31.12.12

Мовні права і мовна свідомість

Мовні права – це, передусім, юридичні норми. Мовна свідомість – це моральні норми. Але вони – як сполучні посудини, і від рівноваги (чи «кривоваги») у двох «колбах» залежить великою мірою стан будь-якого травмованого, постколоніального чи постгеноцидного суспільства, і не лише України.


Незважаючи на низку міжнародних документів на цю тему, єдиного підходу ні в європейському (ні тим більше світовому) масштабі не існує. Візьмімо для прикладу чи не найвідоміший документ – «Європейську хартію регіональних або мов меншин», яку, за даними сайту Ради Європи, ратифікувало 25 країн із 47. Остання за часом ратифікація – 21 вересня 2010 року, Боснія і Герцеговина. Серед тих 22 країн, які не ратифікували (і часто не підписали) Хартії, назву деякі: Азербайджан, Бельгія, Болгарія, Грузія, Греція, Естонія, Італія, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Росія, Туреччина, Франція.

Звертає на себе увагу той факт, що всі пострадянські країни – можливо, за винятком Азербайджану (в цей перелік не входять, природно, колишні середньоазійські республіки) – таким чином захищаються від агресивної політики Кремля, який намагається використовувати Хартію не стільки для захисту мовних прав, скільки для розбудови імперії під оновленою назвою «Русскій мір».