Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины. Доклад доктора исторических наук

Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотреть и уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и ​​исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей, украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины написана преимущественно в угоду этим завоевателям. Особо не выясненным является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на историческое наследие Киевской Руси.

В романе-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия // Киев: Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты, взятые из исторических источников (преимущественно российских), что свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи , направленном на создание исторической мифологии о том, что Московия и Киевская Русь имеют общие исторические корни, Московия имеет «наследственные права» на Русь.

Обычное мошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и аморальность московской мифологии.

Рассмотрим основные вопросы этой проблемы.

Вселенський Патріарх: Константинополь ніколи не видавав дозволу передавати території України будь-кому

Є логічним, що ми як Мати-Церква хочемо відновити єдність розділеного церковного тіла в Україні, сказав Вселенський Патріарх Варфоломій

Вселенський Патріарх Варфоломій

Константинополь заявив, що ніякої канонічної території Російської Православної церкви (РПЦ) в Україні не існує, що Москва 1686 року приєднала українську церкву неканонічно і взяла більше ніж дозволено. Тепер Вселенський Патріарх має все владнати. Про таке йдеться в інформаційному бюлетені з прес-служби вселенського патріархату, текст якого опублікував речник УПЦ Київського патріархату Євстратій Зоря на своїй сторінці у Facebook.

У промові після Панахиди в 40-й день за спочилим митрополитом Перги Євангелом, яку відслужили ієрархи Вселенського Патріархату, зазначено: "Під час свого виступу в тронному залі, після Панахиди в 40-й день за спочилим митрополитом Перги Євангелом, що відбулася сьогодні, в неділю, 1 липня 2018 року, у Патріаршій Церкві на Фанарі, Вселенський Патріарх Варфоломій сказав про свою незмінну турботу/зацікавлення у розв'язанні/лікуванні українського церковного питання і відновленні єдності розділеного церковного тіла в країні. Його Всесвятість нагадав про те, що Константинопольська Церква завжди дбала і вирішувала багато складних церковних питань на користь народу Божого і збереження Всеправославної єдності, та сьогодні бореться для остаточного врегулювання церковних справ в Україні".

Зокрема, звертаючись до особистості і діяльності покійного ієрарха Вселенського Престолу, Вселенський Патріарх зазначив, що "митрополит Євангел, працюючи в якості члена кількох Синодальних Комісій з вирішення різних питань, завжди виходив з критеріїв історії, канонів і логіки".

Під щільним ковпаком чекістів

Юрій Винничук

Усім хочеться заднім числом бути героями. Не тоді, коли цього вимагала епоха, а значно пізніше, коли вже стало цілком безпечно нарешті висунути ріжки з мушлі і повідомити всім про своє дисидентство, про героїчне минуле і несхитну позицію, хоч і в позі раком. І сипонули ті дисиденти, як з лантуха раки.

Хто з письменників тільки не тішить нас своїми зворушливими розповідями про те, як за совєтської окупації його збиралися посадити! Читаю про це в спогадах Дмитра Павличка, і в спогадах Степана Пушика, і в спогадах Романа Іваничука, і дивуюся: на кого розраховані ці байки? Очевидно, на тих, хто не жив за того часу, - пише Юрій Винничук для Збруч. - Бо якщо когось збиралися садити, то садили, а письменник, який мав змогу провідувати Європу й Америку, просто не має морального права щось молоти про своє дисидентство, а тільки про співпрацю з органами.

Хоча було чимало контактерів з каґебістами і серед самих дисидентів. Одного з таких псевдодисидентів я знав особисто. Вперше він сів за спекуляцію, вийшовши з тюрми став величати себе дисидентом, а насправді виявився провокатором, який збирав довкола себе таких наївняків, як я, аби чекісти могли собі зручніше ловити потрібну їм рибку. Він міг, стоячи в черзі, голосно обурюватися режимом, обзивати людей, які вистоювали ту принизливу й покірну чергу, рабами. Він водив із собою дивного чоловіка, який називав себе поетом і читав при цьому чужі вірші. А потім його знову садять, скоріш за все, за домовленістю, він відсиджує своє і стає депутатом, поважною людиною, героєм України. Хоча був покидьком, від якого постраждав не лише я. Бо я хоч не сів, а були й такі, що сіли.

Загалом увесь дисидентський рух перебував під щільним ковпаком чекістів, як і згодом Народний Рух України та будь-які псевдонаціоналістичні організації. Хто був одним із голів НРУ? Колишній дипломат, працівник совєтського МЗС. Чи міг він при цьому не бути каґебістом? Ні. Чи бувають каґебісти колишніми? Ні. Тому його пересадка з авта В. Чорновола до іншого авта саме перед трагічною катастрофою викликає в мене деякі тихі підозри.

Учёные подсчитали, сколько людей нужно, чтобы организовать революцию

Учёные США задались вопросом: сколько людей необходимо для того, чтобы изменить общественное мнение и, например, устроить в стране "революцию", чтобы поменять власть.

Об этом пишет "Поштівка".

- Было создано десять онлайн-чатов по двадцать человек в каждом. Волонтерам предложили поучаствовать в обсуждении того, какие слова можно употреблять в общении. За приход к консенсусу людям предлагали деньги, - сообщает "Поштівка".

После того, как консенсус достигался, в чаты добавляли пользователей-"оппозиционеров", начинавших склонять мнение собравшихся в другую сторону. Ученые выяснили, что для смены мнения большинства достаточно 25% несогласных. Отмечается, что, как только каждый четвертый уходил в оппозицию, менялось мнение всего чата.

Бизнесмен Фрейдзон: Когда захватывали питерский порт, на лице Миллера большими буквами было написано: “Подпишите бумаги, иначе вас убьют”

По словам Фрейдзона, Миллер и Дюков (слева) в 90-х проводили переговоры и предлагали предпринимателям добровольно поделиться долей

Нынешний глава "Газпрома" Алексей Миллер был доверенным лицом и смотрящим за объектами, где у Владимира Путина была доля. Об этом в эксклюзивном интервью изданию "ГОРДОН" рассказал израильский бизнесмен Максим Фрейдзон, работавший в Санкт-Петербурге в 90-х и заставший ранние этапы карьеры президента РФ.

В середине 90-х годов, когда нынешний руководитель российской компании "Газпром" Алексей Миллер был заместителем Владимира Путина, главы комитета по внешним связям мэрии Санкт-Петербурга, он был его доверенным лицом и смотрящим за промышленными объектами, где будущий президент России "имел долю".

Среди объектов, от которых Путин получал деньги, Фрейдзон назвал "Петербургский нефтяной терминал", ЗАО ОБИП и морской порт.

"Я бы сформулировал так: Миллер был доверенным лицом Путина с самого начала его карьеры. Был смотрящим за объектами, где у Путина в 1990-х была доля. Сейчас он смотрящий за "Газпромом", – отметил предприниматель.

Захват доли в предприятиях осуществлялся бандитскими методами, подчеркнул он.

"Чтобы грамотно оформить захваченное, надо правильно составить и подписать бумаги. Миллер с Дюковым (нынешний председатель правления ПАО "Газпром нефть" Александр Дюков.) проводили переговоры, предлагали людям отдать долю добровольно. Если те не соглашались – их убивали", – сообщил Фрейдзон.

По его словам, в одном из взятых под контроль предприятий – ОБИП – Миллер получил должность директора по инвестициям.

Юлия Латынина об акции «Бессмертный полк» и победобесии на России

Я возвращаюсь к параду и «Бессмертному полку». Понятно, что когда у нас проходят эти гигантские парады, речь идет не о прошлом, а о настоящем, и что все это победобесие имеет несколько настоящих значений, потому что победа, которую празднуют сейчас, это на самом деле какая-то другая война, это не война 39-го – 45-го годов, Вторая мировая, которая началась после подписания пакта Молотова – Риббентропа и которая началась совместными военными действиями, с одной стороны, Гитлера и Сталина, с другой, когда Гитлер захватывал одну часть Европы, Сталин захватывал другую часть Восточной Европы, — это совсем другая война. Это война, с точки зрения сегодняшних комментаторов телевизионных, в которой воевали под оранжево-черными ленточками против пиндосов и украинцев.

Вы знаете, есть такой замечательный анекдот про американские бомбардировщики. Звучит он так. Приходит еврейский мальчик из школы и говорит:

Урок історії для польських шовіністів

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.