в каждой деревне и в каждом колхозе есть свой партизанский отряд’. 10 дней спустя Пономаренко сообщал, что на оккупированной территории осталось 3 тысячи партизан. Кроме того, как утверждал он, партия почти ежедневно направляет на оккупированную территорию по 200 — 300 человек, чтобы организовывать партизанское движение. Сообщалось также о первых боевых успехах партизан.