Hass gegen Ukrainer:innen: "Manchmal denke ich, ich sollte besser verbergen, woher ich komme"

Als Russland die Ukraine überfiel, gab es eine große Welle der Hilfsbereitschaft. Die Solidarität mit den ukrainischen Geflüchteten ist auch knapp zwei Jahre später groß – aber es gibt auch deutliche Anfeindungen. Von Raphael Jung

Olga Liuba lebt in Berlin-Gesundbrunnen. Die 35-Jährige kommt aus Tschernihiw, einer Stadt im Norden der Ukraine. Schon vor dem russischen Überfall auf die Ukraine hat sie als Pflegehelferin in Berlin gearbeitet. Anfeindungen gegen sie als Ukrainerin kennt Olga seit Beginn der russischen Invasion in ihr Heimatland. Doch seit kurzem erlebt sie fast jede Woche verbale Übergriffe – nicht nur online in den sozialen Netzwerken, sondern auch in der Öffentlichkeit.

"Ich hatte das Gefühl, gleich fliegen Flaschen"

"Ich war mit meiner Bekannten im Supermarkt einkaufen und wir haben Ukrainisch gesprochen", erzählt Olga. In der Nähe der Kasse habe ein Mann mit dunklerem Hauttyp angefangen, sie zu beleidigen. "Wir wurden als Edelflüchtlinge beschimpft, wir sollen zurück in die Ukraine gehen und uns um unser Land kümmern", erzählt Olga. "Die Ukraine gehöre zu Russland, wir sollen uns nicht so bemitleiden", habe der Mann gerufen.
 
Der Vorfall ereignete sich im Dezember. Als Olga zwei Wochen später mit ihrem Auto, das einen blau-gelben Ukraine-Aufkleber trägt, aus einem Parkhaus fährt, wird sie von einer Gruppe junger Männer mit Einwanderungsgeschichte angeschrien, beleidigt und – während sie im Auto sitzt – angespuckt. Sie habe sich damals sehr erschreckt, erinnert sich Olga. "Bis dahin dachte ich nicht, dass ich hier unsicher bin. Aber diese Situation war heftig. Ich hatte das Gefühl, gleich fliegen Flaschen."

Історія про 9 травня — це класичне шахрайство

І як в класичному шахрайстві, це історія не стільки про те, як тебе наєбали, скільки історія про те, як ти сам намагаєшся обілити шахрая, просто щоб не почуватися ідіотом. Це наріжний камінь системного шахрайства, те, завдяки чому шахраї виживають — на певному етапі жертва розуміє, що її надурили, але настільки не хоче бути ошуканою, що шукає виправдань своєму кривдникові. Це те, що відбулося з нами насправді.

Дивлячись правді у вічі: ми програли у другій світовій війні.
Програли за будь-якими критеріями: ми втратили неймовірну кількість населення, були окуповані, втратили виробництва, міста, матеріальні цінності, були позбавлені будь-якої суб'єктності, втратили українську церкву, було зламано національний дух, дух спротиву, будь-яку інтенцію до свободи.

Большинство украинцев признают факт внешнего управления страной

Согласно опросам, большая часть украинцев считает, что страна находится под внешним управлением. Особенно в этом уверено население восточных и южных регионов.

Большинство жителей Украины (65 процентов) считают, что страна управляется из-за рубежа. Такие данные были получены в ходе опроса, проведенного Украинским институтом будущего.

Опрос проводился в январе и февраля текущего года среди почти 2,5 тыс. украинцев. Так в восточных регионах страны с мнением о внешнем управлении страной согласились 75% опрошенных, в южных регионах — 71%. В западных областях с тезисом оказались согласны 56% украинцев.

Наказ закрити телеканали ЗІК, 112, Newsone надійшов від зовнішнього управління

Наказ закрити телеканали ЗІК, 112, Newsone надійшов від зовнішнього управління не через "проросійську", а через "протисоросятну" і "протизовнішньоуправлінську" риторику.

Зазначені телеканали невпинно критикують зовнішне управління і іноземних агентів - соросятню, через що на ЗІК в 2020р Нацрада з ТБ двічі призначала перевірку.

Ці телеканали є єдиними в Україні, хто розкриває українцям правду про зовнішне управління і іноземних агентів - соросятню.

Так само "по беспрєдєлу" закрили акаунти Трампа і відсторонили голову КСУ (через загрозу визнання неконституційним закону про продаж землі). Почерк беззаконня однаковий.

Зачистка Украины от украинцев

«Чтобы максимально ослабить жертву, ей сначала подсовывают  фальшивого противника, дабы у нее не осталось сил противостоять настоящему противнику».

2020-й год ярко продемонстрировал, что человечество – это всего лишь одно огромное аморфное стадо слаборазумных существ-людишек, которым легко манипулирует некая враждебная ему верховная сила. Редко какая здравая мысль долетит до средины этого стада, поэтому говорить об общих, целенаправленных действиях этого стада не приходится.

Титульна нація чи корінний народ?

Титульна нація — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави. Згідно з думкою деяких дослідників, титульною є нація, яка дала назву державі, а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ній.

Поняття «титульна нація» вперше введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса.  

Корінні народи — народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів».

Російська імперія, Австро-Угорська імперія, а за ними СРСР, під окупацією яких певний час знаходилися українські землі, були багатоетнічними суспільствами. Тому, українці, за вищенаведеними визначеннями, підпадали в них під статус одного з корінних народів на своїх етнічних територіях.

Ситуація змінилася в 1991 році, коли Україна вийшла зі складу поліетнічного СРСР і постала як незалежна моноетнічна держава.

Моноетнічною вважається країна, в якій кількість представників однієї нації становить не менше 67%. Згідно перепису населення 1989 року, в УРСР українська етнічна складова становила 72.7 % населення, у 2001 році в Україні — 77.8.