Від інформаційного конструювання окремої регіональної ідентичності до спроби створити маріонеткову «народну республіку». Як Кремль намагався використати південь Одещини для дестабілізації України, чому цей сценарій провалився і як його ідеологічна складова продовжує жити в умовах повномасштабної війни.
Російська агресія проти України ніколи не обмежувалася лише військовими операціями. Паралельно з окупацією територій Москва систематично створювала й підтримувала політичні, інформаційні та псевдоісторичні конструкції, покликані поставити під сумнів український суверенітет, розколоти суспільство та підготувати ідеологічне виправдання для подальшого втручання.
«ДНР», «ЛНР», «Новоросія», «Республіка Крим» та «Бессарабська народна республіка» — різні за масштабом і способом реалізації, але споріднені за своєю політичною логікою проєкти. Їх об'єднує спроба представити частини суверенної України як нібито окремі політичні утворення, що мають власні інтереси, відмінні від інтересів української держави, а отже, начебто можуть бути виведені з-під її юрисдикції.
У цій системі особливе місце посідає проєкт «Бессарабія», спрямований на південь Одеської області — багатонаціональний регіон із власною складною історією, який російські політтехнологи намагалися перетворити на плацдарм для сепаратистського експерименту.
Його історія демонструє, як географічна назва може ставати інструментом політичного конструювання, як історичні маніпуляції використовуються для виправдання територіальних претензій і чому провал конкретної сепаратистської операції ще не означає зникнення її ідеологічного підґрунтя.
1. Від «Новоросії» до «Бессарабії»: як створювалися російські проєкти розколу України
Ідея штучного виокремлення півдня Одещини не виникла на порожньому місці у 2015 році. Вона стала частиною значно ширшої російської стратегії, яка формувалася задовго до початку відкритої агресії проти України.
Ще на початку 2000-х років проросійські політичні та інформаційні середовища почали активно використовувати регіональні, історичні й етнокультурні відмінності для формування альтернативних політичних ідентичностей. Згодом ці підходи були масштабовані та використані під час російської агресії 2014 року.
Після окупації Криму та початку війни на Донбасі Кремль перейшов до системного створення псевдореспублік, які мали імітувати внутрішні українські конфлікти. Їхня поява супроводжувалася інформаційними кампаніями, що представляли російське втручання не як агресію сусідньої держави, а як нібито підтримку місцевого населення, яке прагне самовизначення.
На півдні України аналогічну роль мав відіграти проєкт «Бессарабія».
Важливо розуміти: йшлося не просто про створення чергової сепаратистської організації. Російські організатори намагалися сформувати цілу систему політичних, інформаційних та історичних аргументів, які мали б обґрунтувати існування окремого регіонального утворення, його нібито конфлікт із Києвом і необхідність зовнішнього втручання.
У цьому сенсі «Бессарабія» була не ізольованою ініціативою, а регіональною адаптацією загальної кремлівської технології дестабілізації України.
2. Топоніміка як зброя: навіщо Кремлю знадобилася «Бессарабія»
Одним із ключових елементів цього проєкту стало просування назви «Бессарабія» як політичного маркера, покликаного відокремити південь Одеської області від решти України.
Тут необхідно розрізняти історичну географічну назву та її політичне використання. Сам факт уживання історичного топоніма не свідчить про сепаратизм. Проте в російській імперській і радянській традиціях назва «Бессарабія» набула специфічного адміністративного й політичного змісту, а її сучасне використання в пропагандистських конструкціях нерідко супроводжується спробами витіснити український історичний контекст.
Показовим є те, що після захоплення Російською імперією у 1812 році частини територій Молдавського князівства між Прутом і Дністром імперська адміністрація почала закріплювати за ними назву «Бессарабська область», а згодом — «Бессарабська губернія». Водночас історичні землі Буджака мали власну історію, пов'язану з ногайськими татарами, османським періодом, Молдавським князівством і козацькою присутністю.
Підміна цієї складної історії спрощеною схемою «російського освоєння» регіону створює сприятливий ґрунт для імперських маніпуляцій.
У пропагандистському трактуванні «Бессарабія» перетворюється на нібито однорідну територію з окремою політичною долею, яку можна протиставити Україні. Історичні зв'язки регіону з українськими землями, його козацька спадщина та досвід перебування у складі інших держав відсуваються на другий план.
Це не випадковий наслідок історичних неточностей, а механізм політичного конструювання: спочатку територію виокремлюють у свідомості людей, потім їй приписують особливі інтереси, а зрештою намагаються використати ці відмінності для обґрунтування сепаратистських вимог.
Географічна назва в такій системі стає інструментом політичної інженерії. Вона допомагає створити ілюзію, ніби йдеться не про відокремлення частини України, а про відновлення якогось нібито природного історичного порядку.
3. 2014–2015 роки: підготовка сепаратистського сценарію на Одещині
У квітні 2015 року з'явилися повідомлення про створення так званої «Народної ради Бессарабії». Під цією назвою просувалися ініціативи, які подавали себе як представництво інтересів багатонаціонального населення півдня Одещини.
Однак за зовнішньою риторикою про захист культурних прав і місцевого самоврядування правоохоронці виявили ознаки підготовки антиконституційних дій.
30 квітня 2015 року радник голови СБУ Маркіян Лубківський повідомив про викриття масштабної сепаратистської діяльності, спрямованої на відокремлення Одеської області від України. За його словами, було зірвано реалізацію кількох проєктів, серед яких «Одеська народна республіка», «Народна рада Бессарабії» та «Порто-Франко». Під час операції затримали близько 20 осіб і провели 17 обшуків.
Ці події засвідчили, що йшлося не про звичайну політичну дискусію щодо адміністративного устрою, а про організовану діяльність, спрямовану на підрив територіальної цілісності держави.
Що планували організатори?
У червні 2016 року тодішній голова СБУ Василь Грицак повідомив, що у 2015 році планувалося створити «Бессарабську народну республіку» на базі дев'яти районів Одеської області. За його словами, сценарій передбачав підрив двох мостів до квітня 2015 року.
Ця деталь особливо важлива. Вона свідчить, що організатори розглядали не лише інформаційне проголошення сепаратистського утворення, а й можливість фізично порушити транспортне сполучення та ускладнити контроль української влади над територією.
У разі успіху такий сценарій міг би призвести до:
створення штучного осередку політичної нестабільності на півдні України;
блокування транспортних комунікацій і послаблення державного контролю;
провокування міжетнічних та міжрегіональних конфліктів;
використання місцевих протестів як приводу для зовнішнього втручання;
відволікання українських сил безпеки від інших напрямків російської агресії;
подальшого висунення вимог щодо автономії або відокремлення території.
Таким чином, «Бессарабська народна республіка» мала стати ще одним інструментом розчленування України за зразком уже створених Росією псевдодержавних утворень.
4. Російське фінансування та придністровський слід
Причетність російських структур до сепаратистської діяльності на Одещині була одним із центральних елементів повідомлень СБУ у 2015 році.
17 червня Служба безпеки заявила про блокування спроби поширення руху «Народна рада Бессарабії», інспірованого представниками російських спецслужб. За інформацією відомства, координатором руху був громадянин Росії, колишній керівник підрозділу міністерства державної безпеки невизнаного Придністров'я, який перебував у Москві.
Під час обшуків правоохоронці вилучили документи, які, за даними СБУ, могли використовуватися для фінансування антиукраїнської діяльності, а також комп'ютерну техніку, банківські картки, інформаційні матеріали та понад 500 примірників сепаратистської газети «Новороссия». Серед вилученого були тексти так званої «конституції Бессарабської народної республіки» та маніфесту «Народної ради Бессарабії».
Ці матеріали вказують на те, що організатори готували не просто протестну кампанію, а повноцінну імітацію державного утворення — зі своєю політичною декларацією, конституційними документами та інформаційним супроводом.
Особливе значення мав придністровський напрямок. Невизнане Придністров'я протягом десятиліть залишається одним із інструментів російського впливу в регіоні, а його політичні та силові структури мають досвід підтримки проросійських мереж за межами власної території.
Залучення діячів, пов'язаних із цим середовищем, до проєкту «Бессарабія» вписувалося в ширшу модель російської гібридної експансії, за якої місцеві організації, громадські рухи та псевдополітичні ініціативи використовуються як прикриття для зовнішнього управління.
5. Багатонаціональність як інструмент маніпуляції
Одним із головних аргументів сепаратистської пропаганди стала етнічна строкатість півдня Одеської області.
У Буджаку проживають українці, болгари, гагаузи, молдавани та представники інших національних спільнот. Їхня культурна самобутність, мовні традиції та історичний досвід є невіддільною частиною українського суспільства.
Проте російські пропагандисти намагалися представити цю багатонаціональність як доказ нібито штучності української державної належності регіону.
У межах такої риторики поширювалися твердження про начебто утиски національних меншин, примусову українізацію, загрозу культурній ідентичності та необхідність створення окремої автономії.
Ця технологія не нова. Вона використовувалася Росією в різних регіонах України, де мовні, культурні або історичні особливості населення намагалися перетворити на політичний конфлікт.
Найбільша маніпуляція полягала в підміні понять: право на збереження мови, культури й традицій подавалося як право на відокремлення від держави.
Насправді багатонаціональність Буджака не суперечить його українській політичній належності. Навпаки, вона є свідченням історичного розвитку регіону та його здатності об'єднувати різні спільноти в межах однієї держави.
Російський проєкт намагався перетворити цю особливість на слабкість України, використовуючи національне різноманіття не для захисту прав громад, а для створення штучних ліній розколу.
6. Міф про «цивілізаторську місію» Російської імперії
Іншою важливою складовою проєкту стала романтизація російського імперського минулого.
У пропагандистських матеріалах історія Буджака нерідко подається як історія нібито безлюдного або відсталого простору, який Російська імперія «освоїла», «цивілізувала» та захистила від зовнішніх загроз.
Цей міф має конкретну політичну функцію: він створює враження, ніби саме російська влада надала регіону історичне право на існування, а отже, сучасна Україна нібито лише тимчасово контролює територію, яка за своєю суттю пов'язана з Росією.
Однак реальна історія Буджака значно складніша.
До російської анексії 1812 року тут існували поселення, господарські зв'язки, політичні структури та культурні традиції, сформовані протягом багатьох століть. Регіон був пов'язаний з історією Молдавського князівства, Османської імперії, ногайських татар і козацтва.
Російське завоювання не було мирним «освоєнням порожніх земель». Воно супроводжувалося зміною політичного устрою, витісненням попередніх спільнот, переселеннями та імперською політикою контролю над населенням.
Особливо показовою є доля ногайських татар, які зазнали масштабного витіснення з регіону внаслідок російської експансії. Ця сторінка історії практично зникає з пропагандистської картини «мирного освоєння».
Так само замовчується складна історія українського козацтва, молдавських громад та інших народів, які формували культурне обличчя Буджака задовго до встановлення російської влади.
Романтизація імперського минулого — це не просто спотворення історії. Це спроба перетворити колишню окупацію на аргумент для сучасних територіальних претензій.
7. Чому сепаратистський бліцкриг провалився
Початкова фаза проєкту «Бессарабія» зазнала стратегічної поразки.
У 2015 році російським організаторам не вдалося повторити на Одещині кримський або донбаський сценарій. СБУ виявила та заблокувала ключові елементи сепаратистської мережі, затримала причетних осіб і вилучила матеріали, які свідчили про підготовку незаконного проголошення нового утворення.
Українська держава зберегла контроль над регіоном, а спроба створити «Бессарабську народну республіку» не переросла у збройний конфлікт.
Проте було б помилкою вважати, що провал цієї операції означав остаточне зникнення російського інтересу до півдня Одещини.
Зірвано було конкретний сценарій захоплення влади, але не саму стратегію інформаційного та політичного впливу.
Росія й надалі розглядала Одесу та прилеглі території як важливий напрямок своєї експансії, використовуючи для цього пропаганду, історичні міфи, маніпуляції суспільними настроями та мережі проросійських комунікацій.
8. Повномасштабне вторгнення: від сепаратистської республіки до інформаційної окупації
Після 24 лютого 2022 року характер російської діяльності на півдні України змінився. Замість спроб швидко створити маріонеткові органи влади на перший план вийшли військова агресія, ракетний терор, інформаційні операції та спроби деморалізації населення.
Проте основні пропагандистські наративи залишилися впізнаваними.
Російська пропаганда продовжує представляти Одесу як нібито «російське місто», заперечувати самостійність української історії, маніпулювати трагедією 2 травня 2014 року та поширювати твердження про начебто неминучість російського контролю над півднем України.
У травні 2025 року Центр протидії дезінформації при РНБО України попереджав про активізацію російських інформаційних операцій до чергової річниці трагедії в Одесі. Серед прогнозованих напрямів кампанії були спроби дискредитації України, поширення маніпулятивних матеріалів та просування наративу про Одесу як нібито російське місто, яке має бути «звільнене» російськими військами.
Паралельно російські інформаційні мережі використовують соціальні проблеми, мобілізацію, економічні труднощі та наслідки війни для посилення недовіри до української влади.
У 2025 році українські медіааналітики фіксували активність проросійських Telegram-мереж, які поширювали маніпуляції щодо Одеси та регіону. Зокрема, було встановлено російський контроль над окремими каналами, що маскувалися під місцеві інформаційні ресурси.
Це вже не обов'язково пряма пропаганда «Бессарабської народної республіки». Проте такі інформаційні операції створюють середовище, у якому старі сепаратистські ідеї можуть знову отримати політичне застосування.
9. Відродження «Народної ради Бессарабії»: чи справді проєкт залишився в минулому?
.jpg)
Окремої уваги заслуговують повідомлення про нову активізацію структур, пов'язаних із «Народною радою Бессарабії».
У матеріалі LB.ua від 6 листопада 2025 року, присвяченому так званому «бессарабському фактору» в одеській політиці, описано спроби відновлення відповідної організаційної активності. У публікації згадуються заходи під назвою «установча конференція Народної ради Бессарабії», що відбувалися в Одесі в березні 2025 року, а також діяльність організації «Союз придністровців України», пов'язаної з Дмитром Соїним — колишнім діячем придністровських структур, який перебуває в Москві та займається пропагандистською діяльністю.
Ці обставини дають підстави говорити про спроби реанімації старих політичних конструкцій, хоча сам факт проведення конференції не означає відновлення повноцінної сепаратистської мережі чи наявності реальної суспільної підтримки такого проєкту.
Важливо й те, що сучасні спроби використовувати риторику культурної автономії або захисту національних спільнот не можна автоматично ототожнювати з правами самих цих спільнот. Необхідно розрізняти законні ініціативи місцевих громад і політичні проєкти, які використовують етнічну тематику для досягнення цілей, пов'язаних із російським втручанням.
Проте сама поява таких заходів у період повномасштабної війни та на тлі активної російської пропаганди свідчить про те, що ідеологічний ресурс проєкту «Бессарабія» не вичерпаний.
10. У якому стані проєкт перебуває у 2026 році?
Станом на вересень 2026 року ситуацію доцільно оцінювати за кількома напрямами:
Сценарій створення «Бессарабської народної республіки» у 2015 році - Провалений
Початковий план сепаратистського захоплення влади на півдні Одещини був зірваний українськими правоохоронними органами. Жодного такого утворення не створено.
Інформаційно-пропагандистська складова - Триває
Російські ресурси продовжують просувати наративи про «російську Одесу», маніпулювати історією регіону та використовувати місцеві проблеми для дискредитації України. Ці тенденції зафіксовані українськими медіааналітиками у 2025 році.
Організаційне відродження старих сепаратистських структур - Потребує уваги
Повідомлення про заходи «Народної ради Бессарабії» у 2025 році та зв'язки окремих організаторів із придністровським середовищем вказують на збереження інтересу до цієї політичної конструкції.
Наявність нового масштабного плану збройного заколоту - Не підтверджено
Відкриті джерела не дають достатніх підстав стверджувати, що у 2026 році реалізується аналогічний за масштабом сценарій захоплення території, який готувався у 2015 році. Поточну загрозу слід оцінювати насамперед через підтверджені факти діяльності інформаційних та організаційних мереж.
* * *
Отже, говорити про повне зникнення проєкту «Бессарабія» передчасно. Водночас некоректно стверджувати, що його початковий сепаратистський сценарій сьогодні реалізується в тому самому вигляді.
Росія адаптує свої методи до обставин війни. Там, де не вдалося створити псевдореспубліку силовим шляхом, продовжують використовувати інформаційні інструменти, історичні маніпуляції та спроби впливати на регіональну ідентичність.
Висновок. Боротьба за Буджак — це також боротьба за історію та ідентичність
Історія російського проєкту «Бессарабія» — це приклад того, як Кремль намагається перетворювати географічні назви, етнокультурні відмінності та історичні суперечності на зброю проти української державності.
У 2015 році цей проєкт мав цілком конкретну політичну мету: відірвати частину Одещини від України та створити ще одну маріонеткову територію під російським контролем. Цей сценарій провалився. Але його ідеологічна основа — заперечення української суб'єктності, романтизація імперського минулого, конструювання штучних регіональних протиставлень — продовжує використовуватися російською пропагандою.
Саме тому протидія цьому проєкту не може обмежуватися лише діяльністю правоохоронних органів. Вона потребує системної роботи з історичною пам'яттю, топонімікою, регіональною ідентичністю та інформаційним простором.
Буджак не потребує вигаданої політичної окремішності, щоб зберігати свою культурну самобутність. Його історія не починається з російської анексії 1812 року, а його багатонаціональність не є підставою для сумнівів у належності до України.
Російський проєкт «Бессарабія» провалився як спроба територіального відокремлення, але боротьба за те, як населення півдня Одещини сприймає власну історію, триває. І саме в цій боротьбі вирішується, чи зможе Кремль знову використати імперські міфи для виправдання своєї агресії.
Основні джерела для статті
Укрінформ: В Одесі затримали 20 сепаратистів, які хотіли створити «Бессарабію» (30 квітня 2015 року).
Українська правда: СБУ заблокувала спробу поширення сепаратистського руху «Народна рада Бессарабії» (18 червня 2015 року).
Українська правда: Грицак розповів про спроби створити «Бессарабську народну республіку» (10 червня 2016 року).
Центр протидії дезінформації: прогноз інформаційних загроз на першу половину травня 2025 року.
Інтент: Як російська пропаганда намагається завоювати Одесу — еволюція кремлівських наративів за три роки повномасштабної війни (11 березня 2025 року).
LB.ua: Геннадій Труханов і бессарабський фактор (6 листопада 2025 року).
Інтент: Telegram-канал «Типова Одеса» визнав російський контроль (26 квітня 2025 року).
Немає коментарів :
Дописати коментар