«В єврейській громаді Кушнер мав дуже погану репутацію мудака — Кушнери були відомі своєю ненаситністю й жадібністю»

ДОЛАРОВА ДИПЛОМАТІЯ ДЖАРЕДА КУШНЕРА

Зять Дональда Трампа уособлює новий тип вашинґтонського діяча, для якого державна посада є засобом здобуття надзвичайного багатства.

Декстер Філкінс, The New Yorker, 14.09.2026

В останні години перед тим, як у лютому цього року США розпочали війну проти Ірану, Джаред Кушнер провів у Женеві зустріч з іранськими перемовниками — це був останній шанс уникнути конфлікту, який мав занурити регіон у хаос і завдати удару по світовій економіці. Після зустрічі Кушнер відкинув своїх співрозмовників як людей, не вартих його часу.

«Суцільні хитрощі, — сказав він журналістам. — Вони, по суті, скрізь грають з нами в ігри, і все це дуже, дуже слизько».

Кушнер, зять Дональда Трампа з хлоп’ячою зовнішністю, останніми роками отримав надзвичайно широкі повноваження. Разом зі Стівом Віткоффом, спеціальним посланником президента, йому доручили припинити війни в Ґазі, Україні та практично в будь-якому іншому місці, де вони можуть спалахнути.

Сорокап’ятирічний Кушнер не надто шанує дипломатичне ремесло. На його думку, знати історію регіону або подробиці перемовних позицій сторін менш важливо, ніж просто вислухати їх і знайти середнє рішення. Мирні угоди схожі на угоди з нерухомістю, казав він. І ті, й інші передбачають жорсткий торг, а іноді й блеф.

Те, що стільки дипломатів до нього зазнали невдачі, свідчить, на його думку, не про нерозв’язність міжнародних проблем, а про посередність його попередників.

«Останні кілька років мене критикують усі ті люди, які намагалися й зазнали невдачі, за те, що я роблю це не так, як вони, — сказав він 2020 року, після того як Трамп представив свій перший план миру на Близькому Сході. — Якби хтось досяг успіху, мені не довелося б цим займатися».

Коли в лютому Кушнер і Віткофф розпочали зустрічі з іранськими перемовниками, дві країни перебували на межі війни. 2025 року американські та ізраїльські сили розбомбили іранські об’єкти зі збагачення урану, які, за словами західних лідерів, були задіяні в багаторічній програмі зі створення ядерної зброї. Після цього Трамп заявив, що здатність Ірану збагачувати уран було «знищено». Коли керівник провідної військової розвідувальної служби США поставив під сумнів оцінку президента, його звільнили.

Джеффрі Сакс: проєкт «Великий Ізраїль» руйнується

Професор Джеффрі Сакс розповів про проєкт «Великий Ізраїль», про те, що мається на увазі під цим поняттям і який вплив ця концепція справила на ситуацію на Близькому Сході.

Ізраїль — це держава, створена у 1948 році в певних кордонах після проголошення незалежності на основі плану поділу Палестини, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1947 році, у перші роки існування Організації.

Проголошення незалежності Ізраїлю викликало опір з боку арабських держав і призвело до війни, оскільки вони відкинули цей план поділу.

Слід зазначити, що сам план не мав обов'язкового характеру. Це була лише рекомендація Генеральної Асамблеї ООН. Проте Ізраїль використав його як підставу для одностороннього проголошення незалежності.

У ході війни 1948 року Ізраїль здобув перемогу і розширив контрольовану територію.

Потім, у 1967 році, відбулася так звана Шестиденна війна. Досі існують різні версії щодо того, хто саме її спровокував, однак сам підсумок війни не викликає сумнівів.

У результаті Ізраїль зайняв решту території колишньої підмандатної Палестини, яка перебувала під управлінням Великої Британії. Іншими словами, після війни 1967 року Ізраїль уже контролював практично всю територію колишньої британської Палестини.

Читайте також: Як США та Ізраїль зламали систему безпеки на Близькому Сході — і чому це обернеться кінцем для самого Ізраїлю

Пізніше, після укладення мирної угоди між Ізраїлем і Єгиптом, Синайський півострів, захоплений у 1967 році, було повернуто Єгипту. Проте Ізраїль зберіг контроль над трьома основними територіями з численним палестинським арабським населенням: сектором Гази, Західним берегом річки Йордан і Східним Єрусалимом.

Саме для позначення прагнення зберегти контроль над усіма територіями, зайнятими в ході Шестиденної війни, і не допустити створення незалежної палестинської держави використовується термін проєкт «Великий Ізраїль».

Коріння цієї концепції сягає самих витоків ідеї створення єврейської національної батьківщини — до Декларації Бальфура, ухваленої в період, коли Палестина перебувала під британським мандатом. Слід підкреслити, що це була лише одна з ідеологічних ліній сіоністського руху, а не єдина його концепція.

Шокуючі факти. Хто фінансував і привів Гітлера в Німеччині до абсолютної влади

Адольф Гітлер

Зазвичай, коли говорять про причини приходу до влади Адольфа Гітлера, згадують про його видатний ораторський дар, харизматичність, політичну волю та інтуїцію, важку економічну ситуацію в Німеччині після поразки у Першій світовій війні, образу німців через принизливі умови Версальського миру, але насправді все це — лише другорядні передумови, які сприяли його сходженню на вершину політичного Олімпу.

Без регулярного, серйозного фінансування його руху, оплати низки дорогих заходів, які зробили Німецьку національну соціалістичну робітничу партію (у німецькій транскрипції НСДАП) популярною, нацисти ніколи б не досягли вершин влади, залишившись одним із десятків подібних рухів місцевого значення. Для тих, хто серйозно досліджував і досліджує феномен національного соціалізму та фюрера, це факт.

Головними спонсорами Гітлера та його партії виступили фінансисти Великої Британії та Сполучених Штатів. Від самого початку Гітлер був «проєктом». Енергійний фюрер був інструментом для об’єднання Європи проти Радянського Союзу, а також вирішувалися й інші важливі завдання: так проходили полігонні випробування «Нового світового порядку», який планували поширити на всю планету.

Читайте також:  Євреї: комуністи і сіоністи

Спонсорували Гітлера і німецькі фінансово-промислові кола, пов’язані зі світовим фінансовим інтернаціоналом. Серед спонсорів Гітлера був Фріц Тіссен (старший син промисловця Августа Тіссена), який ще з 1923 року надавав значну матеріальну підтримку націонал-соціалістам, а у 1930 році публічно підтримав Гітлера. У 1932 році він входив до групи фінансистів, промисловців і землевласників, які вимагали від рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга призначити Гітлера рейхсканцлером.

Зеленський брутально принизив українців підписанням закону про криміналізацію антисемітизму в Україні

Соцмережі продовжують вирувати і стрясатися через підписання Зеленським закону про антисемітизм українців.

Але чому тема не згасає навіть після теракту, яким її намагалися перебити інформаційно?
Справа в тому що Зеленський брутально принизив українців.

Або іншими словами, продемонстрував зверхність до українців і відкрито, всупереч Конституції, поставив євреїв вище, і вказав нам наше місце.

І це приниження, закріплене законом про антисемітизм українців, тепер завжди спричинятиме відповідну реакцію і ставлення - тому що приниження є дуже травматичним почуттям.

Тому й реакція українців є бурхливою, бо приниження вдарило не просто по емоціях — воно вдарило по самому ядру української ідентичності, по базовій потребі українців відчувати, що вони мають цінність і гідність.

Пам'ятайте про аятол в кіпах

На цьому фото релігійний фанатік на Близькому Сході розбиває кувалдою голову статуї Христа. Дикун ненавидить християн, а тому поспішив це продемонструвати.
Не те, щоб в мене душа сильно боліла за християн... А тим більше добре, що оплот цивілізації на Близькому сході - наш любімий Ізраїль - бореться з мракобісними релігійними фанатиками.

Правда, маленька деталь...

На фото - солдат армії Ізраїля. Саме армія оборони Ізраїля знищує терористичну інфраструктуру християнської спільноти міста Дебел в Лівані.

Нетаньяху "засудив" зашкварне фото. "ЦАХАЛ підтвердив інцидент і розпочав розслідування" (як і в 100 із 100 попередніх випадків закінчиться нічим; і далі - чому).
Я думаю, це привід поговорити, хто тут аятола в кіпі.

"СМЕРТЬ ШПІОНАМ" очолив єврейський шпигун! Історія СРСР як вона є

Напевно, ви знаєте, що в сьогоднішній Росії фактично відроджено так званий СМЕРШ — тобто організацію, яка в прифронтовій зоні вбиває власних солдатів. Відео з цими прив’язаними нещасними російськими солдатами, яких просто «обнуляють», — їх величезна кількість. Так от, сьогодні я, український історик, розповім вам про те, що сталося з попереднім СМЕРШем — організацією, яка так і називалася: «Смерть шпигунам».

Ви будете просто вражені, тому що виявилося: не просто половина з’їзду тодішньої компартії ВКП(б) виявилася іноземними шпигунами, але й перший і єдиний керівник цього самого СМЕРШу також виявився іноземним шпигуном — і навіть, уявіть собі, єврейським. Історія ця дуже показова. Принаймні, його саме так «призначили» в шпигуни.

Сьогодні цим СМЕРШем буквально марить уся російська політична тусовка. Рогозін навіть пропонував назвати літак «СМЕРШем». По суті, Росія відтворила ці структури так званої військової контррозвідки, які «обнуляють» російських солдатів і стоять у кілька шарів позаду них. Відповідно, ці гладкоморді, відгодовані «смершівці» фактично діють на фронті проти власних солдатів.

А що таке був цей СМЕРШ? Його створили у 1943 році.

Шломо Занд. Кто и как изобрел еврейский народ

Шломо Занд

Кто и как изобрел еврейский народ

Shlomo Sand. The Invention of the Jewish People

• Аннотация:
  Появление в 2008 году книги выдающегося тель-авивского историка, профессора Шломо Занда стало чрезвычайным событием.

Оглавление

Предисловие редактора русского издания

Предисловие автора

Выражения признательности

Расчищая завалы памяти: контуры альтернативной историографии

Введение

I. Метаморфозы самоопределения

II. Пересаженная память

Создавая нации: масса как суверен и равенство как фикция

I. "Лексикон" - народ и этнос

II. Нация - определение термина и его границы

III. От идеологии к идентичности

IV. От этнической мифологии к воображаемому гражданскому сообществу

V. Интеллектуал как "государь" нации

"Мифоистория": вначале Бог сотворил нацию

I. Первые этапы становления иудейской концепции времени

II. Библия как "мифоистория"

III. Раса и нация

IV. Споры между историками

V. Протонациональный взгляд с Востока

VI. Этноцентрический прорыв на Западе

VII. Голос из Сиона - первый, но не последний

VIII. Политика и археология

IX. Бунт земли против "мифоистории"

X. Библия как аллегория

Изобретенное изгнание: "И многие из народов страны сделались иудействующими..."

I. "Народ", изгнанный в 70-м году

II. Диаспора без изгнания - сумеречная зона историографии

III. "Народ", покинувший страну не по своей воле

IV. "И устремятся к ней все народы..."

V. Хасмонеи навязывают иудаизм своим соседям

VI. От эллинистического мира до Месопотамии

VII. Прозелитизм в тени Рима

VIII. Прозелитизм в раввинистической традиции

IX. О "печальной" участи жителей Иудеи

X. "Народ земли": вспомнить и забыть

Зоны молчания: в поисках утраченного (еврейского) времени

I. "Счастливая Аравия" - переход в иудаизм царства Химьяр

II. Между пунийцами и берберами - таинственная царица Кахина

III. Еврейские каганы - становление великой и загадочной империи

IV. Хазары и иудаизм - флирт или продолжительный роман?

V. В закоулках хазарской истории: современные исследования

VI. Тайна происхождения восточноевропейского еврейства

Блеск и нищета - политика формирования идентичности в Израиле

I. Сионизм и наследственность

II. Научная кукла и расистский кукловод

III. Создание "этнического" государства

IV. "Еврейское и демократическое" - оксюморон?

V. Этнократия в эпоху глобализации.

Предисловие редактора русского издания

Появление в 2008 году книги выдающегося тель-авивского историка, профессора Шломо Занда стало чрезвычайным событием. Оно в буквальном смысле слова спасло исследователей еврейской истории, болезненно переживавших нынешнее катастрофическое состояние этой научной дисциплины. Если бы не она, кому-то из них (на худой конец, даже мне) пришлось бы на годы забросить все остальные дела и написать ее самому. Однако постфактум совершенно ясно, что у любого из них (включая, разумеется, и меня) это вышло бы гораздо хуже (ниже я объясню почему), поэтому примерно полгода (с марта по октябрь 2009 года), ушедшие у меня на работу над ее русским изданием, - не только период чистой научной радости, но и истинная экономия сил и средств. Признаюсь, никогда прежде я не получал столько удовольствия, работая на других. Быть может, только теперь мне стало по-настоящему ясно, какую радость может доставлять бескорыстное служение серьезному делу - или, в сущности, альтруизм.

В более специальном эссе я сразу взял бы быка за рога и приступил к обсуждению печального состояния еврейской историографии. Но предисловию к этой важной книге резоннее начинаться с чего-то гораздо более фундаментального. Например, с такого вполне оправданного сравнения.

Представьте себе, что все без исключения (а их немало) современные учебники по истории Греции начинаются с оригинального рассказа о Девкалионе и Пирре. Оказывается,[1] когда Зевс разгневался на людей за многочисленные грехи, он послал на землю потоп, всех их истребивший. Уцелели только Девкалион, сын титана Прометея, и его жена Пирра,[2] построившие большой деревянный ящик и спрятавшиеся в нем. Когда воды стали спадать, ящик прибило к вершине горы Парнас. Девкалион и Пирра вышли на сушу, принесли жертву Зевсу и начали новую жизнь. Дабы земля снова заселилась людьми, Зевс приказал супругам набрать камней и бросать их назад, через голову. Камни, брошенные Девкалионом, превратились в мужчин, камни, брошенные Пиррой, - в женщин. Так появилось новое человечество, причем поколение людей, выросших из камней, оказалось лучше предыдущего. Из этой истории без труда выводится мощный тезис о первичности греческого языка (заимствованного у уцелевшей супружеской пары), а также греческой культуры, которой человечество с древности обязано решительно всем - от философии и математики до изобразительных искусств.

Ученые признают несколько мифологический характер этого нарратива, однако на разные лады доказывают, что он основывается на реальных событиях, происшедших, вероятно, в третьем тысячелетии до нашей эры.

«Я не антисемит, но больше половины евреев» - Лукашенко на антикоррупционном совещании

Во время антикоррупционного совещания с правительством Лукашенко увидел в коррумпированности назначенных им чиновников этническую составляющую.

Говоря о коррупционном деле с участием Игоря Брыло, который сначала был министром сельского хозяйства и продовольствия, а потом помощником Лукашенко по Витебской области, Лукашенко упомянул, что вместе с ним по уголовному делу проходят три десятка человек и подчеркнул их этническое происхождение.

«Вот три десятка человек перечислены. Вы меня извините, я не антисемит, но больше половины евреев. Это что у нас особое, привилегированное положение занимают, что они воруют и не думают о своем будущем? Все одинаковы перед законом. И евреи, и белорусы, и украинцы, русские и поляки», — заявил политик.

З КОМПАНІЄЮ РОЗЕНБЛАТА СУДЯТЬСЯ ПРОКУРОРИ. ВИМАГАЮТЬ ПОВЕРНУТИ ГРОШІ ЗА БУДІВЕЛЬНІ РОБОТИ

Житомирська окружна прокуратура судиться з компанією «Фаворит ОПТ», яка належить екснардепу Бориславу Розенблату. Прокурори вимагають визнати недійсним укладений договір між «Фаворит ОПТ» та Управлінням капітального будівництва Житомирської міської ради та стягнути з компанії 1,66 млн грн — це весь прибуток, який вона отримала під час реконструкції спортивного майданчика у місті.

Управління капітального будівництва Житомирської міської ради у 2019 році віддало 1,66 млн грн на реконструкцію місцевого спортивного майданчика компанії «Фаворит ОПТ». Цю закупівлю перевірив Антимонопольний комітет України (АМКУ) та виявив порушення.

У своєму рішенні АМКУ пише, що «Фаворит ОПТ» та ТОВ «Перфект Білдінг», які змагались одне з одним за можливість реконструювати спортивний майданчик у Житомирі, насправді імітували конкуренцію, щоб підряд отримала «Фаворит ОПТ».

Однією з умов, щоб закупівля відбулась — є наявність конкуренції, під час якої учасники тендеру зменшують вартість своїх пропозицій, а держава економить кошти. Деякі бізнеси намагаються обійти цю умову та йдуть на аукціон з пов’язаними компаніями, які імітують цю конкуренцію.

Ізраїль не визнає́ Голодомор геноцидом українців через причетність євреїв

Сумнозвісний "народ книги" полюбляє звинувачувати всіх на світі в антисемітизмі й водночас не цурається практикувати українофобію.

Це виглядає, як мінімум, лицемірно, оскільки носії зірки Давида на своїй шиї чи на прапорі у руках постійно і цілеспрямовано маніпулюють тезою про нібито рівно 6 мільйонів убитих євреїв під час Другої світової війни.

З метою вшанування цих жертв повсюдно (а в Україні першочергово – прим. ред.) зводяться знаки-менори, на вищому державному рівні проводяться пам'ятні заходи, примушуючи не просто згадувати, але й каятися сучасників за гріхи попередників, зокрема німців і поляків.

В Єрусалимі є величезна Стіна Плачу, вціліла після юдейсько-римської війни у I столітті після Різдва Христового, але при цьому у всьому Ізраїлі немає і граму співчуття до трагедії українців у XX столітті.

Влада Ізраїлю, як і розпорошена по планеті велика єврейська діаспора, відмовляється визнати Голодомор – геноцидом 10 мільйонів українців, адже до нього причетні вихідці з "Юдиного коліна".

Що таке російський шовінізм?

Націоналіст - це людина, яка любить свою націю, поважає інші і готова захищати інтереси свого народу . Шовініст - особа, якій байдужі інтереси будь-якої нації, однак вона використовує національні почуття інших людей в своїх інтересах. Російський шовініст - це особа, яка використовує національні почуття російської нації у своїх інтересах.

Російські шовіністи використовують національні почуття, як лісоруб використовує сокиру під час вирубки лісу, як людина використовує ключі для відкриття замка. Для представників російського шовінізму російська ідентичність є засобом для досягнення своїх особистих чи групових інтересів. Однак, це не означає, що російські шовіністи сповідують російську культуру, сприяють її розвитку та збагаченню росіян.
Аналізуючи минуле, можна стверджувати, що таке роздвоєння особи російського шовініста бере свій початок із Жовтневого перевороту 1917 року. Ті, хто ініціював і керував переворотом, не ставили собі за мету покращення житя російського народу, проте вони використовували гасла "Землю крестьянам!", "Фабрики и заводы рабочим!", "Вся власть советам!". Легко зрозуміти, що Лев Давидович Троцький (Лейба Бронштейн), Яків Свердлов, Антонов-Овсієнко (Овсієнко), Григорій Зинов'єв (Герш Аронович), Йосип Сталін (Джугашвілі), Володимир Ленін не були носіями й навіть прихильниками російської культури. Так, вони говорили російською мовою, але вона була їм необхідна тільки для спілкування між собою та з народом. З метою використання національних почуттів російської нації вони свідомо міняли свої незвичні для російського вуха прізвища та імена на прізвища та імена з російським відтінком.

У вживанні слова "жид" немає нічого принизливого та образливого

Народний депутат України від фракції "Свобода" Ігор Мірошниченко заявив, що немає нічого принизливого та образливого у вживанні слова "жид". Про це Мірошниченко сказав в ході онлайн-конференції в РБК-Україна.

"Мін'юст чітко дав роз'яснення, що ні в одному законодавчому акті немає положення про те, що це слово ("жид") використовується з образливим підтекстом ... Я українець, виходець із Сумщини, і там це слово вживалося історично ... Це слово використовують словаки, чехи, є аналогічне слово в Англії ... Тарас Шевченко використав у своїй творчості, Ірина Фаріон провела дослідження, Шевченко використав його 61 разів ... Що нам робити зі спадщиною Шевченка, Франка, Українки?", - заявив він.

Також, Мірошниченко зазначив, що українці завжди використовували це слово у відношенні єврейської нації: 

"Ми завжди використовували це слово, в його використанні немає ні якого принизливого підтексту. На відміну від російської мови, де це слово вживається з образливим підтекстом ... Ні яких антисемітських настроїв у "Свободи" і у мене немає ... Єдина вимога, щоб національні меншини поважали нашу культуру, нашу мову ... Це слово використовується чисто як етнонім. Це українська традиція".

Депутат зазначив, що "Свобода" буде наполягати на проведенні референдуму про пропорційне представництво нацменшин в органах влади. Це, за його оцінками, зніме всі проблемні питання нацменшин в Україні.

Євреї: комуністи і сіоністи

Про те, що Сталіна убили, не надавши допомоги, а Берія заманили в засаду й убили без усякого суду, відомо давно. Хрущов, по суті, від Заходу цього ніко­ли і не приховував. «За дурнів трима­ли» і «тримають» тільки колишній радянський народ. Але в цій справі й історикам Заходу був незрозумілий мотив убивств. Стандарт­не пояснення — «вони боролися за вла­ду» — висвітлює все і нічого. У безпосе­редніх убивць Сталіна і Берії влади бу­ло достатньо, зокрема, напередодні убивства вони були ще більш піднесеними в очах країни й усього світу: Малєнков, а не Сталін, читав звітну до­повідь на XIX з'їзді КПРС, а Хрущов чи­тав головну доповідь з'їзду — доповідь про зміну Статуту КПРС. Але чому вони пішли на убивство? Чому вся партійна і державна номенклатури СРСР ці убив­ства покрила? У чому був її колектив­ний інтерес у цих убивствах? Автор у своїй книжці* робить спробу розкрити не тільки мотиви убивств і конкретних убивць, а й показати всі етапи змови номенклатури у боротьбі за владу.

Спеціально про євреїв, як і ні про яку іншу національність, писати не хотілося б, але прийдеться, тому що наше розслідування мотивів убивства Сталіна і Берії зрештою упреться саме в євреїв.

США і глобалістські концепції єврейського етносу

Oлег ПОПОВ, 
Палестинський інформаційний центр

Про єврейський суперетнос

Розкидані по всіх континентах єврейські ет-норелігійні громади за свою довгу історію сформували всесвітній культурно-релігійний суперетнос, створений і скріплений ідеологією і практикою іудаїзму, в надзвичайно організо­ваний «Ізраїль».

Іудаїзм у «широкому» сенсі цього слова — це не тільки релігія, а й сукупність ідеологічних і соціальних структур і поведінкових норм, що забезпечують реалізацію «еволюційної стра­тегії групи», у цьому випадку — світового єврейського співтовариства [1; 2]. Мета цієї «стратегії» — виживання, відтворення й успішний розвиток єврейського релігійно-культурного етносу.

Тут необхідно зауважити, що будь-яке людське об'єднання: сімейне, суспільне, політичне, соціальне, виробниче, релігійне, етнічне — приречене на зникнення, якщо воно не має «стратегії виживання і розвитку». Ті етнічні групи і держави, які не намагаються усвідомити, сформулювати, як свою «наці­ональну ідею» сенс свого існування і виробити ідеологічні і соціальні механізми свого відтво­рення — приречені на зникнення. Ус я історія людства — є історія не тільки соціальних про­цесів і конфліктів, зміни різних державних ус­троїв, технологічного прогресу, розвитку мис­тецтв, а й виникнення і зникнення етносів і на­родів.

Існує «стратегія розвитку» японського етно-су-цивілізації, китайського, навіть цигансько­го. Кожна ця стратегія відтворює в постійно змінних умовах унікальний етнос — японсь­кий, китайський, циганський... Що ж сто­сується єврейського етносу, то він теж унікаль­ний, і ця унікальність виявляється в його ево­люційній стратегії розвитку, основні пункти якої такі:

• генетична і культурна сегрегації єврейсь­кої громади від неєврейського світу;
• успішна конкуренція за природні ресурси з різними сегментами неєврейських співтова­риств;
• стимулювання вищого, ніж у сусідів-неєвреїв («джентіле») відтворення єврейсько­го населення;
• підтримка у членів єврейської громади пе­реконаності у своїй обраності;
• інтелектуальний захист доктрин і ідеологій іудаїзму і єврейських теорій антисемітизму.

Виктор Марсден - Евреи в России. Со списком евреев в советском правительстве России

Виктор Марсден

Victor Emile Marsden

Евреи в России

Со списком евреев в советском правительстве России

 

Jews in Russia

With Half-Jews and "Damped" Jews

With a List of the Names of the 447 Jews in the Soviet Government in Russia 

(London:  Issued by "The Britons", Printed by Judaic Publishing Co., 1921, 22 pages)

Введение в брошюру Виктора Марсдена, 
написанное в 1921 году неизвестным редактором 

Предлагаемая статья была написана Виктором Марсденом в декабре 1918 года. Он в течение многих лет был постоянным корреспондентом английской газеты "Морнинг Пост" в России. После вооруженного переворота устроенного большевиками, Марсден был брошен в Петропавловскую крепость. Это было в тот самый день, 31 августа 1918 года, когда в Петрограде был убит капитан Кроми.

В 1921 году, после возвращения из России Виктор Марсден поправлял своё здоровье, будучи корреспондентом при свите принца Уэльского, во время тура принца по всей Британской империи. Однако сразу по возвращении из этого тура Виктор Марсден неожиданно скончался среди полного здоровья. Ниже даётся список руководящих лиц советского государства. Даже Мистер Люсьен Вольф не был способен объявить этот список фальшивым.

Американский еврейский банкир Яков Шифф, (о котором подробно речь ещё будет), финансировал Японию для войны с Россией. Затем Шифф финансировал "русскую" революцию 1905 года в России, и обеспечивал безбедную жизнь Троцкого, как в своё время Ротшильд в Лондоне обеспечивал жизнь Карла Маркса. И, после того как Троцкий был освобождён из канадского плена по приказу контролируемого евреями английского правительства, уже нет никакого сомнения в том, что это евреи распяли Россию, и именно они несут ответственность и за мировую войну, и за лицемерие "Лиги наций", и за предательство, так называемого "подписания Версальского мира".

Ни в коем случае нельзя представлять, что Россия единственная жертва евреев. Россия просто повторила участь Англии и Франции, которая постигла их в их собственные "Великие революции".

Перед революцией евреи полностью контролировали царское правительство так же, как они контролировали английской правительство Асквита и Ллойд Джорджа посредством Cassel, Spayer, Mond & Co. Когда правительство Асквита пало, евреи стали контролировать Ллойд Джорджа через своих собратьев, помещенных буквально в каждый департамент Англии и на каждое место, представляющее хоть какой-то интерес. При этом на евреев работают не только чистые евреи, но и полуевреи и скрытые евреи, совершенно так же, как это происходило и в России.

Еврейская опасность уже более не опасность, это уже свершившийся факт тотальной еврейской диктатуры, установленной над всем миром. Евреи во всём мире полностью контролируют все богатства, деньги, полезные ископаемые и информацию. Чем скорее британцы усвоят себе этот факт, тем лучше будет для них самих, поскольку до последнего времени ещё никто не помешал евреям выполнять программу контроля над миром, изложенную в "Протоколах сионских мудрецов".

НАРКОБАРОНИ СЕКТИ ХАБАД, ЇХНІ ПІДРУЧНІ І ПОКРОВИТЕЛІ

Хто ви — рабини секти Хабад чи наркобарони?

Весь світ уже знає, що секта Хабад існує за рахунок наркобізнесу, що «єврейська релігійна громада Хабад—Любавич», яка видає журнал з красивою назвою «От сердца к сердцу», тримає камінь за пазухою у вигляді кокаїну і синтетичного дешевого наркотика «екстазі». Розкривши наркотичний бізнес юдонацистської секти, газету «Персонал Плюс» (№ 17, 18) невдовзі також буде звинувачено в антисемітизмі. Ще б пак, так добре розпочалася нова політична гра Хабаду на парламентських виборах, стільки вгачено наркодоларів у виборні перегони, а тепер потрібно тікати з України, бо кожен українець знає, хто знищує українських дітей, молодь і старше покоління. Знайте всі, що секта Хабад винна у передчасній смерті п’яти мільйонів українців. Де ж тепер захисники ставлеників Хабаду Кацмана і Рабиновича, шабесгої Ключковський і Сухой, де вони збираються тепер шукати ксенофобіє? Чи захищатимуть вони тепер своїх співвітчизників від наркоторгівців Хабаду? Хто першим з народних депутатів підніме голос на захист українських дітей від хабадських наркоторгівців?

Мабуть, народ України так і не дочекається від депутатів розгляду питання про торгівлю наркотиками юдонацистами секти Хабад. Чи знає Моше-Реувен Асман, головний рабин України, про «кокаїнове золото» і «троянський долар», що їх використовує секта Хабад у своїй «діяльності». 1991 року рабин Асман приїхав в Україну, щоб врятувати чорнобильських дітей. То, мабуть, кокаїн — ті ліки, які рятують українських дітей? Саме Моше Асман є посланцем Любавицького ребе, головним представником організації «Цеірей Хабад» в Україні, головним представником Всесвітнього центру Бреславських хасидів в Україні, а 11 вересня 2005 року його було обрано головним рабином України. То чи може не знати про кокаїн Моше Асман? Безумовно, знає. Не міг же громадянин Венесуели, рабин Харківського регіону Мойша Москович самотужки контролювати і відмивати брудні наркодолари через благодійні хабадські структури.

Сіонські протоколи: джерела і документи

До 100-річчя виходу в світ сенсаційної історичної пам’ятки французької дослідниці Леслі Фрай, видавництво МАУП видало кни­гу, у якій узагальнюється іудейсько-талмудська думка від виникнення Талмуду і ра­сової доктрини іудаїзму до створення сучас­них іудомасонських і сіоністських організацій світового панування. Також порушується проблема авторства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів». Редакція пропонує увазі читачів передмову і кілька розділів книги.

Повне видання: Сіонські протоколи: джерела і документи: Іст. пам’ятка. — К.: МАУП, 2005. — 232 с. (Б-ка журн. «ПЕРСОНАЛ») можна замо­вити і придбати через Відділ реалізації дру­кованої продукції МАУП, тел.: 490-95-17; 490-95-18.

Шановний читачу! Ви тримаєте в руках унікальну та поза сумнівом сенсаційну істо­ричну пам’ятку, присвячену проблемі ав­торства скандально і всесвітньовідомих «Сіонських протоколів» (або «Протоколів сіонських мудреців»). Пам’ятка належить перу французької дослідниці Леслі Фрай, чиє життя овіяне ореолом таємничості. До 1921 р. Фрай проживала у Франції, а потім переїхала до США, де певний час співпра­цювала з відомим американським підпри­ємцем Г. Фордом (автором книги «Міжна­родне єврейство»).

У 1921 р. Фрай опублікувала у французь­кому журналі «Ла В’єй Франс» статтю про виникнення «Сіонських протоколів», в якій стверджувала, що їх автором є Ахад Гаам (Ашер Гінцберг) — хасидський єврей, який народився 1856 р. в м. Сквира Київської губернії. 1922 р. в Німеччині оголосили сен­саційне звинувачення відомим німецьким монархістом графом Ревентловим на адре­су єврейського письменника Гінцберга, який виступав під псевдонімом Ахад Гаам (Ахад Хам). Ревентлов, розвінчуючи Гінцберга-Хама, назвав його учасником таємних нарад єврейських заколотників та одним із співавторів «Сіонських прото­колів». За повідомленнями німецьких га­зет, Гінцберг погрожував притягнути графа до суду за наклеп, з цього приводу готував­ся грандіозний процес за участю най-відоміших представників німецького єврейства. Проте в останній момент єврейський письменник і затятий сіоніст А. Гінцберг забрав свій позов, оскільки довідався, що у звинуваченнях Ревентлов опирався на статтю французької дос­лідниці Л. Фрай «Ахад Хам і сіонізм».