19.07.18

Слава Україні. Що образило Росію

Чотири роки інформаційної війни Кремля не переконали міжнародні медіа двічі думати, перш ніж висвітлювати українську тематику. Чи зробила висновки Україна?


Двоє гравців з футбольної команди Хорватії, записуючи 9-секундний відеоролик після перемоги над Росією у чвертьфіналі ЧС-2018, доповнили його патріотичним слоганом «Слава Україні». Як екс-гравці київського «Динамо», вони вірили, що надсилають дещо зухвале та в основному цілком безневинне послання своїм українським друзям. Але для мільйонів нажаханих оглядачів у Росії це відео несло в собі ніщо інше, як шкоду – пряму образу національній гордості, цілком у дусі ери нацистів.

Історично безграмотна інтерпретація вислову «Слава Україні» ідеально лягає в парадигму поглядів сучасної Росії, яка воліє розглядати все те, що відбувається в Україні, крізь вузьку та спотворену призму українського поствоєнного руху за незалежність. Згідно з цією збоченою логікою, «Слава Україні» – це фашистське гасло, яке набуло найбільшої популярності в лавах української повстанської армії. Тобто тої сили, яка на початку Другої світової війни уклала короткотривалий альянс з німцями-загарбниками, а затим – решту часу аж до кінця війни – протистояла як нацистським, так і радянським солдатам.

Тривалий час ці повстанці були головними персонажами кремлівської пропаганди, що намагалася виправдати своє вторгнення в Крим та на Схід України, змальовуючи український патріотизм як явище колективної реінкарнації гітлерівської орди. Насправді, це повелось ще з часів СРСР, де у відповідь на український рух за незалежність пропаганда повсякчас прозивала українських патріотів фашистами, а «Слава Україні» – їхньою версією «Хайль Гітлер». 
Інформаційний вплив Москви
на світові уявлення про Україну триває
Такий погляд ніколи не був історично точним, але останніми роками трактування цього вислову еволюціонувало до абсурду. Слова «Слава Україні» – це аж ніяк не продукт Другої світової війни, і зародились ще задовго до 1940-х. Своїм корінням вислів сягає початків XX століття, який в ході національного руху за свободу з ентузіазмом брали на озброєння різні військові формування, удаючись до невдалої спроби заснувати державу, що в хаосі більшовицької революції вилилось у короткочасне існування кількох українських республік. З тих пір вислів існував на побутовому рівні, ще раз здобувши популярність протягом винятково інтенсивного періоду формування української нації, відомого як «перебудова», а також Революції Гідності 2013-2014 років. Сьогодні «Слава Україні» – це нічим особливо не примітний патріотичний рефрен, який тут використовують усі: від політиків і зірок до високопоставлених гостей та дипломатів. У цьому контексті його цілком можна прирівняти до висловів «Хай живе Франція» чи «Боже, благослови Америку».

Єдині, кого цей вислів досі може шокувати чи образити, – це ті, хто розглядає українську незалежність як форму небезпечного екстремізму. Це пояснює ту люту російську реакцію на хорватське відео на ЧС-2018, а також ставить серйозні питання щодо способу, в який міжнародні медіа розповідали світу про цей випадок.

Багато ЗМІ, не вдаючись до критичного мислення, застосували дезінформаційну характеристику Кремля, називаючи «Слава Україні» антиросійським націоналістичним слоганом, що бере свій початок з фашистського руху XX століття. Це має бути чимсь на кшталт будильника для тих, хто думає, що російська дезінформація втрачає свою властивість вводити в оману. У той час, як настороженість міжнародної спільноти до тактик гібридної війни Кремля різко та стрімко зростала з часів 2014-го, коли справа доходить до висвітлення України – всі дороги і досі ведуть у Москву.

Найбільш вражаючий приклад цієї тенденції наводить британська газета Independent, у чиєму матеріалі про хорватський скандал було стільки кремлівських кліше, що його цілком можна було ретранслювати на російському англомовному телеканалі RT. Мабуть, найбільш пам’ятним місцем є опис слів «Слава Україні» як «вислову, який продовжують використовувати антиросійські українські націоналісти з часів перевороту на Майдані в 2014-році». Ще одне британське видання The Sun характеризує вислів «як гасло армії та тих націоналістів, що протистоять територіальним претензіям Росії в країні». У той же час Bloomberg опублікував колонку, де повторюються неправдиві російські заяви про походження вислову часів Другої світової війни, та беззаперечно стверджується, що «це традиційне вітання українських націоналістів, вперше застосоване прихильниками Другої світової війни в еру сепаратиста Степана Бандери». Той факт, що всі ці рутинні описи є відлунням офіційної російської риторики, свідчить про те, що інформаційний вплив Москви на світові уявлення про Україну продовжується.

І це, звісно, не сенсація. З часу розвалу СРСР матеріали міжнародних ЗМІ про Україну страждали від перенасичення російськими стереотипами, зокрема, через те, що писали їх московські кореспонденти, яким за звичкою довіряли висвітлювати ці теми. Позаяк Росія та Україна нині перебувають в стані непроголошеної війни, проблема написання статей на цю тему міжнародними журналістами, акредитованими у Москві, мала би стати очевидною. Та, на жаль, минула практика досі існує, а отже продовжує давати очікувано провальні результати.

Обмежена кількість інформації про Україну на міжнародних ресурсах та в академічних працях теж не грає на руку. Найчастіше це змушує тих, хто зацікавлений щось дізнатись про країну, звертатись до проросійських джерел, що найчастіше повторюють старі стереотипи, замість пропонувати реальну інформацію щодо специфіки існування України в пострадянські часи. І допоки Україна не зробить себе більш наближеною до англомовної аудиторії, ситуація залишиться такою ж. Врешті-решт, зайняті іноземні журналісти та перенавантажені міжнародні дослідники навряд чи винні у відсутності таких навиків як володіння українською мовою та знання нюансів місцевого життя, необхідних для розуміння заплутаного минулого та хитромудрого теперішнього.

У той час як чотири роки інформаційної війни Кремля вочевидь не переконали міжнародні ЗМІ двічі подумати, перш ніж довіряти висвітлювати українську тематику журналістам з Росії, цей досвід щонайменше навчив українців, що давати відсіч – це важливо. І у випадку зі «Слава Україні» лідерство у цій боротьбі взяло на себе посольство України в Лондоні, яке звернулось до соціальних мереж щоб задекларувати своє заперечення проти неправдивого висвітлення цієї теми у британській пресі. Результати обнадійливі: буквально через кілька годин на Independent з’явилась стаття з численними виправленнями. Аналогічні, основані на фактах, скарги щодо публікації неправильних карт, де Крим зображений частиною Росії, також отримують позитивну реакцію останні кілька місяців.

Нині відповідальність за власний захист на інформаційному полі битви лежить на Україні. Українські чиновники та активісти повинні використовувати вияви російської пропаганди в міжнародних ЗМІ як можливість інформувати та просвітлювати. Міжнародна неоднозначність України зробила її неабияк вразливою для дезінформаційної російської війни у 2014 році. Та відмовок, які дозволяли Росії монополізувати цю розмову, більше немає.

Пітер Дікінсон Науковий співробітник Atlantic Council, видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today

Оригінал

Немає коментарів :

Дописати коментар