02.11.13

Про майбутнє ЄС та багатополярність

Бесіда з Аленом де Бенуа

Ви тривалий час підтримували ідею побудови федеративної Європи. Але Європу яку нам нині підсовують більше відганяє якобінством. Яка ваша думка на це?

Ті, хто описує Євросоюз як «федеративну Європу» показує цим, що й гадки немає що становить собою федералізм, особливо тотальний федералізм, за визначенням Александра Марка, Роберта Арона та Дениса де Ружмона. В федеративній системі проблеми мусять розв’язуватись на найнижчому можливому рівні, і тільки за умови, що рішення не можливо прийняти на нижчому рівні, справа передається нагору. Цей принцип зветься субсидіарністю чи достатньою компетенцією. Євросоюз збудований на протилежних засадах, а саме на принципі компетенції всюдисущої: Брюсельська комісія, чиї члени не мають жодної демократичної легітимності, самостійно приймають рішення майже всіх питань на всіх рівнях. Саме тому Європи є до своїх глибин якобінською.

Від самого початку, європейська інтеграція провадиться всупереч здоровому глузду. Вона зосередилась на торгівлі й промисловості замість політики і культури. Після падіння Радянської системи, замість пошуку шляхів розбудови своїх політичних структур, Євросоюз вирішив розширитись за рахунок країн, що передовсім хотіли зближення з НАТО, що відтак вилилось в його імпотенції та паралічі. Й насамкінець, мета цього утворення так і не була чітко визначена. Чи є це створення європейської потуги, з чітко визначеними кордонами, здатної відігравати власну роль в багатополярному світі, а чи євро-ринок збудований в безкрайні простори вільної торгівлі, без жодного інтересу до геополітики? Криза в Європі далі ускладнила справи. Країни (та регіони) поволі втрачають їхній суверенітет, який зникає мов у чорній дірі, проте жодного європейського суверенітету натомість не постає.

Ви також підтримували співпрацю між Європою та тим, що прийнято називати «третій світом», тобто країнами, які нині звуться «ті, що розвиваються». Оглянувшись назад, чи ви й досі дотримуєтесь цієї позиції, і яка ваша думку про останній саміт BRICS (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР)?

Моя книга «Європа, Третій світ, спільна боротьба» (“Europe, Tiers monde, même combat”, Robert Laffont, 1986) обстоює ідею самостійної Європи з опорою на країни третього світу, що також прагнуть зберегти свою незалежність від блоків. Це було доба «неприєднання». Я хотів, щоб Європа не включала себе ані в радянську, ані в американську сфери впливів. Я також симпатизував країнам, які на відміну від нас, не винищили свої традиційні суспільства.

Мені згадалось як в своїй промові в Дакарі, ця потвора Саркозі, гордий нащадок Просвітництва, критикував африканців за їх бажання бути «гармонії з природою» та відсутність місця в їх уяві для «ідеї прогресу». Я б радше похвалив їх за це. Сьогодні світ змінився, але мої міркування лишаються незмінними. Я з симпатією дивлюсь на зміцнення «країн, що розвиваються», і останній саміт BRICS – альтернативи Бреттон-Вудсу та Давосу – слугує тому доказом. Великим питанням на сьогодні є чи буде новий «номос Землі» універсамом чи плюріверсумом, іншими словами, чи рухаємось ми до одно полярного світу підпорядкованого американській таласократії, чи то багатополярного світу, в якому великі культурні і цивілізаційні центри відіграватимуть роль полюсів регуляції проти глобалізації. Викорінення колективних особливостей, поступова відмова від народів і культур на користь велетенському однорідному глобальному ринку, на мою думку, є однією з найбільших сучасних загроз. Людство є багатим виключно завдяки власній різноманітності. Вихід на світову арену країн колишнього Третього світу може допомогти нам її зберегти.

Подібним чином, теперішня Європейська комісія виглядає заплідненою нордичним духом, який є водночас пуританським – політично коректним, нездоровим щодо суспільного прогресу, та лібертаріанським, як того вимагає англо-саксонська капіталістична традиція. І це створює, по суті, враження, що її нападки спрямовано проти країн «PIGS» (Португалія, Італія, Греція та Іспанія) [гра з англ. словом «pigs» – свині – прим.пер.], де мешкають народи католицької та православної культури, які працюють щоб жити, в той час як інші живуть щоб працювати. Чи я помиляюсь?

Те, що ви кажете не позбавлене правди, проте дещо поверхово. Як сказав Вольтер: «коли діло доходить до грошей, всі стають однакової віри». На жаль, багато людей переконані, що гроші і валюта суть одним і тим самим. Гроші це універсальний еквівалент, що може звести будь-яку якість до кількості більшого чи меншого порядку. В світі, де речі виробляються виключно з метою купівлі та продажу, влада грошей не від’ємна від антропологічної моделі Homo economicus, керованої виключно бажанням постійного максимізації свого матеріального зиску. Панівний тип нашого часу, тип нарцисичний та недорозвинений, природно покладається на аксіоматику прибутку, яка прагне звести всі цінності до ціни обміну. Однак, мені здається, не важливо на Півдні чи на Півночі Європи, народні маси дотримуються переконання, що здатність людських істот діяти незалежно від їх власних егоїстичних інтересів лишається основою будь-якого належного ставлення. З цього приводу, я звертаю вашу увагу на останню книгу Жана-Клода Мішеа (Les mystères de la gauche : de l’idéal des Lumières au triomphe du capitalisme absolu, Climats, 2013).

Переклад ОБ спеціально для Zentropa.net

http://zentropa.net/intervyu/sarkozi-dorikaye-afrikantsyam-v-tomu-za-shho-ya-yih-povazhayu.html

Джерело: http://openrevolt.info/2013/04/28/alain-de-benoist-sarkozy-blames-the-africans-for-the-reason-i-congratulate-them/


Немає коментарів :

Дописати коментар