Показ дописів із міткою українофобія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою українофобія. Показати всі дописи

17.01.24

Hass gegen Ukrainer:innen: "Manchmal denke ich, ich sollte besser verbergen, woher ich komme"

Als Russland die Ukraine überfiel, gab es eine große Welle der Hilfsbereitschaft. Die Solidarität mit den ukrainischen Geflüchteten ist auch knapp zwei Jahre später groß – aber es gibt auch deutliche Anfeindungen. Von Raphael Jung

Olga Liuba lebt in Berlin-Gesundbrunnen. Die 35-Jährige kommt aus Tschernihiw, einer Stadt im Norden der Ukraine. Schon vor dem russischen Überfall auf die Ukraine hat sie als Pflegehelferin in Berlin gearbeitet. Anfeindungen gegen sie als Ukrainerin kennt Olga seit Beginn der russischen Invasion in ihr Heimatland. Doch seit kurzem erlebt sie fast jede Woche verbale Übergriffe – nicht nur online in den sozialen Netzwerken, sondern auch in der Öffentlichkeit.

"Ich hatte das Gefühl, gleich fliegen Flaschen"

"Ich war mit meiner Bekannten im Supermarkt einkaufen und wir haben Ukrainisch gesprochen", erzählt Olga. In der Nähe der Kasse habe ein Mann mit dunklerem Hauttyp angefangen, sie zu beleidigen. "Wir wurden als Edelflüchtlinge beschimpft, wir sollen zurück in die Ukraine gehen und uns um unser Land kümmern", erzählt Olga. "Die Ukraine gehöre zu Russland, wir sollen uns nicht so bemitleiden", habe der Mann gerufen.
 
Der Vorfall ereignete sich im Dezember. Als Olga zwei Wochen später mit ihrem Auto, das einen blau-gelben Ukraine-Aufkleber trägt, aus einem Parkhaus fährt, wird sie von einer Gruppe junger Männer mit Einwanderungsgeschichte angeschrien, beleidigt und – während sie im Auto sitzt – angespuckt. Sie habe sich damals sehr erschreckt, erinnert sich Olga. "Bis dahin dachte ich nicht, dass ich hier unsicher bin. Aber diese Situation war heftig. Ich hatte das Gefühl, gleich fliegen Flaschen."

07.11.23

«ВІННИЦЬКА ТРАГЕДІЯ» 1937–1938 РР. ЯК ЗЛОЧИН КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

 “VINNYTSIA TRAGEDY” OF 1937–1938 AS A CRIME OF THE COMMUNIST TOTALITARIAN REGIME 

Пономаренко А.Б., к.і.н., доцент кафедри суспільно-політичних наук
Вінницький національний технічний університет

Витягнуті з могил трупи розстріляних українців

Стаття присвячена дослідженню «Вінницької трагедії» – масових розстрілів радянських громадян органами НКВС СРСР у м. Вінниці протягом кількох років перед початком Другої світової війни. Вивчення політичних репресій сталінського тоталітарного режиму в СРСР досі залишається важливим завданням для істориків. Значення досліджень такої тематики зростає в контексті формування національної пам’яті українського народу. Особливо актуальними такі дослідження стають у час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Визначено причини та специфіку застосування масового терору на території Вінницької області напередодні Другої світової війни. Охарактеризовано розкопки масових поховань у 1943 р. та результати розслідування «Вінницької трагедії» у період немецької окупації. Дана оцінка наслідків цього розслідування для учасників та свідків після відновлення радянської влади на Поділлі. Доведено, що факт масових розстрілів радянських громадян у Вінниці, відомий в українській історії як «Вінницька трагедія» 1937–1938 рр., є беззаперечним злочином комуністичного тоталітарного режиму. Зазначено, що масові політичні репресії справили значний негативний вплив на суспільну правосвідомість у радянський та пострадянський період. Історична оцінка політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму періоду правління Й. Сталіна в сучасній незалежній Україні та Російській Федерації кардинально відрізняються. Ставлення українців до свого минуло є одним з аргументів, що спростовує російський наратив про «один народ». Вказано, що об’єктом агресії в сучасній інформаційній війні є історична пам’ять народу. Перемогу в сучасних війнах забезпечує нав’язування агресором власної картини світу та власної системи цінностей. Тому збереження української національної ідентичності та історичної пам’яті народу залишається для України екзистенціально важливим завданням. Ключові слова: «Вінницька трагедія», політичні репресії, Вінниця, комуністичний тоталітарний режим, історична пам’ять.

23.05.23

Вінницька трагедія: червоний терор

25 травня 1943 заходами німецької окупаційної влади у Вінниці розпочато розкопки таємних масових могил, в яких виявлено близько 10 тис. жертв сталінського терору.

Ця трагедія стала відомою у всьому світі, як “Вінницька трагедія”.

Історики розповідають, що масові репресії найбільш інтенсивними були влітку 1937 року, а останні були зафіксовані в місцевій в’язниці перед відступом Червоної армії 1941 року.

Дослідження цих злочинів почалося під час німецької окупації Вінниці. На прохання місцевої громади і з санкції німецької адміністрації організоване дослідження поховань почалося у травні 1943 року. За результатами розслідування було виявлено 91 масове поховання й ексгумовано 9439 тіл. Місцеві жителі впізнали серед загиблих 468 родичів. 

20.05.22

«Жертв Вінницької трагедії чекісти ставили навколішки та розстрілювали зблизька»

25 червня 1950 року була арештована Грушковська Галина Петрівна, жителька села Городниця Брацлавського району Вінницької області. У постанові на арешт зазначалося, що Грушковська, як дочка репресованого батька, їздила влітку 1943 року до Вінниці на «провокаційні розкопки, які проводили фашистські загарбники», а після повернення звідти здійснювала наклеп на радянську владу. Українку засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна фактично лише за те, що вона впізнала серед викопаних із поховань речей шапку свого батька, якого стратили працівники НКВС під час сумнозвісної Вінницької трагедії – масових розстрілів мирного населення в 1937-38 роках…

Про причини та передумови цієї трагедії, кількість її жертв, про проведені нацистами під час окупації України розкопки поховань та наслідки для тих, хто зміг знайти прах або останки своїх рідних, кореспондентці АрміяInform розповів Сергій Гула, кандидат історичних наук, заступник директора  Музею Вінниці з наукової роботи.

15.09.21

Войовнича українофобія. Як російська пропаганда реагувала на День Незалежності України

українофобія - козли

Масштабне святкування 30-тої річниці відновлення незалежності України стало для російських сайтів, орієнтованих на мешканців окупованих територій, приводом вкотре повторити майже всі основні пропагандистські тези і повправлятися у мові ненависті.

Наведемо сім ключових тез, що найчастіше звучали серед 15 тисяч новин на більше ніж сотні новинних сайтах:

21.01.21

Зачистка Украины от украинцев

«Чтобы максимально ослабить жертву, ей сначала подсовывают  фальшивого противника, дабы у нее не осталось сил противостоять настоящему противнику».


2020-й год ярко продемонстрировал, что человечество – это всего лишь одно огромное аморфное стадо слаборазумных существ-людишек, которым легко манипулирует некая враждебная ему верховная сила. Редко какая здравая мысль долетит до средины этого стада, поэтому говорить об общих, целенаправленных действиях этого стада не приходится.

17.07.20

Українофоба Бужанського внесли до бази "Миротворця"

Народний депутат від "Слуги народу" єврей Максим Бужанський, який є автором українофобського законопроєкту про відтермінування переведення російськомовних шкіл на українську мову викладання, потрапив до бази "Миротворця"

Про це повідомляє сайт бази.

Його назвали "українофобом" та "провокатором".
"Свідомі дії, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації. Маніпулювання суспільно значущою інформацією. Участь в антиукраїнських пропагандистських заходах. Розпалювання міжнаціональної ворожнечі", – йдеться у профілі нардепа-українофоба.

09.07.18

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины. Доклад доктора исторических наук


Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотреть и уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и ​​исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей, украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины написана преимущественно в угоду этим завоевателям. Особо не выясненным является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на историческое наследие Киевской Руси.

В романе-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия // Киев: Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты, взятые из исторических источников (преимущественно российских), что свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи , направленном на создание исторической мифологии о том, что Московия и Киевская Русь имеют общие исторические корни, Московия имеет «наследственные права» на Русь.

Обычное мошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и аморальность московской мифологии.

Рассмотрим основные вопросы этой проблемы.

12.05.18

Урок історії для польських шовіністів

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р
Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

10.03.18

Украинцы в Польше: Варшава должна признать преступления Армии Крайовой

Боевики Армии Крайовой после уничтожения местного украинского населения села Сагринь 10 марта 1944. В ходе карательной акции село было окружено боевиками АК, после чего сожжено более 300 крестьянских домов, убито до 1240 украинцев, среди которіх 70% составляли женщины и дети. Большинство погибших перед смертью подверглись издевательствам и пыткам.

Объединение украинцев в Польше призвало польские власти принять участие в почтении памяти граждан Польши украинской национальности в 74-ю годовщину военных преступлений против украинцев на кладбище деревни Сагрынь.


Польша на государственном уровне “не замечает“ преступления польских вооруженных формирований против украинцев в 1944-1945 лет, а Институт национальной памяти Польши недостаточно информирует об этих преступлениях. Об этом говорится в заявлении главной управы Объединения украинцев в Польше (ОУП).

Авторы заявления призывают представителей польской власти принять участие в почтении памяти граждан Польши украинской национальности в 74-ю годовщину военных преступлений против украинцев на кладбище деревни Сагрынь.
“Главная управа ОУП в Польше с удивлением воспринимает факт, что среди польских политиков и институтов, которые отвечают за исследования военных преступлений, и в дальнейшем царит молчание относительно этих событий, которые касаются польских граждан украинской национальности.

В публичном пространстве многократно звучат слова оправдания военных преступлений, например, определение “превентивные акции в ответ“ относительно действий против украинского гражданского населения“, - отмечается в заявлении.

12.03.14

Список моральных уродов, поддержавших агрессию фашистской России в отношении Украины

Ярмольник холуй Путина и моральный урод

В России 85 так называемых "деятелей культуры и искусства" поставили свои подписи под фашистским письмом «В поддержку позиции президента по Украине и Крыму». Их следует объявить персонами нон-грата в Украине за разжигание войны. Среди подписавших письмо и навечно покрывшие себя позором моралные уроды: президент ГМИИ им. А.С.Пушкина Ирина Антонова, актеры Алексей Баталов, Сергей Безруков, Михаил Боярский, Василий Лановой, певец Олег Газманов, пианист Денис Мацуев, дирижеры Юрий Башмет и Владимир Спиваков, кинорежиссеры Федор Бондарчук и Павел Лунгин, актер и кинорежиссер Станислав Говорухин, руководитель Театра эстрады Геннадий Хазанов, художественный руководитель МХТ им. А. П. Чехова Олег Табаков, директор Большого Московского государственного цирка на проспекте Вернадского Эдгар Запашный, президент Российской академии художеств Зураб Церетели и и.о. ректора Академии русского балета имени А. Я. Вагановой Николай Цискаридзе.

Эти разжигатели войны пишут «…Мы твердо заявляем о поддержке позиции Президента Российской Федерации по Украине и Крыму». Вот список моральных уродов на которых кровь жертв русско-украинской войны:

1. Моральный урод Алимов С.А., народный художник России.

2. Моральный урод Антонова И.А., президент ГМИИ им. А.С.Пушкина.

3. Моральный урод Бабенко А.О., заслуженная артистка России.

4. Моральная уродина Бабкина Н.М., народная артистка России.

04.04.13

Зло поряд і всередині

Українці мають навчитися використовувати українофобію як один із засобів подолання власного малоросійства

«Фашисти», «нацисти», «бандерівці», «хохли», «українофоби», «русофоби», «антисеміти» — цими та іншими численними словами переповнений інформаційний простір. Вживають їх хаотично, доречно й не доречно, нівелюючи та затьмарюючи первинні сенси, розмиваючи межі між добром і злом, своїм та чужим. У таких умовах українські інтелектуали прагнуть допомогти собі та оточенню додати трохи здорового глузду в цей хаотичний потік, виробити власний, україноцентричний, погляд на минуле та сучасне, донести його до масового читача та глядача, долаючи перешкоди та використовуючи надзвичайно мінімальні можливості.

28 березня 2013 року у Львові у рамках XXIV наукової сесії Наукового товариства ім. Шевченка, на спільному засіданні Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, Мовознавчої комісії і Правничої комісії у приміщенні Львівського національного університету імені Івана Франка відбувся ІІІ Всеукраїнський семінар «Українофобія як явище та політтехнологія». Науковці та представники громадськості головним чином обговорили визначення терміна «українофобія» (філологічний, історичний, політологічний, юридичний, філософський аспекти) та окреслили явища, які породжують українофобію: великодержавний шовінізм, імперіалізм, нацизм тощо, напрацювали пропозиції практичного реагування на прояви українофобії (моніторинг, правове реагування тощо).