Генконсул України критикує німців за хибні уявлення про Другу світову війну

Німецький важкий танк Tiger I у Харкові, Україна, 1943 рік

Німецькі історики донедавна переважно згадували лише Росію як жертву і переможця над нацизмом, а українці згадувалися ними часто у контексті колабораціонізму з нацистським режимом.

На цьому у коментарі агентству dpa наголосила генеральний консул України в Гамбурзі Ірина Тибінка.

За словами дипломата, навіть через майже 80 років переважна більшість німецького населення через брак інформації не розуміє глибокої травми, завданої Україні у Другій світовій війні, і немає жодного визнання високої ціни, яку заплатив український народ. І це – в країні, яка по суті є творцем такого поняття, як повоєнна культура пам’яті та головним виконавцем історичної справедливості, наголосила генконсул. А німецькі історики зазвичай згадували про українців лише у зв’язку з колабораціонізмом з нацистською Німеччиною, а образ мученика і переможця віддають Росії.

«Пам’ять про українських жертв Другої світової війни досі відсутня в підручниках історії в німецьких школах», – зауважила Тибінка.

Вона нагадала про понад 8 мільйонів убитих українців, 2,5 мільйона українських примусових робітників, тисячі українців, удостоєних звання «Праведники народів світу» за допомогу переслідуваним євреям, про чотири роки найжорстокіших боїв на українській землі та повністю зруйновані міста та села. Все це, підкреслила генконсул, потребує пам'яті та вшанування.

Он рассказал миру о сталинском Голодоморе

29 марта 1933 года, 27-летний британский журналист Гарет Джонс, вернувшийся из поездки по Советскому Союзу, выступил с заявлением о массовом голоде в СССР, которое было перепечатано многими газетами.

«Я прошёл по улицам сёл и 12 колхозов. Везде было слышно стенание: «У нас нет хлеба, мы умираем!» Это стенание было слышно по всей России: на Волге, в Сибири, Беларуси, на Северном Кавказе, в Средней Азии и в Украине». 

Особое внимание выпускник Кембриджа, мать которого была гувернанткой детей Джона Хьюза – основателя Юзовки, то есть Донецка – обратил на трагическую ситуацию в Украине. 

Впрочем, Джонс ещё в 1929 году, то есть задолго до Великого Голодомора, после первого посещения страны, где "так вольно дышит человек", начал бить в набат. 

Тогда он написал родителям: 

«Ситуация в Украине ужасная; всё паршиво, еды нет; угнетение, несправедливость, нищета. Я повидал кое-что настолько плохое, что меня просто бесит, когда я думаю о том, как люди типа Бернарда Шоу ездят туда, где их водят за нос. Они едят вдоволь, после чего возвращаются и называют Россию райским местом. Советское правительство — самое жестокое в мире. Крестьяне ненавидят коммунистов. Тысячи и тысячи лучших людей России были сосланы в Сибирь и в тюрьму на Соловках. На Донбассе условия невыносимые. Многие украинцы настолько ослабли, что не в состоянии работать». 

Вскоре после заявления британского журналиста о геноциде украинского народа и других народов сталинского концлагеря советские власти обвинили Джонса в шпионаже против СССР и закрыли ему въезд в «большевистский рай».

12 августа 1935 года, за день до своего 30-летия, Гарет Джонс был убит в Манчжурии агентами сталинского НКВД. 

История скреп

Зачем на «Мессершмитт»-110 ставили конструкции в виде рогов и почему их держали в секрете

Немцы опережали союзников во многих областях военных технологий, также они были впереди в создании самолетных бортовых радаров, хотя первые годы Второй мировой войны они провели полагаясь лишь на дневные истребители, наземные радары и прожекторы. Однако летом 1942 года они начали поставлять на вооружение истребители с собственным радаром.

Немецкий двухмоторный ночной истребитель Messerschmitt Bf.110-G-4/R3 периода Второй мировой войны.

В годы, предшествующие Второй мировой войне, в Германии началась глобальная программа по созданию новейших боевых самолетов. А одним из наиболее интересных проектов стал Messerschmitt Bf.110. Правда, сначала казалось, что эта машина полностью бесполезна, но когда ее немного переделали, то пользу от ее уникальности стало сложно переоценить.

Немецкий истребитель Messerschmitt Bf.110E из состава эскадры тяжелых истребителей ZG 76 ( (Zerstörergeschwader 76), только что вернувшейся с Балкан, лето 1941 года

В середине 1930-х годов сразу в нескольких странах Европы началась работа по созданию «универсального» боевого самолета. Это должна была стать тяжелая двухмоторная машина, которая могла как сбивать вражеские аэропланы, так и сбрасывать бомбы на наземные позиции. Немецкая концепция конструктора Вилли Мессершмитта вылилась в двухмоторный истребитель Messerschmitt Bf.110, получивший официальное прозвище Zerstörer («Разрушитель»).

Внутри кабины Bf-110 во время полёта

Машина впервые поднялась в воздух в 1936 году и в дальнейшем получила множество модификаций. Самолет оснащался авиапушками калибра до 37 мм, пулеметами, мог нести до 2000 килограмм бомбовой нагрузки.

Роковини спецоперації «Вісла»: що варто пам'ятати про примусові депортації українців

Комуністична етнічна чистка

Депортація українського населення в під час спецоперації «Вісла»

У XX столітті тоталітарні режими неодноразово намагалися «розв’язати українське питання», і примусові депортації були одним з інструментів такого «розв’язання». Спецоперація «Вісла» тривала 28 квітня по 29 липня 1947 року.

Військово-політична операція польської комуністичної влади стала інструментом етнічної чистки та полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель.

Вигнання нацистів із теренів Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні радянської влади чи комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним із інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.

9 вересня 1944 року маріонеткові Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.

«Денацификация Украины». Начало. Переселенцы из России в 1933 году прибывали в выморенные коммунистами искусственным голодом села на Востоке и Юге Украины

«Русский мир» в Украине. 

Секретное постановление Совета народных комиссаров СССР от 25 октября 1933 года.

Провести переселение 21.000 семей колхозников:

- 3.500 хозяйств в Донецкую область из Ивановской.
- 6.500 - в Днепропетровскую обл. из Западной области РСФСР.
- 4.500 - в Харьковскую обл. из ЦЧО.

К концу 1933 года из Западной области РСФСР в Днепропетровскую было отправлено 109 эшелонов с переселенцами и их товаром, из Центрально-черноземной области России в Харьковскую область — 80 эшелонов, из Ивановской в Донецкую — 44 эшелона, одновременно из Белорусской ССР в Одесскую область направили 61 эшелон из Горьковской области — 35 эшелонов с людьми.

Согласно архивным документам, в Донецкую (тогда распространялась и на территорию нынешней Луганской области), Днепропетровскую (к которой частично принадлежала и нынешняя Запорожская область) и Харьковскую области должны быть переселены колхозники из России, а в Одесскую (тогда распространялась и на территорию нынешних Николаевской и Херсонской областей) — из Беларуси и России.

Немцы громили РККА в 41-м году потому что в результате репрессий она лишилась практически всего квалифицированного командного состава

После политических «чисток» 1937-1941 годов РККА лишилась практически всего квалифицированного кадрового командного состава. Это одна из важных причин того, что немцы так её громили в 41-м году

После политических «чисток» 1937-1941 годов, в ходе которой РККА лишилась практически всего квалифицированного командного состава, уже на полковом уровне практически все командиры были вчерашними капитанами и майорами без академического образования, дивизиями командовали вчерашние, в лучшем случае, подполковники (а то и капитаны!), прыгнувшие туда с уровня батальона за год-два – и тоже без образования и какого-либо военного опыта, кроме строевой подготовки и политинформаций. Не верите? Читайте: «...Да что говорить, когда в тридцать девятом году мне пришлось быть в комиссии во время передачи Ленинградского военного округа от Хозина Мерецкову, был ряд дивизий, которыми командовали капитаны, потому что все, кто был выше, были поголовно арестованы» (© А. Василевский, после войны).

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» 1937–1938 РР. ЯК ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

 “VINNYTSIA TRAGEDY” OF 1937–1938 AS A CRIME OF THE COMMUNIST TOTALITARIAN REGIME 

Пономаренко А.Б., к.і.н., доцент кафедри суспільно-політичних наук

Вінницький національний технічний університет

Витягнуті з могил трупи розстріляних українців

Стаття присвячена дослідженню «Вінницької трагедії» – масових розстрілів радянських громадян органами НКВС СРСР у м. Вінниці протягом кількох років перед початком Другої світової війни. Вивчення політичних репресій сталінського тоталітарного режиму в СРСР досі залишається важливим завданням для істориків. Значення досліджень такої тематики зростає в контексті формування національної пам’яті українського народу. Особливо актуальними такі дослідження стають у час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Визначено причини та специфіку застосування масового терору на території Вінницької області напередодні Другої світової війни. Охарактеризовано розкопки масових поховань у 1943 р. та результати розслідування «Вінницької трагедії» у період немецької окупації. Дана оцінка наслідків цього розслідування для учасників та свідків після відновлення радянської влади на Поділлі. Доведено, що факт масових розстрілів радянських громадян у Вінниці, відомий в українській історії як «Вінницька трагедія» 1937–1938 рр., є беззаперечним злочином комуністичного тоталітарного режиму. Зазначено, що масові політичні репресії справили значний негативний вплив на суспільну правосвідомість у радянський та пострадянський період. Історична оцінка політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму періоду правління Й. Сталіна в сучасній незалежній Україні та Російській Федерації кардинально відрізняються. Ставлення українців до свого минуло є одним з аргументів, що спростовує російський наратив про «один народ». Вказано, що об’єктом агресії в сучасній інформаційній війні є історична пам’ять народу. Перемогу в сучасних війнах забезпечує нав’язування агресором власної картини світу та власної системи цінностей. Тому збереження української національної ідентичності та історичної пам’яті народу залишається для України екзистенціально важливим завданням. Ключові слова: «Вінницька трагедія», політичні репресії, Вінниця, комуністичний тоталітарний режим, історична пам’ять.

Украденная история Палестины

Документальный фильм «Большое книжное ограбление» проливает свет на незаконное присвоение Израилем не только палестинских земель и домов, но и всей письменной истории. 

Информация о прошлом хранится в государственных и секретных архивах Израиля, к которым у палестинцев просто нет доступа. Коренному населению остаются только воспоминания и рассказы стариков.

Буквально по крупицам пришлось собирать историю своей семьи и родной деревни живущей в изгнании палестинской художнице Нехад Хадер. Поиски истины стали для нее настоящим уроком истории своей страны.

«Я не застала свою бабушку по отцовской линии, – говорит Нехад. – Даже мой отец не помнит ее: она умерла, когда ему было шесть месяцев. То немногое, что мы знаем о ее короткой жизни, довольно трагично».

15 мая 1948 года, всего через несколько часов после того, как сионисты объявили о создании государства Израиль, ее бабушка с тремя детьми вынуждена была бежать из своей деревни Умм аль-Зейнат, недалеко от города Хайфа. 

Ее мужа вместе с другими мужчинами деревни забрали в тюрьму. Неизвестно, забрали их прямо из своих домов, или они были схвачены в соседней деревне Далият аль-Кармель, где пытались скрыться, когда к ним в Умм аль-Зейнат вошли сионистские бригады.

Резня в Старой Рафаловке

Имитация боевой активности была одной из причин преступлений партизан в отношении гражданского населения. Воевать с вражескими солдатами было очень непросто и весьма опасно. Совсем другое дело — уничтожать мирных граждан, объявляя их «вооруженным противником» (полицаями), а деревни — вражескими гарнизонами.

Деревенский житель, убитый партизанами на пороге своей хаты

Указания «Центра» требовали «уничтожения опорных пунктов противника». Но большинство партизанских командиров интерпретировали их по-своему. Вместо опорного пункта в деревне N они уничтожали саму деревню N. Ведь приказ не уточнял деталей. «Атаковать селение N» (подразумевая противника в нем)? Так мы и атакуем селение N! Постреляем местных, сожжем хаты и отрапортуем в ЦШПД* об «успешной реализации замысла». Своих-то безоружных в тысячу раз легче убивать, чем чужих вооруженных!

Бойня в Старой Рафаловке

Жуткие преступления совершили советские партизаны в Украине в селе Старая Рафаловка.

«Приведем рассказ Раисы Сидорчук, жительницы села Старая Рафаловка Владимерецкого района Ровенской области. Речь идет об уничтожении этого села отрядом Разведуправления Генштаба Красной Армии 13 октября 1943 года в разгар войны между бандеровцами и коммунистами. Но репрессии партизан против населения начались еще до создания УПА.

„Немцы наш городок огибали. Они в Новой Рафаловке, это километров за 15 от нас, стояли. А в лесах вокруг Старой Рафаловки вскоре зашевелились красные партизаны… Часто наведывались в наш городок. Называли себя партизанами „Дяди Пети“ (полковника А. Бринского — М.П.)…

Преступления партизан: советская легенда и действительность

Одна из многих пропагандистских постановочных фотографий времен войны

3 июля 1941 г. Сталин обратился к народу по радио со своей знаменитой речью и призвал его к беспощадной партизанской войне:

«На оккупированных врагом территориях необходимо создать пешие и конные партизанские отряды и диверсионные группы для борьбы с частями врага и развертывания партизанской войны. На оккупированных территориях необходимо создать для врага и всех его подручных невыносимые условия, преследовать и уничтожать их на каждом шагу, пресекать все их действия».

Начало советского партизанского движения было трудным, хотя первые сообщения звучали многообещающе. 2 июля 1941 г. Пантелеймон Пономаренко, первый секретарь Коммунистической партии Белоруссии докладывал: ’В Белоруссии развернулось партизанское движение, например в области Полесье в каждой деревне и в каждом колхозе есть свой партизанский отряд’. 10 дней спустя Пономаренко сообщал, что на оккупированной территории осталось 3 тысячи партизан. Кроме того, как утверждал он, партия почти ежедневно направляет на оккупированную территорию по 200 — 300 человек, чтобы организовывать партизанское движение. Сообщалось также о первых боевых успехах партизан.

Советский Союз глазами немецких солдат

Вольфганг Диверге

Советский Союз глазами немецких солдат.

Полевая почта с Востока.

   Diewerge Wolfgang, Deutsche Soldaten sehen die Sowjet-Union.

   Feldpostbriefe aus dem Osten. - Berlin: Wilhelm Limpert-Verlag, 1941.

Брошюра об ужасах большевизма

Выдержки

Содержание

·         Германские солдаты - свидетели против большевизма

·         Рай для рабочих

·         Дома и дороги

·         Правление больших шишек и евреев

·         Большевистские жертвы

·         Что бы солдаты сделали с "ворчунами"

·         Говорят бывшие коммунисты

·         Германия: прекраснейшая Родина

·         Спасибо Фюреру!

·         Заключение

“НАРОДНЫЕ МСТИТЕЛИ” - НАРОДУ

За годы гласности мы узнали немало новых, неожиданных, идущих вразрез с прежними представлениями фактов из новейшей истории. В частности, относящихся к годам Второй мировой войны. Партизанский террор против мирного населения остается пока еще малоизвестной страницей. Автор этих строк в ходе научной исследовательской работы столкнулся с большим количеством документов, рассказывающих об этом явлении в Западной Украине в 1943 году. Сопутствующие материалы дают основания предположить, что партизанский террор активно проводился и на других оккупированных территориях СССР.

Указания и показания

Значительная часть населения в Западной Украине и Прибалтике восприняла немецкую власть как меньшее зло в сравнении с изгнанными коммунистами. По мнению Кремля, таких "отступников" следовало безжалостно карать. Никого не волновало, что нацисты, в большинстве случаев, просто обязывали жителей населенных пунктов выставить старосту, бургомистра, определенное количество полицейских (обычно из расчета 1 полицай на 100 человек). Члены семей полицейских были заложниками нацистов - их репрессировали, если полицейский перебегал к партизанам. За сбор и сдачу немцам урожая отвечал, часто жизнью, прежде всего староста, а потом уже все село. Так или иначе, военно-полицейский и административно-хозяйственный коллаборационизм приобрел на оккупированных советских землях крупные масштабы уже с лета 1941 года.

Партизани Великої Вітчизняної: а чи був героїзм?

Командири одного з загонів Чернігівсько-Волинського з'єднання Олексія Федорова на привалі, 1943 р.

"Партизани тероризують місцеве населення у формі вбивств і мародерства"... "Місцеве населення має до нас велику ворожість, до німців - ще більшу"... Як брехали Федоров і Ко.

Історики давно піддають критиці радянські догми про партизанський рух в Україні. Завдяки таким дослідникам, як Кентій, Гогун, Білас, Сергійчук, громадськість дізналася про "народних месників" не тільки їх праведні справи, а й найбільш темний бік діяльності партизан: розбої, грабунки, насильство над мирними мешканцями, п`янки, гулянки, чвари між командирами загонів і багато іншого, про що і не підозрював радянський громадянин. Та і як він міг щось запідозрити, якщо йому доводилося вивчати історію партизанського руху за тенденційними документальними збірками або ж мемуарами керівників партизанських з`єднань. Виходячи з дій сьогоднішньої влади, нам мабуть знову доведеться повернутися до радянської методики вивчення історії.

Хотілося б докладніше поговорити про партизанську мемуаристику, по суті досі не досліджену з об`єктивних позицій.

Які позитивні наслідки підриву Каховської ГЕС

Підрив Каховської ГЕС став черговим терактом РФ. Але цей теракт несе в собі й позитивні наслідки для українців. "Не буває так зле, щоб на добре не вийшло"...

Каховське водосховище, що обслуговувало Каховську ГЕС, займало площу понад 2 тисяч кв. км. Воно було одне з шести великих водосховищ у каскаді на Дніпрі. Каховське водосховище в 60-х роках минулого століття побудували, щоб закрити Великий Луг.

Це – історична назва місцевості, що колись існували на лівому березі Дніпра, а також тягнулась широкою смугою вздовж правого берега від гирла річки Середня Хортиця. Вся ця місцевість належала Запорозькій Січі, а з Великим Лугом часто ототожнювали усе Запорожжя.

Великий Луг був затоплений водами Каховського водосховища у 1955–1957 роках, за винятком деяких ділянок. Тоді під воду пішли майже 90 українських сіл, які були осередком козаччини. За винятком Трахтемирівської та Запорізької січі, решта козацьких січей знаходилися на території Великого Лугу.

Затоплення Великого Лугу було знищенням козацької історії. Під водою залишились козацькі січі, козацькі зимівники, городища і могильники.

Дніпро для українців має сакральне значення. А для більшовиків мало значення затопити Великий Луг.

Підрив Каховської ГЕС став черговим терактом РФ. Але цей теракт несе в собі й позитивні наслідки для українців. "Не буває так зле, щоб на добре не вийшло"...

Назар Мухачов

Вінницька трагедія: червоний терор

25 травня 1943 заходами німецької окупаційної влади у Вінниці розпочато розкопки таємних масових могил, в яких виявлено близько 10 тис. жертв сталінського терору.

Ця трагедія стала відомою у всьому світі, як “Вінницька трагедія”.

Історики розповідають, що масові репресії найбільш інтенсивними були влітку 1937 року, а останні були зафіксовані в місцевій в’язниці перед відступом Червоної армії 1941 року.

Дослідження цих злочинів почалося під час німецької окупації Вінниці. На прохання місцевої громади і з санкції німецької адміністрації організоване дослідження поховань почалося у травні 1943 року. За результатами розслідування було виявлено 91 масове поховання й ексгумовано 9439 тіл. Місцеві жителі впізнали серед загиблих 468 родичів. 

Кто на самом деле сжёг Хатынь

Мемориальный комплекс «Хатынь»

Русские патриоты очень любят поговорить про «нашу историю», «нашу победу», «наше оружие» и прочее «наше всё» из Россиянии и Совдепии. Чем основательно запутывают росиян, ставя знак равенства между ИХ и действительно НАШИМ. Периодически мы пытаемся, конечно, немного просветить их блуждающие в тумане II мировой войны мозги, но всё же и тем не менее какая-то часть неразумных остается - и с этой частью всё еще активно работают провокаторы режима:

Принято считать, что зверское убийство жителей Хатыни совершили немцы из карательного батальона Дирлевангера. Об этом писались книги, снимались фильмы, самый знаменитый из которых — "Иди и смотри" режиссера Элема Климова по сценарию белоруса Алеся Адамовича. Хотя уже тогда было известно, что это преступление совершили наши братья украинцы из 118 полицейского батальона, сформированного из добровольцев в г.Киеве. Но говорить об этом советским людям, живущим "единой дружной семьей", не полагалось. А жаль. Тогда бы, может, и не было того шока, который мы испытали, когда с началом "перестройки" в Нагорном Карабахе, Осетии, Чечне, Таджикистане, Приднестровье, не говоря уже о Югославии, начались кровавые межнациональные, межрелигиозные войны. (газета «ЗаСР»).

Как видно из ссылки – это материал газеты концерна «ЗаСР» («Завтра» @ «Советская Россия»), появление которого странно совпало с обсуждением вопроса вступления Украины в НАТО. Как русские националисты у нас есть свои замечания к системе «украинской государственности», однако что нас удивило – это некоторое противоречие «ЗаСР» и публикаций россиянской прессы на момент обсуждения вступления в НАТО республик Прибалтики: как тогда утверждалось, Хатынь сожгла зондеркоманда при 19-й дивизии латышских СС. Опаньки, оказывается если чуть потереть тайну, не немцы были то, а эсэсовцы латышские оказывается, а вот теперь выясняется, что это были хохлы. Низя было нашему человеку это знать раньше. А если ещё малёхо потереть? Что ещё низя?

«Жертв Вінницької трагедії чекісти ставили навколішки та розстрілювали зблизька»

25 червня 1950 року була арештована Грушковська Галина Петрівна, жителька села Городниця Брацлавського району Вінницької області. У постанові на арешт зазначалося, що Грушковська, як дочка репресованого батька, їздила влітку 1943 року до Вінниці на «провокаційні розкопки, які проводили фашистські загарбники», а після повернення звідти здійснювала наклеп на радянську владу. Українку засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна фактично лише за те, що вона впізнала серед викопаних із поховань речей шапку свого батька, якого стратили працівники НКВС під час сумнозвісної Вінницької трагедії – масових розстрілів мирного населення в 1937-38 роках…

Про причини та передумови цієї трагедії, кількість її жертв, про проведені нацистами під час окупації України розкопки поховань та наслідки для тих, хто зміг знайти прах або останки своїх рідних, кореспондентці АрміяInform розповів Сергій Гула, кандидат історичних наук, заступник директора  Музею Вінниці з наукової роботи.

Більшовицькі голодомори

Людомор 1921… і далі… і нині

Геноцид українців Москвою та їхніми посіпаками… кілька сотень літ!

Під час трьох голодоморів двадцятого століття 1921-1923, 1932-1932, 1946-1947, що їх зумисне влаштовувала Москва для винищення корінного українського люду, зарубіжні  та українські вчені визначають як геноцид української нації відповідно до Конвенції ООН.

Знищено було кілька десятків мільйонів корінного населення протягом трьох голодоморів і війн, влаштованих Москвою в Україні. За офіційними даними Міжнародного форуму «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», вбито 15, 5 млн. осіб. (Київ. 7. 9. 2021). На наші землі спрямовано московською владою кілька мільйонів переселенців для «перемішування» місцевого населення і дроблення за національною ознакою, щоби створити так звану нову історичну спільність – радянський народ – тобто кацапізувати корінних українців, зробити їх манкуртами і яничарами.

Хоча московські вбивці виморювали, вбивали українців від своєї появи на політичній арені, як писав один із московських істориків, цієї штучної протоплазми, а за словами відомого історика Геродота, андрофагами чи людожерами. Кацапізацією, нищенням усього українського, займалася царська влада, придушуючи інші народи й народності і найперше українців.

Голодомор 1921-1923 років забрав життя 3, 5 млн людей. Влаштовували геноцидне вбивство українців призвідники: Ленін, Сталін, Каганович, Постишев Молотов та інші місцеві посіпаки – московські пристібаї й одурманені пропагандою та продажні. Це була своєрідна репетиція наступного голоду 1932-1933 років – 10, 5 млн  і 1946-1947 років –  1, 5 млн «прихованого» мору. Історія не знає жодного такого масового злочину, як геноцид, організований проти цілої нації.

Людська пам’ять, офіційні документи викривають організаторів та виконавців цього геноциду, яким прощення не було й не буде. Природа цього не простить, як і наш народ жодної насильницької смерті українців, допоки вони живі і мають пам’ятати цей геноцид, влаштований московськими вбивцями.

«Твій же корінь уморю голодом, а й нащадків  у тебе вигублю»
                                                                          Біблія. Ісайя, 13\30 

«…Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину – і засипають
Без домовини; дні минають,
Минають місяці, – село
Навік замовкло, оніміло
І кропивою поросло.
Гробокопателі ходили,
Та й ті під хатами лягли.
Ніхто не вийшов вранці з хати,
Щоб їх, сердешних, поховати,
Під хатами і погнили…»
                          Тарас Шевченко. Чума

 У 2005 році Президент України Віктор Ющенко у промові в ООН закликав визнати трагедію 1932-1933 рр. геноцидом українців. Це вперше в історії оновленої держави від Л. Кравчука до Л. Кучми, від яких українці чекали визнання голодомору української нації як геноцид  і не дочекалися. Але генетично винищення почалося кілька століть тому. І  найбільш у 20 столітті: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років. Триває й нині винищення українців гібридне, можливо для декого й непомітне чи м’яке у 21 столітті 2021 року, чому є безліч незаперечних фактів. Точніше – вбивство, коли українців і патріотів просто відстрілюють снайпери, вбивають бомбами, мінами…

Історія про 9 травня — це класичне шахрайство

І як в класичному шахрайстві, це історія не стільки про те, як тебе наєбали, скільки історія про те, як ти сам намагаєшся обілити шахрая, просто щоб не почуватися ідіотом. Це наріжний камінь системного шахрайства, те, завдяки чому шахраї виживають — на певному етапі жертва розуміє, що її надурили, але настільки не хоче бути ошуканою, що шукає виправдань своєму кривдникові. Це те, що відбулося з нами насправді.

Дивлячись правді у вічі: ми програли у другій світовій війні.
Програли за будь-якими критеріями: ми втратили неймовірну кількість населення, були окуповані, втратили виробництва, міста, матеріальні цінності, були позбавлені будь-якої суб'єктності, втратили українську церкву, було зламано національний дух, дух спротиву, будь-яку інтенцію до свободи.

Зачем американские банки спонсировали большевиков

Вожди большевиков перед митингом. Слева направо - Троцкий, Ленин, Каменев. Москва, май 1920 года

Эту тему до сих пор предпочитают обходить стороной официальные лица по обе стороны океана – и в Америке, и на постсоветском пространстве. Тот факт, что зарождающемуся советскому государству, противнику любой формы капитализма, многомиллионную финансовую помощь на протяжении десятилетий оказывали именно «закоренелые» воротилы западного бизнеса, замалчивается и сегодня.

Возможно, именно потому, что Америка никогда и никому не помогала из альтруистических соображений – у нее при этом всегда были свои, «дальнобойные», политические интересы.