Як корінний донеччанин – і, думаю, зі мною погодиться переважна більшість мешканців шахтарської столиці – можу стверджувати: для того, щоб, нарешті, припинити сепаратистський шабаш у Донецьку треба відправити за ґрати лише одну людину. Ця людина вже багато років хазяйнує на Донеччині, їй підпорядковані голова обласної ради Шишацький та міський голова Донецька Лук’янченко, вона керує новопризначеним начальником обласного управління МВС Пожидаєвим. А безпосередні організатори шабашу – тобто народний депутат України Микола Левченко та секретар Донецької міськради Сергій Богачов – без дозволу цієї людини, як кажуть, навіть у туалет не ходять.
Те безумство, що зараз Ахметов коїть у Донецьку за допомогою завезених з Росії «туристів Путіна» й місцевого криміналітету, організоване злочинне угруповання «Люкс» (якщо хто не в курсі – свою назву це ОЗУ отримало по найменуванню нинішньої резиденції Ахметова в Ботанічному саду Донецька) вперше влаштувало 31 жовтня 2003 року. Того дня в Донецьку – заручившись обіцянкою Ахметова не заважати – мав відбутись партійний з’їзд «Нашої України». Але Рінат Леонідович, як відомо, хазяїн свого слова: захотів – дав, захотів – узяв. Саме тоді поплічники Ахметова – перший заступник голови Донецької облдержадміністрації Василь Джарти та голова обласної ради Борис Колесніков – вперше зігнали під будинок обласної державної адміністрації бюджетників з російськими прапорами та вивели на вулиці міста гопників з каменюками.
Слово «тітушки», яким нині позначають дрібний криміналітет, що використовується для нападів на журналістів і громадських активістів під час масових заходів, увійшло в обіг недавно – у травні 2013-го. Але саме це явище започаткував аж ніяк не мешканець Білой Церкви Вадим Тітушко на прізвисько «Румун». Авторство також належить «люксівцям», які 31 жовтня 2003 року вперше вивели на вулиці Донецька гопників і вихованців боксерського клубу ім. Єлісєєва з арматурою та каменюками.
Сплине рік, і «орли Ріната» будуть молотками бити учасників «помаранчевого» мітингу біля пам’ятника Шевченку в Донецьку та заснують «Антимайдан» у Маріїнському парку…
Донецький паханат
Для мене найбагатша людина України назавжди буде не «Рінат Леонідович» і не «Уважаємий», як нині модно його називати, а просто «Рінат». І не тому, що я старший від Ахметова. А тому, що пам’ятаю Ріната рудим відморозком, який приїздив на «стрілки» з ланцюгом у руці, наводячи жах на численних свідків його подвигів.
Власне, і Ахатя Брагіна, засновника організованого злочинного угруповання «Люкс», відомого під кримінальним прізвиськом «Алік Грек», 15 жовтня 1995 року замочили не в останню чергу через жорстокість Ріната – найближчого соратника скаженого Грека. Чимало замахів було й на самого Ахметова (особливо пам’ятна стрілянина по його автомобілю з гранатомета), однак йому вдалось не тільки вижити в буремні 90-ті, але й перетворити Донецьку область на кримінальний анклав, який впродовж шести років – з 1999 по 2005 – взагалі перебував у складі України суто номінально.
Власні суди, власна міліція, власна прокуратура, власна держподаткова адміністрація – ось що отримало угруповання «Люкс» на теренах Донецької області завдяки підтримці на президентських виборах 1999 року кандидатури Леоніда Кучми.
Для Кучми, який балотувався на свій другий президентський термін, результати голосування на Донеччині мали вирішальне значення, оскільки його політтехнологи вирішили скопіювати успішну виборчу кампанію російського президента Єльцина. Маючи лише 6% електоральної підтримки, Єльцин тоді переміг завдяки тому, що вийшов у другий тур голосування разом з комуністом Зюгановим. Після чого вся ліберальна Росія проголосувала проти «меншого зла».
Під аналогічну технологію в Україні був терміново сформований Конституційний Суд, який реанімував Комуністичну партію (щоправда, без повернення їй майна, конфіскованого в 1991 році постановою Президії Верховної Ради). А колосальні грошові вливання, державна підтримка, пресинг реальних опонентів Кучми й примітивні фальсифікації в ході виборів гарантовано забезпечували керівникові Компартії Петру Симоненкові вихід разом з Кучмою в другий тур виборів.
За таких умов можна було не сумніватись, що Західна Україна проголосує хоч за Кучму, хоч за чорта лисого, але тільки не за Симоненка, який на гроші олігархів проголосив себе «продовжувачем великої справи Леніна». Одначе Донецька область була традиційно «червоною», де комуністична риторика знаходила відгук серед чималого прошарку люмпенізованого пролетаріату. Тож мавпування російського досвіду могло призвести до блискучої поразки Кучми голосами тутешніх виборців.
І тоді Кучма домовився з донецьким бандформуванням про те, що «Люкс» усіма доступними способами забезпечить необхідні результати голосування, а Кучма віддасть Донецьку область на поталу Ахметову та Януковичу, перетворивши її, по суті, на автономну республіку. «Люкс» впорався з завданням, а до берега Азовського моря хвилі ще довго прибивали мішки з бюлетенями – такими дурницями, як підрахунок голосів на Донеччині з тих пір більше не переймались.
Форму державного управління, запроваджену Януковичем і Ахметовим у Донецьку, гострі на слово журналісти охрестили «донецьким паханатом». Це квазі-державне утворення, що проіснувало впродовж 6 років, не тільки мало власну армію (боєвики «Люксу») чи поліцію (у формі української міліції), але й власну ідеологію. За останню відповідали дві особи: це офіційний ідеолог Борис Колесников (голова Донецької обласної ради, згодом – народний депутат України, міністр інфраструктури й знову народний депутат України) та головний піарник Микола Левченко (секретар Донецької міської ради, нині – народний депутат України). Офіційну позицію угруповання в засобах масової інформації представляла народний депутат України Олена Бондаренко.
Коли кажуть, що організована злочинність не знає кордонів і є безнаціональною, це велика помилка. Угруповання «Люкс» завжди сповідувало й пропагувало ідеологію, в основі якої лежить патологічна ненависть до всього українського. Розроблена під керівництвом Колесникова «теорія» про особливий донбаський народ, який завжди протистояв хохлам за допомогою одномовних братів з Росії, мала ідеологічно закріпити окремішність донецького паханату та право угруповання «Люкс» встановлювати в Донецькій області свої власні закони.
Також помиляються ті, хто вважає, що Ахметов та його зграя є завзятими противниками Росії та протистоять експансії російського капіталу, позаяк розуміють, що безкарно набивати кишені вони можуть лише на теренах України. Насправді російський капітал давно вже панує в Донецькій області – урешті-решт, корпорація ІСД, очільник і співвласник якої Сергій Тарута нині очолює обласну державну адміністрацію, на половину належить державному «Внешэкономбанку», головою наглядової ради якого є прем’єр-міністр Російської Федерації.
Насправді на Ахметова в демократичній Україні чекає безрадісне майбутнє, що показали події 2005 – 2006 років, коли після перемоги «помаранчевої революції» з закинутих шахт підняли понад 50 трупів, жертв ОЗУ «Люкс». До речі, тоді в числі перших за ґрати мав потрапити не тільки бойовик «Люксу» Гіві Немсадзе, але й нинішній начальник ГУМВС України в Донецькій області Костянтин Пожидаєв. Але любов, яка раптом виникла між тодішнім президентом Ющенком і прем’єр-міністром Януковичем звела нанівець всі плани по розкриттю злочинів «Люксу».
Ба більш того: для Ахметова зараз є життєвоважливими, як мінімум, добрі стосунки з Росією. По-перше, його угруповання має чималі активи на території Російської Федерації – достатньо лише згадати кондитерські підприємства, що належать Борису Колесникову і які, на відміну від аналогічних підприємств Петра Порошенка, аж ніяк не потерпають від антиукраїнської політики Путіна.
По-друге, через анексію Криму Керченська протока наразі перебуває (і ще невідомо, скільки перебуватиме) під російським контролем. А, між тим, Ахметову належить Маріупольське пароплавство та порт на Азовському морі, через яке вивозиться за кордон левова частка продукції його металургійних комбінатів. Чи варто говорити, наскільки бізнес Ахметова залежить від прихильності російського керівництва?
По-третє, Ахметов має в Криму колосальні активи, нерухомість, компанію з перевалки морських вантажів у Севастополі, якій виділена земля для будівництва терміналу. Якщо найбагатша людина Україна відмовиться активно підтримувати сепаратистів, все це буде елементарно конфісковано «в доход кримського народу».
В обіймах Росії
Вже тиждень, як у Донецьку мусора (називати тамтешніх «правоохоронців» міліцією язик не повертається) знову катують людей за синьо-жовтні прапорці, знову переслідують активістів Майдану, знову передають «тітушкам» для розправи адреси тих, хто має нахабство мітингувати за державний суверенітет.
Нині вся імперія «Люкс» працює на влаштування в Донецьку сепаратистських заколотів. Безпосередньо організацією погромів займаються Микола Левченко та Сергій Богачов – колишній на нинішній секретарі Донецької міськради. Саме вони керують завезенням автобусами «туристів Путіна» через Луганську область, розселяють їх у готелях та гуртожитках, виплачують «добові», пишуть сценарії погромів, планують вбивства.
Влучну характеристику цим двом персонажам з числа найближчого оточення Ахметова дав відомий донецький блогер pauluskp:
«Эти гниды в новую реальность вписываться не хотят, поэтому из воров и коррупционеров превращаются в изменников и сепаратистов — чтобы и дальше оставаться ворами и коррупционерами. Путин им гарантирует».
До речі, Богачев інколи попереджає знайомих правозахисників та активістів донецького майдану, щоби в той чи інший день вони не брали участь у масових заходах. Так і каже – заплановано труп, тож краще сьогодні на мітинг не ходити. Це не жарт і не перебільшення – недавно Богачев врятував від неминучої смерті кількох моїх друзів, завчасно попередивши їх про те, що учасників проукраїнського мітингу будуть забивати арматурою. Довідавшись про таке, активісти вирішили взагалі на мітинг не йти. Але бійку було заплановано та оплачено, тож привезені Богачовим «тітушки» урешті-решт натовкли пики один одному.
Втім, якою не є важливою для Ахметова діяльність Богачова й Левченка, без підтримки міліції погроми в Донецьку влаштувати неможливо. Хоча б тому, що «туристів» з Росії багато не завезеш. Тож по міліцейських картотеках підлеглі Пожидаєва (новопризначений начальник ГУМВС України в Донецькій області – колишній керівник служби безпеки належної Ахметови «Донецкой топливно-энергетической компании») набирають «тітушек» з числа раніше судимих мешканців області. Окрім того, у мусорів є ще чимало роботи: по-перше, вони супроводжують на місце мітингів легкові автомобілі без номерів, що привозять для «тітушек» арматуру, біти, піротехніку. По-друге, захищають щитами сепаратистів під час погромів, як це було 16 березня в ході штурму «тітушками» обласної прокуратури, щоби ніхто не кинув у гопників каміння. І, саме приємне, донецькі мусора разом з «тітушками» катують активістів Майдану прямо в Донецькому міському управлінні міліції.
Наприклад, зараз у вкрай важкому стані у відділенні нейрохірургії перебуває 30-ти річний донеччанин Євген Демченко, за професією – будівельник. 13 березня він брав участь мітингу на підтримку державного суверенітету України. Вже по завершенні мітингу на активістів напали бандити, привезені Богачовим і Левченком під охороною мусорів. Озвірілі гопники, набрані за розпорядженням Пожидаєва з числа місцевого криміналітету, а також завезені з Ростовської області, вбили одну людину й покалічили кілька десятків. Ось, як це відбувалось.
Євгенові бандити розбили голову, після чого його підібрали мусора, кинули в машину та привезли в Донецьке міське управління міліції. Тут, прямо в черговій частині, двоє мусорів разом з якимсь «тітушкою» в масці катували хлопця за те, що він «бандера», ледь не забивши його до смерті. Після того, як мусора проломили Демченку голову, вони викинули його з міліції помирати. Чудом хлопця вдалось врятувати.
Це було в ніч з 13 на 14 березня 2014 року. Лише 17 березня Євген, в якого пошкоджено центр мовлення в головному мозку, зміг розповісти лікарям, що з ним робили в міліції.
Втім, мусора катують не всіх. Наприклад, Сергія Голубчикова, який надавав на донецькому майдані медичну допомогу як волонтер і якого в ніч на 14 березня також побили «тітушки», «правоохоронці» пожаліли. Калічити не стали. Натомість відібрали в нього мобільний телефон, переписали контакти всіх його знайомих і пообіцяли, що тепер всім цим «бандерам» гаплик.
Від погромів до погромів
Чого, власне, домагається Ахметов, заливаючи кров’ю тротуари в своєму рідному місті та влаштовуючи погроми адміністративних будівель? – Він хоче в Росію разом з Донбасом? – Ні, звісно. Йому потрібні гарантії власної безпеки, а найкращою гарантією для нього є федералізація України. Тоді Донецька область знову перетвориться на паханат, обласна рада називатиметься «законодательное собрание» (звісно, російською мовою, бо ненависну Ахметову українську тут заборонять) й буде ухвалювати закони, підготовлені менеджерами «Уважаємого». Прокурори, судді, міліціонери та всілякі відповідальні чиновники призначатимуться за парканом Донецького ботанічного саду. Ну, а Києву – так вже й бути – Рінат Леонідович залишить право приймати вірчі грамоти від послів іноземних держав.
Загнаний у глухий кут, Ахметов буде зараз битись за федералізацію до останнього патрону. Тим більше – після арешт у Відні Дмитра Фірташа, внаслідок чого стало зрозумілими, що в Європі від правосуддя не заховаєшся. Федералізація України для Ахметова – завдання максимум. Завдання мінімум – поставити на чолі обласної прокуратури та облуправління СБУ своїх людей (міліцію Ахметов вже прикупив, суди й так давно належать «Люксу»). Саме тому 16 березня, отримавши дозвіл адміністративного суду Донецької області на проведення сепаратистських мітингів, мусора повели гопників спочатку штурмувати прокуратуру, потім – СБУ, а потім – офіс давніх ворогів Ахметова, корпорації ІСД.
До міліції, завдяки Авакову, у сепаратистів претензій не має, але їм, виявляється, заважає присланий з Києва без погодження з Ахметовим прокурор Франтовський та поставлений на управління СБУ колишній керівник служби безпеки ІСД Іванов. А ще Ахметову не подобається мер Маріуполя Юрій Хатлубей, який відмовився в лютому їхати на збіговисько сепаратистів у Харків. Тож найближчим часом слід очікувати на погроми в Маріуполі. Якщо, звісно, в Києві, нарешті, не зрозуміють, що з сепаратизмом в Україні можна покінчити за допомогою лише однієї ракети класу «земля-земля» — за умови, якщо вона поцілить на територію Донецького ботанічного саду.
Володимир БОЙКО
http://ord-ua.com/2014/03/19/avtonomna-respublika-lyuks/?lpage=1
