У россиян нет за душой ничего, кроме ненависти и агрессии — Тверской

Популярный российский блогер Александр Тверской опубликовал накануне очередной восхитительный текст со сравнениями Украины и России, украинцев и россиян…

Я искренне радуюсь всем сердцем, что Украина навсегда и безвозвратно ушла от России, и не просто оторвалась в своём развитии далеко вперёд, а перешла в принципиально иную плоскость миропонимания. Это мне придаёт силы. Об этом сообщает "Экономика от Пророка".

Знаете, когда ежедневно купаешься в российской действительности: видишь, чувствуешь и невольно вдыхаешь, то запредельное, нечеловеческое, выходящее за все представления и рамки Зло, то внутри разрушаешься. Нет, не становишься хуже, не переходишь на сторону этого Зла и не начинаешь его оправдывать, а именно разрушаешься по кирпичикам, теряешь всякую веру и надежду, не понимаешь, как это всё может существовать, множиться и плодиться на Земле.

Три фашиста, три веселых друга

Опыт построения фашизма в одной стране, победившей фашизм

Сирия, 2013 год. Два года идет война диктатора Асада против своего народа. Руины сирийского города. На фоне бронетехники, с автоматами в руках, три гражданина России, три литератора, которым вообще-то не положено брать в руки оружие. Но на самом деле эти трое не журналисты, не публицисты и не писатели. Они сотрудники путинских информационных войск и приехали в Сирию для того, чтобы снять фильм, который должен обосновать участие в этой войне России на стороне диктатора.

Фильм, в котором Александр Проханов и Михаил Леонтьев лгут про то, что «это война за русские города», стал одним из многих тысяч информационных снарядов, подготовивших почву для появления в Сирии ВКС России, которые в свою очередь окончательно превратили эту страну в кладбище. Эти трое, Проханов, Леонтьев и Шевченко, не могли не знать, что там происходит. Они были в Сирии в то же время и в тех же местах, что и многочисленные правозащитные организации, подготовившие тысячи страниц докладов о чудовищных преступлениях режима Асада против мирного населения.

Это в то самое время, когда наша веселая тройка расхаживала по развалинам сирийского города и призывала сюда еще большую беду, Human Right Watch выпустил еще два убийственных доклада: один об асадовских концлагерях под названием «Сирийский Гулаг», второй о сексуальных преступлениях правительственных войск. Оба доклада страшно читать даже тем людям, которые хорошо знают о Холокосте и сталинском Гулаге. Верховный комиссар ООН по правам человека Нави Пиллэй еще в январе 2013 потребовала предать Асада Международному уголовному суду за военные преступления, в результате которых погибли десятки тысяч мирных граждан. Сегодня число жертв исчисляется сотнями тысяч. И в этом преступлении есть вклад Александра Проханова, Михаила Леонтьева, Максима Шевченко и тысяч их коллег с федеральных каналов, информагентств, радиостанций и газет, входящих в громадную систему путинских информационных войск.

Журналістика vs міфотворчість: хто і що формує імідж України в Європі

Які чинники впливають на уявлення пересічних європейців про Україну та як це позначається на зовнішній політиці їхніх держав

Євроінтеграційні амбіції України, що формуються і проявляються на тлі активного розвитку новітніх засобів комунікації, виводять на перший план питання іміджу держави на світовій арені. А також – хто і як допомагає іншим державам скласти адекватне уявлення про Україну та її громадян. Яким чином інструменти гібридної війни можуть зашкодити цим зусиллям або й узагалі звести їх нанівець? Чия місія важливіша – професійних журналістів, політиків, неформальних лідерів думок чи простих громадян? Чи може за ефективністю звичайний пост у соціальній мережі дорівнювати публікації на перших шпальтах видання з багаторічною історією? Спеціалісти НУО Promote Ukraine (Брюссель) проаналізували, як зображають Україну в різних джерелах інформації та який вплив це має на формування іміджу країни у свідомості пересічного європейця.

Проблема формування іміджу країни стала настільки важливою, що цьому питанню присвячуються наукові праці, а уряди розробляють і втілюють відповідні програми. Імідж країни впливає на надходження інвестицій, кількість іноземних туристів, ставлення до громадян цієї країни та її продукції і товарів, а також на зовнішню політику інших держав щодо неї. І це не завжди відповідає тому, що ця країна може насправді запропонувати світові.

Досить часто на формування іміджу свідомо чи несвідомо впливають різні політичні сили, організації та навіть окремі люди. Більше того, у сучасному інформаційному світі інструменти комунікації дозволяють використовувати високоефективні методи як для побудови позитивного іміджу, так і для дискредитації окремої країни.

Революція гідності, події на Донбасі та в Криму змусили заговорити про Україну ЗМІ більшості країн світу. Однак згодом новин в іноземних медіа про нашу країну стало набагато менше. Увага перемістилася на Близький Схід, безпеку в Європі та терористичні атаки, а також на інші проблеми, на тлі яких помітно вщух інтерес до українських проблем.

Водночас російська пропагандистська машина продовжує активно працювати над погіршенням іміджу України та низки інших країн світу.

Homo russi

Надо просто признать, что россияне – не совсем люди в нашем понимании этого слова.

Попались мне давеча на глаза сразу два российских соцопроса, один другого краше. В первом россияне выбирали двадцатку самых выдающихся людей всех времён и народов. Во втором – отвечали на вопросы о возможном нападении на Россию.

Коротко: 38% опрошенных назвали величайшим человеком всех времён и народов товарища Сталина. На четыре процента от Сталина отстал Путин. По второму опросу, каждый третий из россиян опасается нападения на Россию-матушку, причём из этой трети большинство боится нападения США и – парам-парам-пам – Украины (она на втором месте). НАТО, ИГИЛ и все остальные нервно курят в стороне.

И это всё на фоне памятников Ивану Грозному, дани Кадырову, отказа от своих диверсантов (родина тебя не только бросит, сынок, она ещё и твоим родным поугрожает, чтобы не болтали лишнего), и так далее, и тому подобное. Тут можно было бы провести какие-то исторические параллели, напомнить про многострадальную от частых упоминаний к месту и не к месту Северную Корею или, может, провести аллюзии с кэролловской Алисой, которая угодила в Зазеркалье…

Вікно Овертона: технологія знищення, або Як легалізувати будь-що

Все прогресивне людство, як нам кажуть, абсолютно природним чином прийняло геїв, їхню субкультуру, право укладати шлюби, всиновлювати дітей і пропагувати свою сексуальну орієнтацію в школах і дитячих садах. Нам кажуть, що все це - природні речі. Але нам брешуть. Прочитайте цей допис і вам стане зрозуміло, як легалізують гомосексуалізм та одностатеві шлюби.

Джозеф Овертон (1960–2003),
старший віце-президент
Макінського центру
публічної політики - США

Joseph Overton), американський електроінженер і юрист, сформулював модель зміни уявлення проблеми в громадській думці, посмертно названу Вікном Овертона. Джозеф Овертон описав, як абсолютно чужі суспільству ідеї можуть бути підняті з помийного баку громадського презирства, відмиті, причепурені і, зрештою, законодавчо закріплені.

Згідно з теорією "Вікно Овертона", для кожної ідеї або проблеми в суспільстві існує так зване "вікно можливостей". У межах цього вікна ідеї можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, намагатися закріпити законодавчо. Вікно зсувають, змінюючи тим самим амплітуду можливостей, від стадії «немислиме», тобто абсолютно вороже суспільній моралі, повністю огидне, до стадії «актуальна політика», тобто вже обговорене широким загалом, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах.

Це не промивання мізків як таке, це технології більш тонкі. Ефективними їх робить послідовне, системне застосування і непомітність для суспільства - жертви самого факту впливу.

Політичні боти активно діють в соціальних мережах України

В Україні існує розгалужена система цифрової пропаганди, що діє в соціальних медіа та включає системи збору великих обсягів даних та інструменти маніпулювання громадською думкою, йдеться в дослідженні Оксфордського проекту з алгоритмів, пропаганди та цифрової політики, результати якого було оголошено в рамках конференції проведеної Національним демократичним інститутом США з нагоди тижня протидії дезінформації. Дослідники виявили як діють боти в внутрішній політиці та медіа-середовищі дев’яти країн, включаючи Україну, і навели приклади типових інформаційних кампаній.

"Чудове дослідження того, як пропаганда ти гібридна війна загрожують демократії: соціальні медіа та боти", - відзначив у Twitter директор з урядових відносин Національного демократичного інституту США.

Excellent research on how proganda and hybrid warfare undermine democracy: social media & bots w/ automation @NDI for #DisinfoWeek pic.twitter.com/fIiSfMQjst

— Jerry Hartz (@hartz_jerry) 20 червня 2017 р.

О влиянии российской пропаганды на соседние с Россией страны говорили в ФРГ

На Global Media Forum в Бонне говорили о влиянии российской пропаганды на соседние с Россией страны. Например, в Грузии среди каналов влияния оказалась церковь.

«Москва очень хорошо умеет нажимать правильные кнопки», — этой фразой грузинская журналистка Наталия Антелава отразила общую мысль участников панели Global Media Forum, посвященной влиянию российской пропаганды на другие страны. Участники прошедшей 20 июня дискуссии, которую вела журналистка DW Жанна Немцова, были единодушны в том, что Россия использует все доступные ей каналы влияния на общественное мнение в соседних странах.

Сама Антелава, бывшая журналистка BBC, которая в прошлом году основала онлайн-ресурс Coda Story, занимающийся разоблачением фейковых новостей, привела несколько красноречивых примеров. По ее словам, в последнее время в Грузии активизировалось неприятие гомосексуализма и стали распространяться «мифы о том, что в Европе все педофилы». «Делается фокус на семейных ценностях, на том, что нам не нужен этот Запад, потому что там ЛГБТ и педофилы», — рассказала она. Антелава убеждена, что такой дискурс очень напоминает нынешние российские настроения.

Среди источников такой информации у себя на родине Антелава назвала различные грузинские интернет-сайты, телевидение и соцсети. При этом она затруднилась сказать, финансирует ли Россия распространение этих взглядов. Довольно эффективным каналом пропаганды является и церковь, сохраняющая тесную связь с российской церковью, добавила журналистка в интервью DW в кулуарах форума.